Що таке альтруїзм? Чи є він взагалі? Ще Дарвін казав про те, що наші далекі пращури, які були схильні до самопожертви, навряд чи могли лишити по собі потомство, — адже вони гинули першими. Так що альтруїзм у рамках теорії природного добору або шкідливий, або взагалі не властивий людській природі. Однак він є не тільки в людей, але й у тварин.

Пані Марш, автор цієї книги, — живий доказ існування альтруїзму. Коли їй було 19 років, її врятував цілковито невідомий чоловік, при чому ризикуючи власним життям та не потребуючи натомість нічого. І таких, як він багато — люди постійно ризикують життям заради незнайомих людей, безплатно жертвуючи власні органи, кров, кістковий мозок заради рятування невідомих людей, з якими вони навіть не знайомі. І наука не знаходила таким діям ніяких пояснень, до недавна.

Спочатку вчені намагалися пояснити альтруїзм, як здатність жертвувати чимось заради близької групи людей — частіше родичів або соціального оточення. Такий альтруїзм є й у тварин, коли сурикати та ховрахи попереджають родичів про появу хижака гучним криком, хоча знають, що цей крик ставить їх самих під удар. Органи жертвують зазвичай також членам родини — адже так ваші гени будуть продовжуватися, якщо хворий член родини одужає та від нього залишаться потомки. Але є люди, яким не треба бути чиїмись родичами аби віддати свою нирку.

Є взаємний альтруїзм, коли безкорислива послуга породжує бажання відповісти тим самим — ви пригощаєте когось кавою; наступного разу, з великою долею вірогідності, пригостять Вас. Такий альтруїзм не є жертовним, це швидше форма відкладеного задоволення. Її практикують і летючі миші-вампіри, які діляться кров’ю не лише з власними дитинчатами, але й із сиротами, і з тими, хто по старості, або хворобі не може дістати її сам. Вони знають, що й самі не лишаться голодними.

Але є й інший альтруїзм, коли люди не бажають взагалі ніякої віддачі. Вони ризикують життям не заради рідних, або друзів, а людини, якої вони навіть не знають. Чим це можна пояснити?

Поки що наука не знаходить пояснень альтруїзму, або взагалі заперечує його існування, гадаючи, що за самовідданою поведінкою, націленою на сторонніх, ховається бажання стати відомим, або якийсь психічний дефект. Менш освідченні люди називають таких людей святими, або янголами-охоронцями. Рано чи пізно розумне пояснення все ж таки знайдеться.

Оскільки Марш керує лабораторією соціальної неврології, у якій використовуються найсучасніші методи з вивчення роботи мозку, вона вважає, що їй вдалося найти зв’язок між альтруїзмом та налаштованістю людей на чужий страх. Вона помітила, що учасники експериментів, які безпомилково визначали на фотографіях налякані обличчя, виявляли найбільший альтруїзм. Це було показано лабораторними випробуваннями, у яких вони жертвували гроші незнайомцям або просто допомагали їм. Маркер розпізнання чужого страху був значно точним, аніж залежність від полу, віку, настрою або думки щодо своєї здатності співчувати.

Функціональне сканування мозку (ФСМ) у важких підлітків, схильних до агресії та психопатії, виявило в них дисфункцію мигдалеподібної залози, позбавляючи людей не тільки співчуття, але і здатності розпізнавати чужий страх. У той самий час дослідження людей, які пожертвували свої нирки на безоплатній основі невідомим пацієнтам, показали, що їхня мигдалеподібна залоза реагує на чужий страх дуже гостро та може розпізнати його дуже швидко.

Дослідження Марш, та сучасні наукові дані щодо дослідів мозку надають можливість по-іншому подивитися на психопатію, емпатію та альтруїзм. Цей погляд дає надію на нові методи рятування від агресії, виховання співчуття, та лікування психосоматичних розладів. Чинник страху, точніше, можливість розпізнавати страх, надасть нам відповідь, чи можемо ми бути більш альтруїстичними одне до одного й чи потрібно це нам?

Марш розповідає про те, як в 19 років її врятував цілковито невідомий чоловік. Вона їхала по багатосмуговому шосе на позашляховику своєї матері, коли під колеса зненацька, незрозуміло звідки, забігла собака. Марш спробувала ухилитися від зіткнення, але машину закрутило, потягло крізь усі смуги до узбіччя, де її ніхто не бачив, та розвернуло в бік зустрічного руху. Двигун заглух і вона ніяк не могла його завести знову. Вона увімкнула дальнє світло, намагаючись хоч якось позначити свою присутність. Машини дивом не врізалися в неї, починаючи гальмувати в останній момент. Нарешті, одне авто зупинилося на протилежному боці. Звідти вийшов чоловік зі страшливою зовнішністю: він був зовсім лисим, з великою кількістю золотих прикрас та суворим виразом обличчя. Майже в темряві він перебіг усі смуги, запитав у Марш, чи потрібна їй допомога, сів на пасажирське сидіння, запустив із декількох спроб двигун та перегнав машину на інший бік. Після цього він пересів у своє авто й поїхав далі. Він врятував Марш життя, а вона від хвилювання навіть забула подякувати йому та запитати, як його ім’я.

Так народилась її цікавість до альтруїзму, спочатку людського, а потім і наукового.