Гіпотеза щастя
Дайджест культової книги Джонатана Хайдта “The Happiness Hypothesis”.
Про те, як давня мудрість зможе зробити життя сучасної людини кращим.
Книга присвячена 10 великим ідеям, що сформувалися в різних цивілізаціях. Об’єднує їх те, що кожна з них присвячена досягненню щастя. Хайдт робить спробу подивитися на них із сучасної точки зору, неупереджено підійти із сучасними дослідженнями, відкинути зайве й виділити необхідне.
Хайдт розповідає про те, як він читав лекції студентам в університеті Вірджинії (вступний курс із психології) і прагнув, щоб вони засвоїли й пам’ятали матеріал. Під час підготовки він помітив, що декілька ідей так чи інакше повторюються в різних контекстах починаючи з давніх часів, коли їх висловлювали ще старі мудреці, а окрім них — поети та драматурги минулого. Поступово він прийшов до висновку, як і Шекспір: ми вважаємо речі поганими чи хорошими, тому що так влаштоване наше мислення, а не вони є такими.
Хайдт вивчав Упанішади, Конфуція, Старий та Новий Заповіт, велику кількість літературних і філософських творів для того, щоб віднайти думки про людську природу. Він знаходив між ними спільне, а коли знаходив — записував це.
Але він не просто ставив за мету знайти найбільш поширені та універсальні ідеї, присвячені моральності та моралі. Він хотів, щоб ці ідеї підкріплювали одна одну, витікали одна з одної та об’єднувалися однією метою: допомогти людям знайти щастя та сенс свого існування.
За словами Хайдта, його книга — спроба знайти джерела сучасної позитивної психології в стародавній мудрості.
Різні частини нашого мозку взаємодіють, як вершник та слон. Вершник — це свідома частина розуму, яка хоч і контролює слона (підсвідому частину), але лише частково. Для повноцінного гармонійного життя ми маємо навчити ці частини взаємодіяти одна з одною, працювати в команді.
Ще один шлях до гармонійного життя — боротися з упередженим мисленням, хибними тривогами та уявними небезпеками, яких насправді немає.
Немає гармонії без взаємодії з іншими людьми. Важливо не дозволити себе експлуатувати в егоїстичних цілях. Водночас необхідно бути об’єктивним, вміти бачити власні недоліки, а не тільки порошинку в оці іншого. Розуміння роботи мозку допоможе нам зрозуміти природу спотворень картини реальності, через яку ми так свято віримо у власну праведність та безгрішність, хоча насправді це може бути зовсім не так.
Є кілька гіпотез щастя. Найпростіша — що щастя приходить під час виконання бажань, але, на жаль, воно довго не триває. Інша поширена ідея — щастя взагалі не має приходити зовні, воно всередині й ніяк не пов’язане з тим, що світ має задовольняти наші бажання. Античні філософи-стоїки, як і Будда, вважали, що немає сенсу в прихильності до людей, речей чи подій, оскільки все це випадково, недовговічно й будь-якої миті може бути відібрано. Потрібно змінювати не світ, а стан розуму.
Однак сучасні дослідження доводять, що є зовнішні умови життя, які можуть зробити людей щасливішими, — наприклад, зв’язки, які пов’язують нас з іншими. Нам потрібен правильний баланс між давньою мудрістю та сучасним життям, щоб стати щасливішим.
Крім зв’язку з іншими, нам необхідні особисте зростання та розвиток. Хайдт не згоден із тим, що твердість характеру та становлення особи мають бути неодмінно пов’язані з важкими випробуваннями, які нібито зроблять нас сильнішими.
Справді, у деяких випадках можливе «посттравматичне» зростання, але треба правильно до цього підійти, уникаючи широких узагальнень та універсальних порад, щоб зростання не перетворилося на свою протилежність.
Позитивна психологія досліджує і моральні концепції, допомагаючи поєднати давні уявлення та сучасну реальність.
І, звичайно, у кожному житті має бути сенс. Зазвичай, ми пов’язуємо свідомість нашого життя з якимось духовним виміром, задумом Творця щодо нас. Хайдт досліджує цю ідею з різних боків, від стародавніх релігій до наших проблем та реалій.
Зміст дайджесту
1Розум поділений на частини, які іноді конфліктують між собою2Якщо хочете змінити своє життя, спочатку змініть своє мислення3Неможливо досягти щастя без співпраці та взаємодії4Більшість із нас упевнена в правильності своїх дій, навіть якщо це зовсім не так5Щастя можна знайти не тільки всередині себе, якщо знати, де його шукати6Щастя недосяжне без любові та прихильності7Використовуйте негаразди для самовдосконалення8Прагнучи щастя не забувайте про гідність та чесноти9Наші дії та думки можуть підносити нас до Бога й опускати до тварини10Кожен має знайти власний сенс життя, але головне — щоб у ньому завжди була мета, до якої потрібно прагнути11Завершальні коментарі1
Розум поділений на частини, які іноді конфліктують між собою
Хайдт ілюструє цю ідею розповіддю про кінну прогулянку, на якій він на спині в коня опинився на вузькій стежці. Попереду та ззаду були вершники. Він боявся зірватися з гори, якою йшла стежка, але нічого не міг зробити та вирішив довіритися коню. Він чудово знав дорогу і спокійно дійшов куди було потрібно.
Метафори з вершниками часто використовували філософи, починаючи з Платона та закінчуючи Фрейдом. Будда порівнював розум із диким слоном, який бродить, де забажає, задовольняючи свої бажання, якщо він не має господаря, який його контролює. У Платона душа була колісницею, якою керувала раціональна частина розуму (візник). У колісницю запряжені два коні: праворуч — слухняний, вродливий, граціозний (розум), ліворуч — неприборканий і майже дикий (пристрасть). Для щасливого та гармонійного життя візнику потрібно домогтися взаємодії обох коней.
Так чи інакше, поділ розуму на частини продовжується з давніх часів і досі. Розум та тіло; ліва та права половини; нове та старе тощо.
Так, наприклад, ми були б раді повністю контролювати наше тіло за допомогою розуму, але в нього, здається, є свій власний розум, у кожної з його частин. На обличчі можна прочитати наші думки, ми не в змозі, наприклад, не червоніти від сорому чи гніву, чи не блідніти від жаху, наш кишківник живе за власними законами, а не дослухається до сигналів мозку. Навіть перші християнські святі зазнавали розчарування під час битви тіла й духу, у якій перемога духу ніколи не була безумовною.
Навіть усередині самого мозку бувають конфлікти між правою та лівою півкулями, які борються за верховенство.
Ліва півкуля отримує сигнали від правої половини тіла — нейрони приймають сигнали від правої руки, ноги, правого вуха тощо., а потім відправляє команди для руху правій половині тіла разом із кінцівками. Права півкуля діє так само, але в дзеркальному відбитті: приймає інформацію зліва й ліворуч посилає команди. Це відбувається синхронно у всіх хребетних. Але далі починаються розбіжності, адже ці півкулі призначені для різних завдань. Ліва відповідає за вирішення аналітичних завдань, права опрацьовує загальні закономірності. Спрощуючи, деякі популярні автори зазначають, що в художників краще розвинена права півкуля, а у вчених — ліва.
Хайдт наводить приклад, коли в деяких пацієнтів із травмою головного мозку або пошкодженням мозкових оболонок права півкуля вступає в конфлікт із лівою — у цьому випадку лікарі спостерігають так званий синдром чужої руки. При цьому синдромі одна рука, найчастіше ліва, починає жити своїм життям. Вона може всупереч бажанню господаря-хворого щось схопити та не віддавати. Якщо права рука щось робить, ліва прагне їй завадити, чіпляючись за зап’ястя і не даючи рухатися.
На щастя, у здорових людей такого гострого протистояння півкуль не трапляється, але цей приклад ілюструє, наскільки незалежними можуть бути дві половини мозку.
Часто вступають у конфлікт давня і нова частина мозку: давня (лімбічна система) відповідає за емоції та інстинкти виживання і не завжди працює коректно, іноді надсилаючи помилкові сигнали небезпеки. Нова (неокортекс) створює нові асоціації, бере участь у прийнятті рішень та плануванні. Це ті самі два коні Платона і треба використати їх обох. Емоції, пристрасть надають нам енергію для дій, а розум слідкує за тим, щоб направити її в потрібне русло.
Ці та інші наші внутрішні конфлікти та протистояння можна вважати різними формами взаємодії вершника та слона (коня). Вершник — не господар, це просто свідома, контрольована думка. Слон — усе те, що важко піддається контролю. Їм треба навчитися добре взаємодіяти.
2
Якщо хочете змінити своє життя, спочатку змініть своє мислення
Хайдт розповідає про римського консула Боеція, хибно звинуваченого в зраді та засудженого до смерті. У в’язниці він спочатку впав у відчай, але потім в очікуванні страти він написав твір «Втіха філософією», у якому йому являється жінка, що уособлює філософію.
Боецій скаржиться їй на мінливості долі, на непостійність Фортуни. Але Філософія нагадує йому, що він прожив хороше життя і досить довго насолоджувався прихильністю Фортуни. Він виростив добрих синів, його рідні та близькі, доля яких куди більше турбує його ніж власна, перебувають у безпеці. Вона вчить Боеція бачити величезний світ, у якому кожна людина — лише піщинка, амбіції її так само дрібні, а вік короткий.
Багатство та слава не приносять щастя, бо їх ніколи не буває достатньо. І Боецій, замість впадати у відчай, з гідністю зустрічає страту.
Повний текст цього та інших дайджестів книжок з тем #психології, #бізнесу, #здоров'я, #науки, #філософії, #саморозвитку доступні підписникам клубу “Rozum.Love” Повний текст цього та інших дайджестів книжок з тем #психології, #бізнесу, #здоров'я, #науки, #філософії, #саморозвитку доступні підписникам клубу “Rozum.Love”
Повний текст цього та інших дайджестів книжок з тем #психології, #бізнесу, #здоров'я, #науки, #філософії, #саморозвитку доступні підписникам клубу “Rozum.Love”
Переглянути коментарі (0) Підписатися на Telegram-канал