Запахи для тварин набагато важливіші, ніж для людини

Ми гірше, ніж тварини, орієнтуємося в запахах. Коли людина вдихає, вона створює єдиний повітряний потік так, що можна й нюхати, і дихати одночасно. Але коли принюхується собака, цей повітряний потік розділяється надвоє за допомогою особливих структур його носа. Основна частина повітря прямує в легені, а залишок, необхідний для нюху, — до задньої частини морди, де розташований нюховий епітелій. Щоразу, коли ми видихаємо, запахи з наших носів видаляються. У собак запахи залишаються всередині носа й поповнюються під час кожного вдиху. У собачому носі передні отвори звужуються до бічних щілин. Коли він видихає через ці вузькі щілини, повітря створює обертові вихори, що приносять у ніс свіжі запахи. Собака навіть під час видиху втягує повітря.

Собачі носи надзвичайно чутливі. Собаки вміють відрізняти однояйцевих близнюків за запахом. В одному експерименті собаки легко знаходили відбиток пальця на предметному склі, яке залишили на даху на тиждень. Собака може відчути, куди попрямувала людина, яка давно зникла з поля зору. Вони знаходять бомби, наркотики, міни, загублених людей, небіжчиків, контрабандні гроші, гриби, бур’яни, хворі рослини, можуть за запахом визначити знижений рівень цукру в крові, клопів, пухлини, витоки з нафтопроводів і багато іншого. Пес, на ім’я Мігалу викопував поховані кістки на археологічних розкопках, інший, Капітан Рон, відшукує черепашачі гнізда, щоб можна було зібрати й захистити кладку. Елвіс відшукує вагітних білих ведмедиць, Трейн — послід ягуарів і гірських левів, Такер — екскременти косаток у воді. Люди використовують собачий умвельт, щоб компенсувати свою нюхову недостатність.

Водночас багато власників собак просто не розуміють, наскільки важливі для собаки запахи, і не дають їм як треба нанюхатися. На прогулянці собака пізнає світ за допомогою носа, але господарі думають, що собака має зробити свої справи та розім’ятися, а не нюхати те, що здається їм брудним або незрозумілим. Вони в таких випадках тягнуть її далі, не розуміючи, що пригнічують собачу природу, заважають тварині орієнтуватися в навколишньому середовищі.

Багато тварин мають гарний нюх, але порівнювати їх безглуздо. У слона нюх чутливіший, ніж у нишпорки, але в них різні завдання і різне використання свого умвельта. Самці метеликів уловлюють запахи хімічних речовин, що виділяються самицями, за багато кілометрів, використовуючи свої вусики. Нюх метеликів дуже важливий для кількох конкретних завдань: політ, пошук і спарювання. Їхнє життя настільки коротке, що в багатьох самців навіть немає рота — нема коли й нема чого годуватися.

Хімічні речовини, що надають запаху комахам, — це феромони. Помилково думати, що феромони використовуються тільки в спаровуванні, у них багато завдань. У мурах легкі феромони, що швидко підіймаються в повітря, можуть викликати натовпи робітників, оголосити тривогу або послати сигнал про розподіл здобичі. Якщо розчавити мураху, на агресора тут же кинуться натовпи його побратимів. Для розмітки доріжок використовуються важчі феромони, вони повільніше переносяться повітрям. Їх випускають, коли знаходять їжу й хочуть повідомити про це родичам. Найважчі хімічні речовини, кутикулярні вуглеводні, містяться на поверхні мурашиних тіл. За їхнім запахом члени однієї мурашиної сім’ї відрізняються від іншої. Королеви з їхньою допомогою можуть зупинити розмноження робітників, коли їх стає забагато, або когось позначити для покарання.

Завдяки феромонам мурахи діють як суперорганізм, коли певні особини повністю координують свої дії під час складної групової поведінки. З їхньою допомогою аргентинські мурахи створюють суперколонії, а мурахи-листорізи займаються сільським господарством, вирощуючи гриби.

Запах домінує і у житті слонів. Вони використовують свої хоботи, щоб знайти улюблені рослини, навіть якщо вони заховані в закритих ящиках серед величезної кількості інших рослин. Вони добре запам’ятовують нові запахи, їх змогли навчити виявлення тротилу, із чим справляється не кожна собака. За допомогою запахів вони розпізнають їжу та ворогів, «оглядають» одне одного своїми хоботами. Вітаючи одне одного, вони не тільки плескають вухами та бурчать, а й активно мочаться та випорожнюються, а із залоз позаду їхніх очей ллється ароматична рідина.

Коли слони повернулися в повоєнну Анголу, вони навчилися оминати безліч мін, орієнтуючись за запахом. Під час посухи вони риють колодязі, щоб добути воду, і точно чують місце, де вона має бути. Вони можуть відчути, що скоро буде дощ, навіть коли на небі немає ні хмаринки. Вони вловлюють це за запахом мокрого ґрунту за кілька кілометрів від них.

Смак — простіше відчуття, ніж запах. У нього всього п’ять характеристик: солоний, солодкий, гіркий, кислий та пікантний. Можливо, у деяких тварин є ще кілька характеристик смаку завдяки розвиненим рецепторам. Нюх можна використовувати для найрізноманітніших цілей, а смак майже завжди пов’язаний із їжею: тварина вирішує, їсти їй чи не їсти, корисна їжа чи ні, їстівна чи ні.

Кожна істота використовує зір відповідно до свого умвельта

У людей лише пара очей, розташованих на голові, однакового розміру, які дивляться вперед. Однак це не означає, що так має бути у всіх живих істот. У когось по 8 очей, в інших взагалі сотні. Гігантський кальмар має очі завбільшки з футбольний м’яч. Однак їхній устрій має схожість із людськими очима: у кальмарів, людей і стрибаючих павуків очі схожі на камери, де одна лінза фокусує світло на одній сітківці. У комах і ракоподібних складні очі, що складаються з багатьох світлозбирних одиниць. Очі можуть бути асиметричними або біфокальними, розташовуватися на ротах, кінцівках і тілі. Можливості огляду відповідно теж різні.

Деякі тварини можуть бачити чіткі деталі на відстані або з віддаленням предмети перетворюються для них на розмиті плями. Одні прекрасно бачать у темряві та сліпнуть від світла. Є істоти, які бачать навколишній світ ніби в уповільненому фільмуванні. Хтось бачить у двох напрямках одночасно або взагалі у всіх напрямках. З віком зір змінюється. Павуки, що стрибають, на все життя мають запас світлочутливих клітин, і з віком вони стають більшими та чутливішими. До старості павук бачить краще і яскравіше.

Світлочутливі клітини в очах називаються фоторецепторами. Вони різні в різних видів, але є і спільна особливість: вміст у них особливих білків — опсинів. Будь-яка тварина, що має зір, бачить за допомогою опсинів. Вони взаємодіють із молекулою під назвою хромофор, що поглинає енергію від одного фотона світла. Щойно це сталося, він приймає іншу форму разом з опсином, посилаючи в нейрони електричний сигнал. У такий спосіб усі тварини сприймають світло.

Кожна істота використовує зір відповідно до свого умвельта.

У морської зірки очі на кінчиках її п’яти кінцівок. Морські зірки не можуть розрізняти кольори, деталі та швидкі рухи. Але вони й не відчувають такої потреби. Їм достатньо розрізняти великі об’єкти, щоби безпечно повернутися до коралового рифу, місця свого проживання. Такий умвельт морської зірки.

У всіх приматів, зокрема в людей, гострий зір, за допомогою якого можна було розгледіти комах на деревах і в чагарнику. Сьогодні люди використовують зір, щоб направляти свої пальці, розуміти сенс символів, зокрема букв і картинок, оцінювати сигнали у виразах обличчя. Це наш умвельт, якого немає в більшості інших тварин.