Новий метод організації записів допоміг Луману досягти вражаючих результатів

Ніклас Луман (1927 — 1998), один із найвідоміших соціологів, народився в сім’ї німецького пивовара. Він здобув юридичну освіту, деякий час працював державним службовцем, а вечорами після роботи читав і займався дослідженнями в галузі соціології, філософії та організаційної теорії. Коли він стикався із чимось примітним або думав про прочитане, він, як багато хто, робив позначку, нотатку або писав коментар на полях книги. Незабаром він зрозумів, що такі нотатки ні до чого не приводять і нічого не дають — у них неможливо орієнтуватися, дуже складно знайти потрібну ідею, вони залишаються розрізненим набором елементів.

Він вирішив удосконалити метод ведення нотаток і взяв за основу бібліотечну картотеку. На окремій картці він записував ідею, вказував її джерело й розміщував у картотеці. Він не сортував картки за алфавітом або за темою, а давав кожній картці свій номер. Він зрозумів, що цінною є не тільки замітка сама по собі, а і її контекст — те, звідки було взято ідею, які ідеї її доповнюють, які з нею пов’язані, які її розвивають або спростовують. Нотаткам необхідний зв’язок, якого немає у звичайній картотеці, згрупованій за алфавітом або за темами. Луман став робити позначки на кожній картці, вказуючи з якими картками вона пов’язана за змістом. Коли він знаходив ідею, що доповнює ту, яка вже міститься в картотеці, він розташовував її за цією карткою, використовуючи піднумерацію. Наприклад, початкова ідея була позначена номером 54, тоді ідея, що доповнює, вказувалася під номером 54/1. Якщо він знаходив ідею, що доповнює ідею 54/1, то міг дати їй номер 54/1а. Його картотека ідей згодом розрослася (у ній було приблизно 90 тисяч карток), вона стала його співрозмовником, допомагала йому структурувати й розвивати думки, забезпечувала потрібною інформацією.

Метод роботи Лумана зробив значний внесок у його академічний успіх. Коли Луман передав один зі своїх рукописів відомому соціологові Гельмуту Щелскі, той був так вражений ним, що зв’язався з Луманом і запропонував йому стати професором соціології в нещодавно заснованому університеті Білефельда. Однак у Лумана не було ні формальної кваліфікації, ні докторського ступеня для того, щоб обійняти цю посаду. Багато хто б вважав пропозицію втішною, але відхилив би її через те, що бракувало наукового ступеня. Однак Луман прийняв пропозицію — менш ніж за рік (багато в чому завдяки своїй картотеці) він підготував докторську й абілітаційну дисертації та незабаром став професором соціології в Білефельдському університеті.

Луман не робив зі своєї техніки роботи секрету. Ба більше, він часто пояснював нею свою продуктивність, проте багато хто відкидав це пояснення, вважаючи, що так він скромно применшує свою геніальність.

Метод Лумана дає змогу встановлювати зв’язки між ідеями, розвивати ланцюжки думок і працювати за принципом «знизу вгору»

У Лумана було дві картотеки:

Перша — бібліографічна. У ній він розміщував посилання на джерела та короткі нотатки про зміст літератури, яку він прочитував.

Друга — основна. У ній він збирав власні ідеї, що виникали в процесі роботи. Записи він робив на картках, які зберігалися в дерев’яних шухлядах.

Отже, його робота складалася з кількох етапів.

Коли він щось читав і знаходив цікаві ідеї, він записував бібліографічну інформацію на одному боці картки та робив короткі нотатки, які розкривали ідеї, на іншому боці. Ці нотатки потрапляли в бібліографічну картотеку.

На другому етапі він переглядав ці нотатки й розмірковував про їхнє значення для власної роботи та розвитку власних ідей. Потім він звертався до основної картотеки та записував свої ідеї, коментарі та думки на нових аркушах паперу, використовуючи лише по одному для кожної ідеї та обмежуючись одним боком аркуша, щоб не витягувати картки з коробки під час прочитання. Зазвичай він робив записи досить стислими, уміщаючи одну ідею на одному аркуші, але іноді додавав ще одну замітку, щоб розширити думку. Водночас стиль написання не особливо відрізнявся від його підсумкових робіт — він записував ідеї повними та продуманими реченнями. Він не копіював формулювання, а пояснював їх своїми словами, намагаючись зберегти вихідне значення.

Нові нотатки ставали частинами довших ланцюжків нотаток, рідко коли вони залишалися ізольованими. На картках з ідеями Луман вказував номери карток, пов’язаних із ними за змістом. Іноді зв’язки були очевидними, іноді — не дуже.