Любов до історій починається з дитячого віку

Уже з року дитина починає грати в ігри. Вона не бачить різниці між вигадкою і реальністю: з двох до семи-восьми років вона вкладає спати плюшевого ведмедя, уявлятиме себе королем (або королевою), льотчиком, мисливцем і так далі. Гра уяви — один із численних видів ігор, у які діти грають інстинктивно. Якщо кілька малюків опиняться разом без дорослих, вони почнуть спільно грати в одну гру, разом придумуючи сценарій і змінюючи його, якщо так зручніше.

Дорослі, які вже забули про власне дитинство, уявляють собі дитячу вигадану країну як райський куточок, де суцільна благодать. Однак насправді в дитячих іграх присутні не тільки милостиві та мирні образи. Ігри відображають боротьбу добра і зла, небезпеки, від якої потрібно сховатися, стосунків батьків і дитини.

В іграх діють чудовиська й герої, які з ними борються. Коли дорослі (вчителі, батьки чи психологи) просять дітей швидко вигадати історію, виявляється, що багато їхніх історій сповнені дитячих страхів: заблукалі діти, хижі тварини, потрапляння до в’язниці й тому подібні жахи. У них є мотиви покарання за провини, хаос і всілякі катастрофи.

Ігри та історії маленьких хлопчиків відрізняються від тих, у які грають дівчатка. У хлопчиків зазвичай вони пов’язані з конфліктом, пригодами, проявами хоробрості. Дівчатка найчастіше обирають ляльок, приготування їжі, грають у маму й дитину (звісно, бувають і винятки). Але і в іграх дівчаток іноді з’являється лиходій, і тоді вони «вбивають» його.

Страшні образи в дитячих іграх можуть приходити з казок, які їм розповідають батьки або про які вони чують, з народних дитячих віршиків, де теж описано всілякі лиха. І дітям це подобається — адже й дорослі історії мають розповідати про якесь страшне випробування, яке герой має пройти, щоб досягти мети. Ця спрямованість проявляється ще з дитячого віку. Якби казки розповідали тільки про щасливих людей, які легко всього досягали, швидко досягали того, чого хотіли, не переживали ні випробувань, ні боротьби, то й читати про них було б нецікаво. Такі історії не захоплюють уяву й нічому не вчать.

Автор ілюструє свою думку про те, що й дітей, і дорослих притягують страшні історії. Він наводить два варіанти початку розповіді. Батько з маленькою донькою пішов у супермаркет. Вона просить його зробити незаплановану покупку, за яку їм обом дістанеться від мами. У першому випадку батько спочатку відмовляє, але коли донька ображається на нього, вагається і починає читати склад пластівців, які вона хотіла. Коли він відриває очі від пачки пластівців, доньки поруч немає. І він у жаху раптом згадує, що поруч крутився якийсь підозрілий тип, якого теж ніде не видно.

В іншому варіанті батько просто купує пачку пластівців, знаючи, що дружина поставиться до цього спокійно. Донька задоволена, вони радісні повертаються додому, і все в них буде добре. Якому варіанту віддав би перевагу будь-який читач? Здавалося б, той, де все добре. Але це не так. Переважній більшості буде цікаво дізнатися, чим скінчилася справа, як шукатимуть дівчинку, чи все з нею буде гаразд. І дорослим, і дітям цікаві випробування, які вчать їх чогось, наприклад, мужності перед  небезпеками.

 Ми переживаємо вигадані історії уві сні щоночі

Сон — це ще один уявний світ, інший вимір. Ми переживаємо дивні події, але наші емоції справжні: ми відчуваємо страх, печаль, радість, гнів або бажання. Ми літаємо, помираємо, скоюємо вбивства, ніби в нашому сплячому мозку розігрується безперервна драма. Автор називає сни нічними історіями, де герой проходить випробування і намагається задовольнити свої бажання. У снах, як і в будь-яких інших історіях, є герої, сюжети, теми, персонажі, своя обстановка.

Колись сни вважалися посланнями зі світу духів, їхніми тлумачами були жерці та шамани, поки не з’явилися фрейдисти-психоаналітики. Сьогодні вчені, які вивчають сни, відмовляються бачити в них символічний сенс і зашифровані послання від власної підсвідомості або потойбічного світу.

Щодо снів є різні думки. Деякі психологи та психіатри вважають сни формою аутопсихотерапії, коли ми уві сні справляємося з тривогами реального життя. Інші вважають, що сни допомагають мозку позбутися непотрібної інформації. А треті думають, що в снів немає жодного особливого призначення, так само, як у бурчання в животі. Сон — непотрібний побічний ефект роботи мозку.