Книга являє собою справжній медичний детектив, хоча в її основу лягли тільки документальні матеріали. Її головна героїня Елізабет Холмс разом зі своїм помічником і довіреною особою Рамешем «Санні» Балвані, мають постати перед судом. Їм загрожує 20-річне тюремне ув’язнення за шахрайство та обман інвесторів на сотні мільйонів доларів. Ще кілька років тому Елізабет Холмс називали Стівом Джобсом у спідниці, найперспективнішою молодою бізнесвумен. Технологія, яку вона готувалася запустити у виробництво, обіцяла революцію в медицині.

Її оспівували глянцеві журнали та серйозні аналітичні видання, у неї брав інтерв’ю Білл Клінтон, досвідчені фінансисти пішли за юною дівчиною, безоглядно довірившись їй, колишні й нинішні високопоставлені державні діячі надавали їй всебічну підтримку. Усе це тривало 10 років і в підсумку виявилося мильною бульбашкою. Однак ця бульбашка за допомогою агресивного піару, грамотної юридичної допомоги та тотального стеження за співробітниками примудрилася побудувати навколо себе такий захист, що дивовижним стає не стільки її поява, скільки те, що вона все ж таки лопнула.

Історія Theranos

Історія успіху Theranos (складова назва від слів «терапія» і «діагноз») тісно пов’язана з особистістю Елізабет Холмс, яка задумала свій стартап приблизно у 20 років і у 22 роки почала втілювати задумане в життя. Чарівна й миловидна, з теплою усмішкою і великими блакитними очима, вона сама вірила в успіх свого дітища й заражала своєю вірою інших. Навіть такий проникливий інвестор, як медіамагнат Руперт Мердок, вклав мільйони в Theranos, не запідозривши нічого поганого. Медичні стартапи були досить рідкісними в Кремнієвій долині, що сприяло створенню димової завіси над Theranos, але все-таки основна «заслуга» в цьому належить його засновниці.

Елізабет Голмс народилася у Вашингтоні 1984 року. Її батько був урядовим чиновником, мати працювала співробітницею Конгресу. Обидва вони походили із заможних сімей, які поступово втратили свої статки. Мабуть, з дитинства слухаючи сімейні перекази про колишню велич, Елізабет стала мріяти про її відродження. У 7 років вона намагалася придумати машину часу й заповнювала зошити різними варіантами її креслень. У 10 років вона оголосила батькам, що обов’язково стане мільярдером, коли виросте, і це не було жартом. Уже тоді вона поставила собі мету. У школі вона не була особливо популярною, зате це дало їй можливість приділяти більше часу навчанню і вступити до Стенфорда. Елізабет здобула президентський грант на навчання, який вона могла використовувати на свій розсуд.

З дитинства Елізабет прислухалася до батька, який за службовим обов’язком допомагав жителям країн, що постраждали від воєн. Він вселив їй, що в житті має бути висока мета, що в ньому потрібно залишити слід, зробити щось значне для загального блага, а не просто розбагатіти. Елізабет здавалося, що біотехнології дають можливість зробити й те й інше. І тому вона обрала хімічне машинобудування як свою майбутню спеціалізацію. Вона із цікавістю відвідувала заняття, влітку стажувалася в Сінгапурі, де якраз стався спалах нової гострої респіраторної інфекції. Елізабет вивчала аналізи пацієнтів — мазки з носа і кров, взяту за допомогою шприца. Вона була впевнена, що має бути інший метод отримання цих аналізів, більш передовий. Так народилася ідея невеликої наклейки на руку, яка зможе діагностувати захворювання й одночасно лікувати їх. У 2003 році вона подала патентну заявку на пластир, що доставляє ліки в організм через шкіру та отримала схвалення декана свого факультету Ченнінга Робертсона.

Елізабет залишає навчання і використовує грант як перший капітал для своєї компанії Theranos, яка робитиме аналізи за допомогою однієї лише крапельки крові. Такий аналіз пацієнт зможе робити самостійно, не полишаючи домівки заради візиту в лабораторію, не витрачаючи часу. Невеликий клейкий пластир із голками, розміром із кредитну картку, потрібно буде прикласти до пальця. Голки майже безболісно проколють шкіру, і крихітна крапля крові надійде в маленькі канали всередині чіпа. Якийсь час піде на обробку крові, а потім результати через wi-fi надійдуть до комп’ютера лікаря. У такий спосіб пацієнт і лікар виграють час, що іноді дуже важливо, й отримують можливість вчасно розпізнати хворобу. До того ж це набагато сучасніше й менш травматично, ніж звичний шприц, перед яким багато хворих відчувають страх.

Елізабет вдалося заразити своїм ентузіазмом декана Робертсона й аспіранта-хіміка Шоунака Роя, якого найняли як першого співробітника. Робертсон став першим членом ради директорів компанії та представив Елізабет своїм знайомим інвесторам.

Їхнім першим офісом було напівпідвальне приміщення, потім ще кілька таких самих. Було зрозуміло, що без вливань капіталу справа застопориться. У хід пішли сімейні зв’язки та знайомства сім’ї Елізабет. Їхнім сусідом колись був мільйонер Тім Дрейпер, з дочкою якого дружила Елізабет. Тім Дрейпер вклав перший мільйон у компанію Theranos, і це, крім іншого, послужило хорошою рекламою. Він був відомий як прозорливий інвестор, який свого часу вклався в Hotmail, сервіс електронної пошти, коли про нього мало хто знав. Крім Дрейпера, їй вдалося заразити своїм ентузіазмом іншого інвестора, Віктора Палмієрі, старого приятеля її батька, і кількох родичів.

Попри нових інвесторів, Шаунаку Рою ставало зрозуміло, що гарна ідея — це одне, а її втілення в життя — інше. Неможливо було поєднати діагностику та лікування в одному приладі, і тому вирішили залишити лише діагностичні функції. Пластир вирішили замінити портативним пристроєм, таким як визначник рівня глюкози під час діабету, але таким, що визначає набагато більше речовин. Крапелька крові після уколу пальця видавлювалася на картридж розміром із кредитну картку й поміщалася в спеціальний зчитувач, який видавав результат. Антена на зчитувачі давала б змогу надсилати цей результат безпосередньо лікарю, який міг би вчасно скоригувати лікування.

У 2004 році Елізабет уклала контракт із фармацевтичними компаніями на проведення тестування та клінічних випробувань. Це теж зіграло їй на руку і принесло 92 мільйони доларів за 6 років. Вона завела корисні знайомства та вводила своїх покровителів до ради директорів — так у ній опинилися Джордж Шульц, колишній держсекретар, і Генрі Кіссінджер, які використали свої зв’язки та вплив, щоб допомогти голові перспективного стартапу.

Компанія Theranos перебралася в нове приміщення і поступово розширювала штат співробітників (до 2014 року їх було 800 осіб). Вона наймала інженерів, хіміків, дизайнерів, рекламістів і маркетологів. Пізніше до них додалися служба охорони та досвідчені юристи. Фотографії Елізабет Холмс прикрашали обкладинки журналів New York Times, Fortune, Forbes і багатьох інших. У 2014 році вона увійшла до сотні найвпливовіших жінок світу. Кілька клінік та інших медичних установ у 2015 році уклали з нею довготривалі контракти на використання обладнання та технології Theranos. А 2016 року казка закінчилася, карета перетворилася на гарбуз. Величезну роль у цьому зіграв автор книги Джон Каррейру, який витягнув залаштункову частину історії на світ божий і опублікував її у Wall Street Journal. На нього вийшли кілька людей, яким здалася сильно переоціненою наукова цінність досліджень Theranos, а коли він почав брати інтерв’ю в колишніх співробітників і медиків, які мали справу з аналізами Theranos, виявилася неприваблива правда. У Каррейру вже був досвід розслідування медичних афер, і він добре знав свою справу. Але навіть він не припускав, з яким опором йому доведеться зіткнутися. На нього намагалися чинити тиск юристи Theranos, які погрожували йому судом і розоренням. Елізабет Холмс переконувала Руперта Мердока, який на той час теж став її інвестором, вплинути на норовливого журналіста й заборонити йому друкувати статті про її компанію (Мердок був основним акціонером Wall Street Journal). Але магнат відмовився втручатися в роботу редакції. Свідки, серед яких були ті кого звільнили та звільнені за власним бажанням службовці Theranos, були так залякані юристами та Санні Балвані, який особисто приїжджав до них із погрозами та обіцянкою зламати кар’єру, що Каррейру вже почав сумніватися в успіху. Але він і далі публікував статтю за статтею, і це, попри могутніх покровителів Елізабет, врешті-решт викликало реакцію.

В одну з лабораторій Theranos несподівано наскочила перевірка. Вона виявила грубі порушення і на два роки заборонила компанії займатися дослідженнями крові до усунення всіх порушень, виявлених у лабораторії. Елізабет повідомила репортерам, що була приголомшена і спустошена, обіцяла негайно усунути всі порушення та побудувати сучасну лабораторію, обладнану за останнім словом техніки. Вона звільнила Санні Балвані, виставивши його головним винуватцем усіх порушень, але це не врятувало її від судового розгляду. Дві корпорації припинили співпрацю з Theranos і відмовилися від її обладнання. Далі пішли звинувачення в обмані інвесторів — так, зокрема, Елізабет Холмс запевняла їх, що її технологія використовується в армії США, тоді як це не відповідало дійсності. Джеймс Меттіс, військовий і державний діяч, з 2017 року — міністр оборони США, якого Елізабет встигла зачарувати, справді наполягав на застосуванні цієї технології, однак використати не було чого — за 10 років Theranos так і не вдалося зробити жодного справного приладу, а напівфабрикати для використання не годилися. Від штату у 800 осіб залишилося близько двадцяти співробітників.

Елізабет Холмс і Санні Балвані висунули звинувачення в шахрайстві, обмані інвесторів, лікарів і пацієнтів. Підробки результатів і обман виявляли на кожному кроці. Прилади не працювали, аналізи проводилися в сторонній лабораторії, результати часто-густо були помилковими порівнюючи з висновками інших лабораторій. Не маючи сил створити власні деталі, Theranos використовував розробки компанії Siemens, не поставивши її про це до відома. Співробітників, які намагалися вказати Елізабет на її помилки або обуритися проти підроблених результатів, безжально звільняли. Юристи компанії, серед яких був знаменитий Девід Боєс, один із найкращих адвокатів, складали такі контракти, що на будь-кого, хто спробував би винести сміття з хати, чекав руйнівний судовий процес. Співробітників звільняли й у тому випадку, якщо вони не виявляли абсолютної відданості справі взагалі та Елізабет зокрема. Але багато з них не стали чекати, коли їх виженуть, і пішли самі. Служба безпеки постійно стежила за співробітниками, читала їхню пошту, відстежувала їхні контакти — під приводом, що вони можуть продати технологію конкурентам. Санні Балвані, виконавчий директор, поводився з людьми як із рабами. Один із них, який впав у депресію під час роботи на Theranos, наклав на себе руки, і його вдова згодом стала одним із ключових свідків обвинувачення.

Насправді режим підвищеної секретності застосовувався не стільки для боротьби з конкурентами, скільки у зв’язку з небезпекою викриття. Якщо хтось зі сторонніх людей просив продемонструвати робочий прилад, йому або показували підробку, або говорили, що всі розробки є комерційною таємницею. Елізабет заздалегідь попереджала інвесторів, що віддачу вони отримають не відразу, і вони погоджувалися із цим. Вона надавала їм липові фінансові звіти із завищеним щорічним прибутком, і вони вірили їй. Але все-таки правда вийшла назовні. Розгляд ще не закінчено, але вже зараз Елізабет заборонили обіймати керівні посади протягом 10 років, оштрафували на 500 тисяч доларів, а інвесторам повернули їхні вкладення у вигляді привілейованих акцій (невідомо, чи зуміють вони ними скористатися і хоч якось повернути втрачене). Журнал Fortune, який колись оспівував Елізабет, назвав її одним із лідерів, що найбільше розчаровують, у світі. Якщо всі звинувачення будуть доведені, їй і Санні Балвані загрожує 20-річне тюремне ув’язнення.

І хоча історія Theranos і Елізабет Холмс ще не закінчена, підприємці, керівники, інвестори, і всі, хто легко піддається впливу харизматичних особистостей і надихаючих промов, можуть винести з неї кілька важливих уроків.