До початку XX століття американська медицина сильно відставала від європейської

До початку XIX століття природничі науки розвивалися стрімкими темпами. Хімія, фізика, математика, біологія приносили відкриття за відкриттям. Але медичні практики здебільшого залишалися практично такими самими, як за Гіппократа й Галена.

Але поступово зміни торкнулися і медицини. У Парижі відкрилася клінічна школа, де проводили розтин і вивчали тканини, Рене Леннек винайшов стетоскоп, у медицині почали застосовувати методи інших наук, зокрема математичні. Вони застосовувалися французькими клініцистами під час вимірювання кров’яного тиску, температури, пульсу. Французький лікар і патолог П’єр Луї вперше почав формувати бази даних лікування хвороб — які засоби і як застосовували, як діяли, який результат тощо. Разом із колегами він регулярно проводив аутопсії, щоб зрозуміти, як хвороба впливає на той чи інший орган і який вигляд має хворий орган, порівнюючи зі здоровим.

Англійський лікар Джон Сноу в середині XIX століття почав застосовувати математику як епідеміолог, досліджуючи, скільки людей і де захворіло, щоб з’ясувати джерело холери — забруднений лондонський колодязь. Відкриття у фізиці допомогли дослідникам у спостереженні над електричними імпульсами, які проходили через нервові волокна. Фізика допомогла створити нові ахроматичні лінзи в мікроскопі, що дають змогу спостерігати за найдрібнішими мікроорганізмами. Рудольф Вірхов у Німеччині досліджував клітинні патології, відповідно до ідеї, що хвороба розвивається на рівні клітини.

Водночас до кінця XIX століття накопичених знань було достатньо, щоб зрозуміти, що старі методи для лікування застаріли, але недостатньо для створення нових методів. На цьому тлі почали виникати псевдонаукові теорії сектантського спрямування, особливо в США.

Семюел Томпсон, прихильник альтернативної медицини й засновник томпсоніанської системи, вважав, що медицина настільки проста, що будь-хто може діяти як лікар, особливо якщо лікуватися єдино правильним чином — за допомогою трав.

Американська медицина майже уникла впливу європейської. До початку Громадянської війни вона тільки-тільки почала розвиватися, зокрема в галузі анестезії та хірургії. Але методи лікування інфекційних захворювань залишалися багато в чому печерними. У разі запалень ставили гірчичники, які додавали страждань і спричиняли пухирі. Всередину охоче призначали миш’як, ртуть та інші отрути. Термометрами та стетоскопами практично не користувалися, а біль від ран полегшували порошками опіатів, які сипали прямо в рану. Після Громадянської війни народилися такі напрямки, як хіропрактика і християнська наука, що приваблюють своєю простотою, але не приносять особливої користі. Усе було чудово з фізикою, хімією, інженерною справою — але медицина до певного часу була незаслужено забутою галуззю.

У США були медичні школи, але в жодній із них не проводилися розтини, огляди живих пацієнтів, не було жодних стандартів прийому. Будь-хто міг за плату, провчившись кілька місяців,здобути диплом лікаря. Щоб дійсно чогось навчитися, охочі стати медиками вирушали до Європи. Але все змінилося з появою Шпиталю Джонса Гопкінса.

Квакер Джонс Гопкінс, американський підприємець і філантроп, який заробив великі статки, заповідав на частину своїх капіталів заснувати Шпиталь — лікарню, де приймання та лікування хворих поєднувалися б із викладанням лікувальної справи та науковими дослідженнями в галузі медицини. Рада піклувальників, куди увійшли інші квакери, підійшла до справи дуже серйозно. Її члени вирішили створити справжній медичний університет, якого ще не було в Америці, на зразок німецьких університетів, центрів науки й освіти. Для роботи були найняті найкращі вчені та викладачі. Шпиталь і університет відкрилися наприкінці XIX століття, але вже до початку Першої світової війни завдяки їм американська медицина практично наздогнала європейську, особливо в галузі лікування пневмонії. Ці знання дуже знадобляться, коли вибухне пандемія 1918 року.

Перший спалах грипу міг би не вийти за межі місця появи, якби не війна

На початку 1918 року в окрузі Хаскелл, штат Канзас, з’явився новий вірус грипу. Звідти він просунувся через весь штат до військової бази, а вже з бази потрапив до Європи. Він перекинувся з Північної Америки на Південну, потім в Азію, Африку й Океанію і незабаром охопив увесь світ. Першим його помітив доктор Лорінг Майнер.

Широко освічена людина, він очолював у Гаскеллі демократичну партію, був і коронером, і санітарним лікарем, господарем аптеки й бакалійної крамниці. Свою медичну освіту він здобув до появи мікробної теорії хвороб, але він вивчив і оцінив її самостійно. Він намагався не відставати від сучасних медичних підходів, зробив у кабінеті лабораторію, де використовував нові антитоксини для лікування дизентерії та правця. Він добирався до хворих за сотні кілометрів, будь-яким транспортом, від воза до автомобіля.

На початку 1918 року Майнер лікував пацієнта, який, на перший погляд, мав грип — принаймні зі схожими симптомами, але інтенсивнішими: головний біль, ломота, температура, сухий кашель. Спантеличувала і швидкість поширення: кількість заражених грипом дуже швидко зростала. Почалися перші смерті, причому швидше за всіх гинули молоді та сильні.

Майнер вивчав аналізи крові та мокротиння, зв’язувався з колегами та службою охорони здоров’я, яка ніяк не відреагувала на його повідомлення про незвичайну хворобу. Він намагався лікувати хворих антидифтерійними та протиправцевими вакцинами, щоб хоч трохи підняти їхній імунітет, але безрезультатно. Грип тим часом і далі лютував, заражаючи та вбиваючи людей.