Часто не влада псує людей, а до влади прагнуть зіпсовані від самого початку люди

Багатьом відомий експеримент у Стенфордському університеті, проведений 1971 року психологом Філіпом Зімбардо. Метою експерименту було дізнатися, чи зможуть соціальні ролі до невпізнання змінити поведінку людей. Зімбардо шукав підтвердження гіпотезі, що поведінка людини схожа на хамелеона: вона намагається відповідати своїй ролі або формі, яку вона носить. Було відібрано 18 студентів, 9 з яких стали «охоронцями», а інші 9 — «ув’язненими» у фальшивій в’язниці. Відомо, що «охоронці» майже одразу почали знущатися з ув’язнених, обливати їх вогнегасниками, відбирати матраци, залишаючи спати на голій цементній підлозі, роздягали догола, щоби принизити. «В’язні» швидко стали пригніченими й покірними й не намагалися протестувати.

На дослідження відводилося два тижні, але коли подруга Зімбардо через 6 днів відвідала його псевдотюрму й побачила те, що відбувається, вона переконала його припинити експеримент негайно. Опубліковані результати вразили весь світ, про нього зняли фільми та написали книжки. Зімбардо, здавалося б, довів, що демони сидять усередині будь-якої людини, і влада просто допомагає їм вирватися назовні.

Однак мало кому відомо, що далеко не всі охоронці ображали та принижували ув’язнених: дехто поводився шанобливо й нікого не мучив. Крім того, деякі учасники експерименту зараз кажуть, що від них чекали якогось шоу на тему тюремного життя, і вони намагалися його розігрувати. До того ж нещодавно був знайдений аудіозапис попередньої бесіди з учасниками, з якого випливає, що вони не зовсім спонтанно проявляли жорстокість, що їх до деякої міри до цього підштовхували.

Важливо й те, як відбирали учасників експерименту. У місцевій газеті розмістили оголошення: потрібні студенти чоловічої статі для психологічного вивчення тюремного життя, за 15 доларів на день. У 2007 році дослідники з Університету Західного Кентуккі вирішили, що згадка про тюремне життя могла ненавмисно спотворити результати дослідження. Вони повторили оголошення, опублікувавши його в різних містах. В одному вигляді злегка змінили формулювання, прибравши з нього згадку про тюремне життя і згадавши тільки психологічне дослідження, в іншому залишили як є.

Після набору необхідної кількості учасників їх запросили на психологічний скринінг та оцінювання особистості. Ті, хто відгукнувся на оголошення про тюремне дослідження, набрали максимум балів за показниками «агресивність, авторитаризм, макіавеллізм, нарцисизм і соціальне домінування» та мінімум за емпатією і альтруїзмом, порівнюючи з іншими учасниками.

Зімбардо свого часу дійшов висновку, що звичайні люди, отримавши владу, можуть стати садистами. Продовження його експерименту 2007 року показало, що садисти прагнуть влади. Влада не тільки розбещує хороших людей, а і притягує поганих.

Ми часто наділяємо лідерів владою, керуючись ірраціональними причинами

Люди, яким не можна давати владу, якимось дивним чином домагаються свого. Можливо, не тільки вони тягнуться до влади, а і звичайні люди схильні віддавати їм владу? Часто ми керуємося стереотипами під час вибору лідера, наприклад, приймаємо його грубість за могутність і силу, властиві лідерам. Люди лагідної вдачі, схильні до співпраці зазвичай рідко наділяються владою на виборах. Часто люди обирають лідера через переконливу зовнішність або виразний голос, якості, які нічого не говорять про порядність і принциповість.

Є безліч свідчень того, що ми часто обираємо лідерів на основі їхніх зовнішніх даних. Ще в «Республіці» Платона описано корабель дурнів, дурний капітан якого був вищим і сильнішим, ніж інші. Обираючи лідерів, ми віддаємо перевагу чоловікам перед жінками, високим людям перед низькими і найбільше симпатизуємо тим, хто зовні схожий на нас. Ця властивість закладена в нас еволюцією, починаючи з кам’яного віку. Можна впоратися із цими когнітивними спотвореннями, але для початку потрібно визнати, що вони є.

Навіть у суспільствах мисливців-збирачів були неформальні лідери, люди певного типу: здорові, витривалі та значної статури. Це було важливо для виживання: фізично слабкий неформальний лідер міг не тільки загинути сам під час полювання або битви з іншими групами, а й погубити свою групу. Виживали найсильніші та найміцніші фізично. Відтоді минуло багато століть і, здавалося б, сьогодні вибираючи лідера люди керуються зовсім іншими міркуваннями. Але наш атавістичний мозок мало змінився з кам’яного віку.

У дослідженні, проведеному 2010 року, викладачів престижних вишів США попросили дати чесні відгуки на резюме студентів, які претендують на посаду керівника лабораторії. У резюме були чоловічі та жіночі імена без прізвищ, і всі вони були підробленими, з різними професійними якостями, розподіленими випадковим чином. З’ясувалося, що більшість викладачів, як чоловічої, так і жіночої статі, віддавали перевагу студентам чоловічої статі.