Існування нематеріального не можна ні довести, ні спростувати

Найвіддаленішим від матеріалізму поняттям є концепція Бога. Але нематеріалістичні поняття цим не вичерпуються. Нематеріалістичний погляд стосується безсмертної душі, Раю та Пекла, розуму, відокремленого від тіла, привидів.

Найбільш раціональні аргументи на користь існування душі дав німецький філософ XVIII століття Мозес (Мойсей) Мендельсон. Він міркував не тільки як філософ, а і як учений. 1763 року Прусська королівська академія наук нагородити його премією за есе про застосування математичних доказів до метафізики. Мозес Мендельсон був обдарованою дитиною і поліглотом. Він із дитинства вивчав філософію, математику й астрономію, писав вірші, грав на фортепіано, причому його навчав учень самого Баха. У 16 років він вивчив латину, щоб в оригіналі читати Цицерона, а потім французьку, англійську та грецьку мови.

У своєму есе «Федон, або Про безсмертя душі» (1767) Мендельсон спробував описати природу душі, пристосувати метафізичні докази до сучасності. Він наводив нові аргументи, пов’язані з матеріалізмом: людське тіло складається з окремих частин, але, щоб вони діяли злагоджено і в унісон, ними має щось керувати, як диригент керує оркестром. Крім того, ця мисляча істота, яка керує тілом, має бути єдиним цілим. Вона володіє інтелектом і об’єднує в собі всі людські бажання, поняття і схильності. Швидше за все, це і є душа, і вона безсмертна.

Мендельсон був вірянином і часто говорив про Бога у «Федоні», але не використовував його як доказ існування нематеріальної душі. «Федон» кілька разів перевидавали в Європі, переклавши кількома мовами, включно з російською та івритом. У цьому есе людина поставала як шляхетна істота, яка прагне до досконалості та шукає істину. Це був раціональний аргумент на користь безсмертя душі в епоху широкого поширення матеріалістичних поглядів, популярних у Європі XVIII століття. У Ньютона та інших учених космос був просто системою важелів і блоків. Мендельсон намагався за допомогою логіки наукових міркувань довести, що світ — це щось більше, ніж важелі та блоки.

Мендельсон, можливо, мав причини турбуватися про безсмертя душі. Двоє його дітей померли в юному віці — будь-яким батькам важко змиритися з такою втратою і визнати, що смерть є кінцем існування. Можливо, розмірковуючи про безсмертя душі, Мендельсон намагався заглушити горе своєї родини та дати надію. Свого часу Сократ, перед тим як випити чашу із цикутою, розповідав своїм учням про безсмертя душі, щоб вони не сумували про його смерть.

Аргументи Мендельсона можна було б спростувати наукою XX століття, яка довела, що система, яка складається з багатьох частин, може створювати порядок навіть усередині себе внаслідок емерджентності. Як приклад можна навести складні споруди із землі, які будують терміти, візерунки сніжинок, механізми згортання білків — у всіх цих випадках не потрібно ніякої зовнішньої сили, що організує.

Ні існування душі, ні існування Бога не доводиться раціональними аргументами. Ті, хто вірить у Бога або душу, просто приймають ці переконання і не вимагають доказів, бо вони недоведені в принципі.

Релігійні вірування відображають прагнення бути частиною чогось більшого, уникнути страху смерті та жагу до дива

Душа згадується ще в стародавніх цивілізаціях, зокрема, в ієрогліфах на стінах похоронної камери фараона Уніса (приблизно 2315 р. до н. е.). У них йдеться про те, що фараон пішов не мертвим, а живим, і скоро він очиститься в прохолодних водах, щоб нетлінні зірки забрали його до себе. Це було заклинання, що допомагає померлому з’єднатися зі своєю душею.

За давньоєгипетськими віруваннями, у кожній людині є три елементи: тіло; якась нематеріальна субстанція під назвою — ка, універсальна життєва сила, яка після смерті возз’єднується з богами; і ба, інша нематеріальна субстанція, яка позначає унікальну особистість і характер людини. Для вічного загробного життя ба має з’єднатися з ка. І ба, і ка можна назвати душею — у багатьох народів трапляється концепція кількох душ в одній людині.

Схожа думка трапляється й у Мендельсона, який ділить усе що існує на три рівні. Перший рівень вищий, це так звана вселенська душа. Вона мислить, але ніхто не може помислити про неї, оскільки вона занадто досконала, щоби бути охопленою людським розумом. Другий рівень — особисті душі, або створені розуми. Вони мислять, і про них можуть мислити інші. Матеріальний світ — останній рівень. Про нього можуть думати інші, але сам він мислити не може. Мендельсон вважав, що особиста душа повинна знайти вищу істину, мудрість і досконалість. Досконалість у нього асоціювалася зі вселенською душею, з якою особиста душа прагне злитися.

Практично в кожній культурі вважалося, що в усіх живих істот є душа. Вона нематеріальна, найчастіше невидима і вічна, на відміну від тлінного тіла. Без концепції душі поняття особистого безсмертя, переродження і реінкарнації стають безглуздими. Ще одна особливість душі — вона завжди цілісна й не піддається поділу. Душа не потребує фізичного простору, її не можна укласти в рамку й оголосити, що ось вона, душа, всередині рамки, а те, що поза рамкою, душею не є. Виняток становлять лише деякі вірування, зокрема концепція китайської філософії, згідно з якою душа мешкає в печінці, та ідея Декарта, що душа живе в шишкоподібній залозі мозку.

У китайській філософії в кожної істоти дві душі, хунь і по.