Мета нескінченної гри — і далі грати

Сінек поділяє ігри на кінцеві та нескінченні, і в кожного типу гри є свої правила та мета. Кінцеві ігри — це, наприклад, спортивні змагання, футбол або волейбол, де гравці носять певний одяг, щоб відрізнятися від суперників, і діють за правилами під наглядом суддів, які фіксують порушення і присуджують перемогу. Свого часу гра закінчиться перемогою одних і поразкою інших, або нічиєю. Усі гравці відомі, ми ідентифікуємо їх за формою, номерами на ній, за прізвищами.

У нескінченній грі все по-іншому. Суворих правил немає, хоча і є певні межі. Але всередині цих кордонів гравці діють на свій розсуд. Кожен грає по-своєму, і в будь-який момент може змінити спосіб і час гри. У нескінченних ігор немає фінішу, вони в буквальному сенсі нескінченні. Головна мета такої гри — сама гра.

У повсякденному житті є багато прикладів нескінченної гри. Ми не змагаємося за перше місце в сімейному житті й не чекаємо остаточної перемоги в освіті. Немає такого звання, як переможець у кар’єрі. Ми конкуруємо в усіх цих сферах і багатьох інших, але в них немає поняття перемоги. Нікого не можна назвати призером чи переможцем життя або переможцем бізнесу. Усе це нескінченна гра.

Проте сьогодні багато лідерів ведуть справи так, ніби беруть участь у командній (і кінцевій) грі, де важливо домогтися перемоги за всяку ціну. Але одна перемога нічого не означає — сьогодні переміг ти, завтра перемогли тебе. Однак керівники багатьох компаній твердять, що вони найкращі, що конкурентів розгромлено, і вони бачать майбутнє краще, ніж будь-хто інший. Але в бізнесі фінішу немає, а тому всі вигуки про перемогу не мають сенсу.

У нескінченній грі бізнесу часто діють лідери з кінцевим мисленням, — таким, що підходить для матчу у футбол, але не для довгострокової перспективи. Ні до чого, крім проблем і перевантаження співробітників, це не призводить. Якщо керівник розуміє, що грає в нескінченну гру, і мислить відповідним чином, він створює атмосферу довіри та співпраці. Чому бізнес — це нескінченна гра? У неї в будь-який час можуть вступати нові гравці зі своїми правилами, з дотриманням єдиної умови — не порушувати закон.

Проте багато корпорацій гордо проголошують себе найкращими, першими, ніби є якісь загальні критерії для призових місць. Авіакомпанія British Airways у рекламному проспекті стверджує, що вона найулюбленіша компанія у світі. З нею не погодилася компанія Бренсона Virgin Atlantic, оскільки це твердження не збігалося з даними досліджень з опитування думок пасажирів. Але British Airways і далі це стверджує, посилаючись на те, що в міжнародних перевезеннях у неї більше пасажирів, ніж у будь-якої іншої. Те, що цим пасажирам не все в ній подобається, не має жодного значення.

Кількість клієнтів — не єдина підстава оголошувати себе найкращими. Критеріями можуть слугувати кількість персоналу, прибутковість акцій, кількість офісів у різних країнах світу. Але чи довго може протриматися ця першість у кількості? Пів року, рік чи десять років, а потім усе зміниться і прийде новий переможець — така суть кінцевої гри. У нескінченній грі немає перемог і поразок, з неї виходять, якщо закінчуються ресурси або бажання грати. Так відбувається під час поглинання та злиття з іншою компанією або під час банкрутства.

Для успіху в бізнесі потрібно зосередитися на побудові сильної організації, яка може залишатися працездатною десятиліттями, а не зациклюватися на тому, хто наразі найкращий.

Лідер, який розуміє тільки кінцеву гру, грає заради перемоги. А раз він розраховує стати переможцем, значить, хтось має програти. Усі його плани пов’язані із цим завданням, тому що він не може мислити по-іншому. Нескінченний гравець зайнятий грою заради гри. Він створює таку компанію, яка буде успішно функціонувати й після його смерті. Він бачить за межами найближчих завдань. Гравець із кінцевим мисленням спочатку створює продукти, які, як йому здається, можна продати людям. Гравець із нескінченним мисленням працює над продуктами, які люди самі захочуть купити. Кінцевий зосереджений на користі для компанії, нескінченний — на користі, яку продукт принесе покупцям. Кінцевий гравець насамперед думає про себе, нескінченний — про ту користь, яку він принесе своїм людям, своїй громаді та зрештою — усьому світу.

Кінцеві гравці бояться і не люблять несподіванок, нескінченні до них готові в будь-який момент. Несподіванки приховують у собі нові можливості, і розумний лідер здатний їх розгледіти. Він не слідкує з хвилюванням за діяльністю конкурентів, а думає про нові технології та способи їх застосування.

Будь-який лідер, який грає в нескінченну гру, має вірити в те, що його справа справедлива

Ця справедлива справа може втілюватися в різних ідеалах: майбутній справедливій і розумній державі, цінному винаході на благо людства, за який не шкода віддати життя, відмові від високих прибутків в ім’я гуманітарної місії, готовності працювати без вихідних заради вищої мети.

У приклад Сінек наводить академіка Миколу Вавилова, який за 25 років до блокади Ленінграда почав збирати унікальну колекцію насіння з усього світу, він зібрав понад 6 тисяч видів. Він намагався з’ясувати, із чим пов’язана стійкість рослин до заморозків і посухи, щоб у разі неврожаю або іншої катастрофи можна було ними скористатися. Крім того, він хотів мати зразок насіння на випадок, якщо який-небудь вид зникне. У 1920-ті роки йому на допомогу виділили команду вчених, які працюють при кафедрі прикладної ботаніки в Ленінграді. Він збирав сорти з усього світу, не сумніваючись, що ця робота надзвичайно важлива, якщо не сьогодні, то для майбутніх поколінь.

У 1940 році Вавилова заарештували за неправдивим звинуваченням і він помер у в’язниці 1943-го, від голоду під час блокади. Чутки про банк насіння дійшли й до Гітлера, і він хотів роздобути цей банк, але в нього нічого не вийшло. Команда Вавилова захищала насіння ціною власних життів і не доторкнулася до нього навіть під час страшного голоду. Навіть якби вони нагодували голодуючих жителів міста, цього не вистачило б на всіх. Насіння залишилося недоторканним, 9 учених померли від голоду. Вони вірили в праве діло, що колись це насіння, можливо, врятує від голоду цілу цивілізацію.

Коли ми перемагаємо в якомусь змаганні, то перший час переповнені гордістю та впевненістю в собі. Але цей стан довго не триває. Щоб знову відчути ті самі емоції, нам потрібна нова перемога, нове змагання. Але коли ми працюємо на праве діло, почуття, які ми відчуваємо, постійні, хоча, можливо, не такі інтенсивні. Зате гордість від усвідомлення важливості свого завдання може тривати десятиліттями.