Щоб виявити нову вірусну інфекцію, потрібен час і ретельний аналіз даних

Так свого часу сталося з таємничим вірусом Хендра (Хендра — містечко в Австралії, де 1994 року стався перший спалах захворювання). Усе почалося з одного хворого скакового коня в стайні Віка Рейла. Кінь важко дихав, відмовлявся від їжі та насилу пересувався. Його морда й кінцівки припухли.

Рейл викликав ветеринара Пітера Ріда, який не міг сказати нічого певного. Температура була високою, але кінь ніби не страждав від болю, хоча виглядав дуже хворим. Він зробив йому ін’єкцію антибіотика й анальгетика та пішов із наміром зранку провідати пацієнтку. Однак уранці кінь уже помер. Рід відзначив піну, що виступила в неї на губах.

Це був тільки початок нещасть. Через два тижні захворіли ще 7 коней. Деякі померли самі, інші так билися і мучилися від судом і конвульсій, що їх довелося приспати. Розтин показав крововилив у всі внутрішні органи.

Але причина одночасної смерті відразу семи коней залишалася неясною. Можливо, це невідомий токсин, африканська хвороба коней (яка, щоправда, не з’являлася в Австралії) або навмисне отруєння — але чим? Усе, що Рід міг протиставити невідомій хворобі — антибіотики та анальгетики, але вони не допомагали.

Тваринами справа не скінчилася. Невдовзі захворів Вік Рейл, за ним його конюх Рей Анвін. Спочатку їхню хворобу прийняли за грип. Анвін відлежався вдома і вижив, Рейл помер у лікарні. У його легенях була кров і скупчення рідини, у якій виявили вірус. З ветеринаром Рідом нічого не сталося.

Ветеринари відправили зразки тканин і мазків, узятих у полеглих коней, у Лабораторію здоров’я тварин. Зі зразками працювали мікробіологи, щоб виявити вірус і упевнитися, що саме він спричиняє смертельну хворобу коней.

Їм вдалося виявити раніше не відомий вірус. Він частково був схожий на параміксовіруси, особливо на їхню підгрупу — морбіллівіруси, до яких належать собача чумка, вірус риндерпеста та людський кір. Спочатку його класифікували як кінський кір або кінський морбілівірус. Але коли з’ясувалося, що Рейл помер від того ж вірусу, його перейменували на вірус Хендра, за назвою містечка.

Це був лише перший етап дослідження вірусу. Треба було з’ясувати, звідки та чому він з’явився, і що спровокувало цю появу.

Деякі небезпечні віруси ховаються всередині «резервуара», тобто природного господаря. Це можуть бути миші, щури, комарі, білки, кролики та інші дрібні тварини. Самі вони лише переносять вірус, не страждаючи від нього. Якщо господар перебуває в сприятливому природному, біологічно різноманітному середовищі, то патоген, що живе в ньому, може ніяк себе не проявляти. Але якщо екосистема руйнується, вірус рветься назовні.

З усіх зоонозів віруси — найпідступніші, через свою невловимість, абсолютну стійкість до антибіотиків, високу смертність, яку вони спричиняють. Тому дуже важливо зрозуміти, звідки прийшло зараження, хто господар нового вірусу й чому він поширився на інші види.

До 1995 року вчені робили різні припущення, поки не сталося чергове нещастя, яке допомогло прояснити картину. На іншому кінці Австралії захворів фермер Марк Престон. Це був другий напад хвороби, перший стався рік тому, в 1994-му. Тоді в Престона почалися головні болі, блювота, німіли кінцівки. Було поставлено попередній діагноз — менінгіт неясної етіології. Незабаром симптоми зникли, і він повернувся до роботи на фермі, де розводив цукрову тростину й коней. Через рік усе повторилося. Із симптомами важкого енцефаліту він знову потрапив до лікарні, де, попри інтенсивне лікування, помер за місяць у несвідомому стані. Розтин виявив вірус Хендри. З’ясувалося, що рік тому на фермі захворіли та померли двоє коней, діагнозу так і не поставили. Зразки їхніх тканин збереглися, у них теж виявився вірус Хендри. Дружина Престона, однак, залишилася здоровою.

Після довгих пошуків виявилося, що вірус Хендри розносили кажани, найбільший різновид роду рукокрилих, до якого належать і кажани. Численні проби, взяті в цих тварин за кілька років, показали, що майже половина популяції кажанів Східної Австралії або були носіями Хендри, або переносять його досі. Це спричинило паніку й заклики до радикальних заходів, на кшталт повного винищення летючих лисиць. Однак виявилося, що вони не можуть одразу заразити людину. Для перенесення потрібен проміжний господар, і в його ролі виступає кінь.

На кожну тварину патогени діють по-різному. Природні господарі пристосовуються до них, союз із патогеном для них нешкідливий. Вони можуть лише виділяти вірус або інший патоген, заражаючи ним інших. Вірус не може розмножитися в природному хазяїні, для цього йому потрібен підсилювач — істота, у якій він бурхливо розмножується і розноситься. Підсилювач може захворіти або не захворіти, але він продукує стільки вірусів, що неминуче заражає інших тварин. В Австралії чимало людей вивчають летючих лисиць, виходжують їх, тримають удома, отримують подряпини й укуси від своїх вихованців. Але жоден із них не захворів. Лише коли кінь виступив підсилювачем, відбулося зараження людини.

З 1994 року спалахів Хендри більше не зафіксовано, ніхто не може сказати, коли вона з’явиться знову й чи з’явиться взагалі. Але інші зоонози не дрімають.

Спалах зоонозів пов’язаний з екологічною кризою і порушенням людиною природної рівноваги

Приблизно із середини минулого століття і до нинішнього часу один зооноз спалахує за іншим. Віруси Мачупо, Марбург, Ласса, Ебола, ВІЛ, пташиний грип, Ніпах, лихоманка Західного Нілу, свинячий грип, коронавіруси та багато інших раз у раз спалахують у різних частинах світу.

І все це — не випадковість, а результат людської діяльності, результат впливу двох криз, екологічної та медичної. Через їх перетин людство зіткнулося з невідомими захворюваннями, що переходять від тварин до людей.

Останніми роками це відбувається дедалі частіше. Антропогенний чинник, що руйнує екологію, призводить до того, що тваринні патогени обирають для розмноження людську популяцію, а люди поширюють ці патогени дедалі ширше і з дедалі більшою швидкістю.

Людина своєю діяльністю руйнує природні екосистеми дедалі швидше. Розширюються лісозаготівлі, дедалі більше будують доріг, винищують і вживають у їжу диких тварин. Ліси розчищають під пасовища для худоби. Зростають міста й передмістя, повітря і вода забруднюються, стічні води зливаються в океани, клімат змінюється під впливом антропогенного чинника. Природна рівновага зберігалася протягом дуже довгого часу, поки населення Землі не було таким численним і використовувало прості інструменти. Сьогодні у зв’язку зі зростанням і населення, і високих технологій цей вплив стає критичним.

Тропічні ліси — найбільш біологічно різноманітні та складні екосистеми. Вони служать домівкою для безлічі видів мікроорганізмів, часто ледь вивчених. Величезна кількість цих мікроорганізмів — віруси, бактерії, гриби, протисти, і багато хто з них — паразити. Віруси являють собою величезну сім’ю — віросферу. Багато з них мешкають у тропічних лісах, впроваджуючись у тварину, бактерію, грибок або рослину. Усе це перебуває в біологічній рівновазі, їхня чисельність і ареал проживання обмежені. Поки що нам відомі деякі на кшталт Еболи або Марбурга, інші до певного часу сплять усередині своїх господарів, багато з яких теж не відомі науці. Іноді ці віруси вражають мавп або інших лісових тварин, але трупи в тропічних лісах швидко розкладаються, і люди не можуть знати, чому ці тварини загинули.