«Освічена» розповідає про життя автора з ранніх дитячих років, але це не просто біографія. Мало кому випало таке дитинство, умови якого були б настільки незвичними, небезпечними й важкими.

Усе життя численного сімейства Тари оберталося навколо могутньої, майже біблійної постаті батька. Усі члени сім’ї були мормонами, членами мормонської громади в штаті Айдахо. У батька була стара ферма біля підніжжя гори Пік Бака, на життя він заробляв продажем брухту, який добував на найближчому автомобільному звалищі. Усі діти, включно з Тарою, допомагали йому в найважчій роботі, вміли водити навантажувач, відрізняти один метал від іншого, користуватися важкою технікою, автомобілем і зброєю.

Інші члени мормонської громади були людьми практично світськими. Їхні діти ходили до школи, вони користувалися послугами лікарів, платили податки, мали права і страховку. У родині Вестоверів нічого подібного не було. Батько ненавидів уряд, не бажав мати з ним справу в жодних формах і будь-яку взаємодію з державою вважав підступами диявола. Він користувався водою з власної свердловини та електрикою сонячних панелей, щоб ні копійки не платити уряду до настання Судного дня. Ніхто в його сім’ї, крім бабусі й дідуся Тари, які жили на іншому боці будинку в теплу пору року, ніколи, навіть у найважчих випадках, не користувався послугами лікарів. Діти не ходили ні в садок, ні в початкову школу. З ранніх років вони допомагали родині: розбирали брухт, орали землю, дбали про худобу, ловили диких коней на продаж.

Спочатку батько був лише трохи релігійнішим, ніж інші мормони. Після важкої роботи він читав Біблію, «Книгу Мормона» та іншу релігійну літературу, час від часу знаходячи в них вказівки від Бога на чергову заборону. Так, одного разу його осінило, що Бог проти вживання молока, і відтоді в родині були заборонені молочні продукти. Його мати, бабуся Тари, сміялася з нього, коли він привіз на вантажівці величезну кількість балонів із медом про запас на Судний день і викинув із холодильника все молочне. У себе вдома вона і далі підгодовувала дітей молочними продуктами.

Мати Тари була родом зі звичайнісінької, світської родини. Рідні не схвалювали шлюб доньки й майже не підтримували контакту з її чоловіком, хоча завжди були раді бачити онуків у себе. У мормонській громаді ніхто не дотримувався настільки радикальних релігійних принципів, і тому сім’я Вестоверів жила майже в повній ізоляції. Батько Тари цурався навіть своїх одновірців, побоюючись їхнього можливого поганого впливу на дітей. Поганим впливом могло бути все: недостатньо скромний одяг (комір має бути глухим, повністю закривати шию, поділ сукні або спідниці доходити до щиколоток і ніяк не вище).

Щоосені сім’я закручувала консерви з персиками все на той самий Судний день. Батько оголосив, що цей день настане 1 січня 2000 року, коли вийдуть із ладу всі комп’ютери та згасне електрика. У сім’ї Вестоверів на цей випадок було запасено величезну кількість консервів, круп і навіть рушниць. Адже коли, на думку батька Тари, голодні люди зрозуміють, що залишилися ні із чим, а у Вестоверів дещо приховано, вони підуть штурмувати їхні склади, й ось тут стануть у пригоді рушниці, стріляти з яких умів кожен член сім’ї. Коли в перший день 2000 року нічого не сталося, усі члени сім’ї були дуже розчаровані.

Але рушниці призначалися не тільки для натовпів голодуючих після настання Судного дня. Адже уряд, як здавалося Джину Вестоверу, будь-якої миті міг увірватися в дім, щоб влаштувати якісь капості, і зустріти його треба у всеозброєнні в буквальному сенсі. Параноя Вестовера-старшого розвинулася і загострилася після інциденту в Рубі-Рідж, коли внаслідок невдалого штурму будинку загинули дружина й син релігійного фанатика Ренді Вівера та один федеральний агент. Згодом із Вівера зняли всі звинувачення (звинувачували його в торгівлі зброєю), виплатили компенсації йому й дочкам. Але Вестовер розповідав, що федерали намагалися насильно забрати дітей Вівера, і вся сім’я готова була чинити запеклий опір у такому випадку.

Фей, мати Тари, змушена була стати акушеркою для кількох мормонських родин, настільки ж фанатичних, як Вестовери, і тому таких, що не сприймають сучасної медицини. Крім допомоги при пологах, акушерки, або, вірніше, знахарки, надавали будь-яку медичну допомогу, використовуючи трави та молитви й жодних ліків, особливо антибіотиків, які вважалися підступами диявола. Вона навчила своїх дітей читати й писати, щоб вони могли вивчати Біблію, і більшість із них не виявляла інтересу до подальшого навчання. Але старший брат Тари, Тайлер, був не таким. Він любив музику і книжки, попри невдоволення батька, вступив до коледжу й тим самим подав Тарі гарний приклад. Вона почала купувати підручники, щоб скласти тест для вступу в коледж і самостійно вивчати їх удома.

Батько не схвалював її прагнення до освіти. Сама Тара, бачачи його невдоволення, боялася гніву Божого, але страх залишитися назавжди на автомобільному звалищі штовхав її вперед. Їй вдалося вступити до університету Брігема Янга в Солт-Лейк-Сіті, попри те що в неї не було навіть свідоцтва про народження, не кажучи вже про атестат. Вона боялася сусідок по кімнаті в гуртожитку, які одягалися як блудниці (тобто не носили сукні до підлоги) і пили колу, диявольський напій. Вона й гадки не мала про елементарні речі, не знала, що таке Голокост, не підозрювала, що для складання іспиту треба не тільки слухати лекції, а й читати підручники. У вихідні та канікули вона приїжджала додому — допомагати батькові на звалищі. Її весь час мучив страх, що вона робить богопротивну справу і зраджує сім’ю, здобуваючи освіту. Батько розраховував, що вона швидко вийде заміж, допомагатиме матері в акушерстві, а майбутній чоловік долучиться до збору брухту.

Викладачі помітили старання Тари, а мормонський єпископ дізнався про її сім’ю від сусідок і однокурсниць Тари. Він підтримував її матеріально, від імені громади, щоб вона закінчила навчання. Один із викладачів записав її в програму навчання в Кембридзький Триніті-коледж, щоби продовжити освіту за кордоном, у Великій Британії. Про Тару писали в газетах штату Юти, журналісти допитувалися, хто був її вчителем у початковій школі, а Тара уникала відповіді — адже вона не відвідувала школу взагалі. Батько відчував змішані почуття гордості й образи. Він виріс біля підніжжя гори і вважав, що діти мають рости так само. Він був ображений на Тару — чому вона не сказала, що своїм успіхом зобов’язана домашній освіті? Як він відпустить її так далеко? Адже далеко від дому диявольські спокуси ще сильніші, а батьки не зможуть її захистити. Але Тара наполягла на своєму.

Життя в Кембриджі змінило Тару, змусило по-іншому поглянути на себе і своїх батьків. Вона вже не боялася розповідати друзям про свою сім’ю, чого раніше не робила — і соромлячись сім’ї, і захищаючи її. Під час приїзду Тари до Гарварду, де їй мали призначити стипендію, батьки приїхали до неї, щоб врятувати та забрати із собою, — батько вирішив, що вона одержима Люцифером. Потрібно було провести обряд, після якого вона очистилася б, але Тара відмовилася, сильно образивши батька. Вона сказала йому, що демон, якого він так хоче вигнати з неї, насправді і є вона.

Після наступних контактів із сім’єю і конфлікту через брата Тари Шона, який успадкував параною батька й мав схильність до насильства, її стосунки з батьками практично припинилися. Мати відмовляється бачитися з нею без присутності батька, з батьком не хоче спілкуватися сама Тара. Вона спілкується із сім’ями двох братів — Тайлера й Річарда, які теж здобули освіту, а Люк, Шон і її сестра Одрі не бажають її знати, вважаючи одержимою і зрадницею. Але вона не втрачає надії на повне примирення з родиною. Адже незважаючи ні на що, вона ніколи не переставала любити своїх близьких.

Книжка Тари Вестовер змушує замислитися багато про що — про природу фанатизму, про несправедливість і нерозуміння, про те, до чого можуть призвести добрі наміри людини, яка не сумнівається у своїй правоті, про те, як батьки калічать життя дітей. Але ця книга також про те, що людина здатна подолати те, що здається нездоланним, про неослабну тягу до знань і про те, що навіть після кошмару можливе нормальне життя.