Роксана Гей — жінка з вродливим обличчям і величезною зайвою вагою — 577 фунтів (261 кг), яку вона іноді скидає, але швидко набирає знову. Вона вирішила написати історію свого тіла: чому воно стало таким, чому не хоче або не може змінюватися, як її сприймають рідні та знайомі, як суспільство ставиться до людей її розмірів і з якими незручностями та муками пов’язано все перераховане вище. Як підкреслює вона сама, ця книга — зовсім не історія тріумфу, у якому колись товста жінка бере себе в руки та стає витонченою красунею. Нічого подібного читач не побачить. Це похмура історія залежності, написана залежною людиною.

Сама Роксана Гей підкреслює, що писати книжку було дуже важко: адже вона розповідає про свої найвразливіші та найболючіші місця, виносить на публіку те, про що не заведено говорити, а такі історії ігноруються або висміюються, як вважає вона. У сучасному суспільстві заведено бути струнким. Воно без жодного співчуття ставиться до повних людей, зокрема й із хворобливою повнотою. Індустрія краси та медицина пропонують усілякі способи скинути вагу, ніби нав’язуючи тим, хто не може або не хоче цього робити, уявлення про те, що їхні тіла недосконалі й потребують корекції. Це справді так, але в залежних людей складні стосунки з дійсністю.

Відвертість книги дивним чином поєднується із суперечливістю. Автор пише, що тіло для неї — це клітка, у якій її замкнули, переживає, що не може звідти вибратися, і водночас майже пишається своєю пасткою. Як феміністка, вона не збирається відповідати загальноприйнятим стандартам краси, вважає, що вони мають бути розширені, щоб містити в собі різні типи тіла. До того ж її людська цінність не може залежати від розміру та ваги тіла, хоча суспільство й намагається змусити її ненавидіти себе. Однак і в тіла своя правда. Йому некомфортно й болісно існувати з такою вагою. Ногам важко тягати на собі таку кількість кілограмів. У Роксани постійно щось болить, особливо поперек, ікри, стегна, ступні. У неї слабкий імунітет і високий тиск. Вона докладно описує, як обливається потом, повільно ходить, не може піднятися високими сходами тощо. Водночас немає жодних ендокринних причин її стану — вона не страждає ні на діабет, ні на гіпотиреоз, ні на пухлину надниркових залоз, у разі яких втрата ваги практично неможлива. Періодично вона, під тиском рідних або самостійно, бере себе в руки й скидає вагу, але ненадовго. Незабаром усе повертається на круги своя. Вона сама називає себе безвольною, зневажає за слабкість — і все ж вважає, що має право жити так, як їй подобається. Цим протиріччям пронизані всі мемуари тіла, яке Роксана Гей називає місцем злочину. До 12 років вона була стрункою вродливою дівчинкою, доки ровесник, з яким у неї був дитячий роман, разом із приятелями не зґвалтував її. Відтоді вона заїдала свою травму смачною їжею, не знаючи міри.

Роксана Гей народилася на Гаїті, у щасливій люблячій сім’ї, яка приділяла їй багато уваги. Коли з нею сталося нещастя, вона не сказала про це батькам — їй було соромно. Незабаром вони переїхали, і Роксана змінила школу, тож на новому місці її таємницю ніхто не знав. Але вона дедалі частіше шукала розради в їжі, ніби хотіла вибудувати перепону між собою і чоловіками, зробити своє тіло небажаним, а заразом покарати себе — її мучило страшне почуття провини.

Після вступу до школи-інтернату, покинувши рідну домівку, вона набрала стільки ваги, що близькі насилу її впізнали через кілька місяців. В інтернаті смачно й недорого годували, до того ж можна було купити море недорогих додаткових закусок, і Роксана насолоджувалася щосили. Їй було самотньо — учні привілейованого інтернату звикли до чорношкірих студентів із бідних верств населення, які навчалися коштом благодійних організацій.

Їм складно було зрозуміти, що Роксана із забезпеченої гаїтянської родини. Вона почувалася білою вороною, ще більше заїдаючи стрес. Батьки забили на сполох, водили її по лікарях, пробували один метод за іншим, і всі вони допомагали — але щойно Роксана опинялася трохи далі від дому, вона поверталася до колишніх звичок, а її тіло не тільки повертало колишні кілограми, а й додавало до них нові. Водночас Роксана добре вчилася, у ній рано проявився письменницький дар, їй подобався театр, де вона брала участь у багатьох постановках.

Історія зі зґвалтуванням стала відома батькам лише нещодавно, і то завдяки одній з опублікованих Роксаною Гей книжок. Вона вважає, що дуже важливо ділитися такими історіями, щоб їхні жертви знали, що вони не самотні, що можна пережити це і стати гармонійною та успішною людиною, а крім того, щоб і кривдники знали, наскільки важкі наслідки травми.