Прогрес з’являється, коли долаєш те, що раніше здавалося неможливим

О 6 ранку у двері подзвонили. Ітцлер був готовий. Встав раніше, поснідав, трохи нервував. За дверима стояв «морпіх». Надворі була зима, але «котик» був одягнений у легкі спортивні штани та кофту. Ні рукавичок, ні шапки — жодних теплих речей. Джессі спробував люб’язно поводитися, запросив до хати. «Котик» відмовився. «Ти готовий?» — запитав він. Джессі не був готовий. Він навіть не розумів, до чого потрібно бути готовим о 6 ранку, вогким нью-йоркським ранком. «Одягай рукавички, побігли». Бігти не хотілося. Але виправдань ніяких бути не могло. Перед приїздом «котик» поставив умову: «Ти робиш усе, що я скажу. Так, як я скажу. Ніякого ниття. Ніяких відмовок. Або все буде закінчено».

На вулиці було холодно. Але вони побігли. Добігли до Центрального парку. Ітцлер гадки не мав, скільки потрібно бігти й що буде далі. Минуло вже багато часу, а вони все бігли, то прискорюючи, то сповільнюючи темп. Нарешті, тортури закінчилися. Вони повернулися додому. «Як тобі вдається контролювати своє тіло? Тобі хіба не холодно бігти без шапки в такому легкому одязі?», запитав «котика» Ітцлер. «Ні», — відмахнувся «морпіх», — «Розумієш, це все у твоїй голові. Ти можеш контролювати своє відчуття холоду. Для мене зараз 20 градусів вище нуля, мені абсолютно комфортно. Усе у твоїй голові. Запам’ятай, це працює завжди».

Настав вечір. «Мені потрібно тебе перевірити. Наскільки ти готовий до моїх тренувань» — сказав «котик». Ітцлер здивувався, адже вони щойно виконали велике завдання, пробігли щонайменше 10 кілометрів. Він не був готовий до нових випробувань, уже точно не сьогодні, не в перший день їхнього знайомства. «Котик» повів його до спортзалу і змусив виконувати різні вправи. Одним із завдань було 100 підтягувань. Автор у житті стільки разів не підтягувався. Але «морпіх» сказав, що все відразу робити не потрібно. Починати потрібно з 17 підтягувань, потім «добивати» до сотні за необмежену кількість підходів. Проблема була в тому, що автор не міг підтягнутися і 17 разів. Тоді «морпіх» сказав підтягуватися стільки, скільки він зможе, але він не піде із залу, поки не зробить 100 підтягувань. На виконання цього завдання пішло півтори години. Джессі просто підтягувався один раз, робив одне коло біля турніка, робив одне підтягування знову. Проте він впорався із завданням. «Котик» щось записав у свій блокнот. «Пішли додому» — сказав він.

Опівночі. Автор сидів на дивані, бездумно дивився телевізор, коли його покликав до себе «котик». Він запитав його, наскільки йому зручно. Ітцлер не зрозумів. «Котик» йому сказав, що його життя занадто зручне: м’який диван, телевізор, забитий холодильник, кілька душових, величезне ліжко в спальні. «Котику» все це не сподобалося. Він вважав, що в будинку Ітцлера занадто багато комфорту, а це розслабляє. Він попросив автора знайти найнезручніший стілець і поставити його біля свого ліжка. І ще найлегший плед, який тільки знайдеться у квартирі. Після довгих пошуків Ітцлеру вдалося знайти такий стілець і плед. Він приніс його в кімнату «котика» й запитав, що йому потрібно ще. «Котик» відповів, що йому нічого не потрібно, а стілець і плед призначається автору. «Ти будеш спати тут» — сказав «морпіх». Автор заперечив, що це неможливо, що йому завтра рано вставати на роботу, що в нього важлива нарада, що він не виспиться. Але він згадав обіцянку, яку давав «котику», і підкорився. Ніч була жахлива. Стілець був зовсім не призначений для того, щоб на ньому можна було заснути з комфортом. Але автору якимось чином вдалося поспати.

Так закінчився перший етап тренування з «морським котиком». Джессі зрозумів, що він занадто розпещений. Що він не може добре виконати навіть елементарні вправи, які дає йому наставник. Але водночас він зрозумів кілька важливих речей. Потрібно бути готовим. Знати свою мету, терпіти всі поневіряння, з якими ти зіткнувся на шляху до фінішу. Але навіть коли ти успішно виконав усі завдання, не можна розслаблятися. Навіть у своєму будинку, де все сприяє цьому. Пробуйте вийти із зони комфорту, як би банально це не звучало. Як? Наприклад, провести одну ніч на найнезручнішому стільці, який тільки знайдеться у квартирі. Буде важко. Але кожен новий день, кожне нове випробування робитиме нас сильнішими та витривалішими.

Попереду був ще місяць виснажливих тренувань. Чи впорається Ітцлер, чи відправить «котика» у відставку?

Без уміння долати біль не досягти мети

6 ранку. Огидно пищав будильник. Але в ньому не було жодної потреби. Ітцлер сидів на стільці. Він спав уривками, але останні 30 хвилин просто сидів із заплющеними очима й думав, як же добре і м’яко зараз у ліжку дружини. «Котик» уже встав і щось робив на кухні, звідки долинало його неголосне бурчання. Здавалося, що він галасує спеціально, щоби показати автору, що час виходити. Джессі піднявся зі стільця, але тіло затекло й не слухалося його. Він ледь не впав на підлогу. Після вчорашніх вправ сильно боліли м’язи. Джессі хотілося тільки одного: лягти спати й забути цей кошмар назавжди. «Котик» увійшов до кімнати та сказав, що за 5 хвилин потрібно виходити на пробіжку. Автор запитав, скільки вони пробіжать цього разу. «Морпіх» відповів, що йому про це знати нема чого.

На вулиці було ще холодніше, ніж учора. Принаймні, так здалося автору. Вони швидко побігли за новим маршрутом. «Котик» безстрашно біг просто по автомобільній дорозі. Машини проносилися за кілька сантиметрів від бігунів. Автору було страшно, а «морпіху», здавалося, це приносило одне задоволення. За відчуттями автора, вони пробігли вже 5 кілометрів і мали повертатися назад. Але «котик» усе біг уперед. У якийсь момент автору здалося, що «морпіх» просто заблукав, але, пробігши ще кілька кілометрів, вони, нарешті, повернули в бік будинку. У цей момент з автором сталася неприємність. Він так натер собі промежину, що вона почала кровоточити. Його штани ззаду були мокрі від снігу, а спереду — від крові. Він поскаржився «котику», що травмувався і не може продовжувати. На що «морпіх» подивився на нього і з огидою відповів, що йому байдуже, що відбувається в когось у промежині.

Сяк-так автор дошкандибав до будинку. Вони пробігли майже 15 кілометрів. На роботі була важлива нарада, і він не уявляв собі, як йому вдасться оговтатися після такої пробіжки. «Котик» безтурботно сидів на дивані. Було видно, що пробіжка ніяк не вплинула на його самопочуття.