1

Основна властивість мови Третього рейху — убогість і одноманітність

Ця бідність мови цілком принципова. Її перші приклади можна було помітити в гітлерівській «Моїй боротьбі», біблії нацизму. Спочатку це була мова вузької групи, але після перемоги нацистів перетворилася на мову народу, тобто просочилася в політику, мистецтво, право, школи та виші, навіть у сім’ї.

Автор читав статті, довідники, сучасні романи, дослухався до мовлення на вулиці та по радіо й поступово дійшов висновку, що бідність мови навмисна, що в такий спосіб вона транслює набір простих кодів, які дуже легко засвоюються.

За часів Веймарської республіки й усне, і письмове слово були вільними. Цим не забарилися скористатися нацисти, які паплюжили своїх ворогів, очорняли слабку державу, лаяли її останніми словами. Ніхто не обмежував цю свободу, не було ні моральних приписів, ні етичних норм. Кожен підбирав слова, що відповідали його смаку й почуттю такту.

В епоху Вільгельма II цензура діяла лише у воєнний час і була досить м’якою. Вільно розвивалися мова й текст, журналістика, науково-популярна література, процвітали всілякі літературні течії, спостерігалося величезне розмаїття індивідуальних мовних стилів. Усе це цвітіння мови й стилю перервалося після 1933 року, змінившись LTI.

Причина збідніння мови в тому, що нацисти прагнули зробити основні поняття своєї ідеології гранично чіткими і ясними, щоб найменше відхилення від їхньої риторики могло стати ознакою інакомислення. На кожному виданні зазначалося, що книга публікується з дозволу НСДАП. Усі друковані органи могли публікувати тільки те, що спускали їм згори, з партійних вершин. Вони мали право лише злегка підправити затверджений текст на предмет орфографічних помилок, не більше.

Щоп’ятниці ввечері по берлінському радіо читали свіжу статтю Геббельса напередодні газетного випуску, де теж публікувалася ця стаття. Це був зразок LTI, сформований, мабуть, самим Геббельсом. Він краще володів мовою і був більш освіченим, ніж Гітлер, який ближче до кінця війни все рідше брав слово. З одного боку, він, можливо, вирішив виглядати мовчазним божеством, з іншого — йому, найімовірніше, уже не було що сказати.

Мову нав’язувала маленька групка на чолі з однією людиною, погано освіченою і духовно недорозвиненою. LTI не розрізняла усного й письмового мовлення, вона звучала однаково й на радіо, і в побуті, і в газетах та книгах. Вона вся складалася зі звернень, закликів, окриків. Це був стиль базарних агітаторів. Це було не тільки нав’язування єдиного мовного зразка, а й відображення єдиної ідеї: ти — ніщо, твій народ — усе.

LTI позбавляла людину індивідуальності, змушувала забути про власну особистість, перетворювала на гвинтик величезної машини, що не може ставити запитань і виявляти власну волю. Цією мовою говорив масовий фанатизм, він перетворював людей на загіпнозовану масу.

LTI породила нові слова і словосполучення, а старі отримали новий, особливий сенс. Нацистів пишномовно іменували «коричневим воїнством», євреїв за кордоном — «світовим єврейством» або «всесвітніми євреями». Це «світове єврейство» організувало «пропаганду жахів», поширювало «байки про нібито скоєні звірства». Постійно наголошували на різниці між арійцями та неарійцями. І не тільки нова мова пішла в хід, а й нові символи малювалися повсюдно, навіть дитячі м’ячики прикрашав знак свастики.

2

Важливими рисами LTI є істеричність та пафос

Напередодні обрання Гітлера райхсканцлером мова Третього рейху стала особливо істеричною, несамовитою, схожою на мову проповідників-сектантів. У ній часто вживалося слово «народ», від імені якого нібито діяли нацисти. Гітлера в промовах і статтях іменували «рятівником Німеччини». Словосполучення «національне піднесення» змінилося на «націонал-соціалістичну революцію», Гітлер іменував себе «народним канцлером», в ужиток увійшов вислів «тотальна держава».

Істеричність мови наростала поступово. Раз у раз лунали погрози смертної кари, лунали заклики до «всенімецької облави на ворожих кур’єрів і антидержавні видання». Використовувалися прийоми для нагнітання напруженості, як в американських трилерах. До такої пропаганди вдаються ті, хто сам охоплений страхом. Якщо йшлося про сільське господарство, то збір урожаю називали «трудовими перемогами в битві за врожай». В італійських фашистів був аналогічний вислів.

Найяскравіше мову Третього рейху використовував сам Гітлер, супроводжуючи промову бурхливими жестами та виразною мімікою. Він говорив або зі стиснутими кулаками, або розмахуючи руками, зі спотвореним обличчям, з дикими криками люті, погрожуючи якимось ворогам. Він постійно повторював про тисячолітній рейх і його ворогів, і в самих цих повторах на перших порах відчувалася якась невпевненість. Але потім вона зникла: люди сприйняли ці крики серйозно. Проклинаючи євреїв, він водночас твердив, що з голови німецьких євреїв не впаде жодна волосинка. Але їх уже відмовлялися обслуговувати в деяких магазинах, перукарнях, майстернях і лікарських кабінетах. «Кришталева ніч» трапилася не раптом, до неї людей готували поступово. Гітлер водночас виголошував патетичні промови, що залишали враження чогось релігійного. Партійний з’їзд перетворився на релігійний акт, глибоко проникаючи в народну свідомість.

Навіть наукові філологічні журнали були пронизані нацистським жаргоном і рясніли висловами на кшталт «залізна мітла Гітлера», «наука на націонал-соціалістичному базисі», «єврейський дух» тощо. Змінювалося і значення слів. Так, із платні німця могли відняти певну суму як «добровільну допомогу державі». Але ухилитися від цієї «добровільної» допомоги було не можна. Зате можна було добровільно пожертвувати більше, ніж податок, що віднімається.

Колись слово «концтабір» вживалося тільки під час англо-бурської війни, позначаючи табори військовополонених бурів. Після цієї війни воно практично не вживалося в німецькій мові. Але з приходом Гітлера його воскресили, і спочатку воно означало табір усередині країни, де тримають власних громадян, незгодних із режимом. Потім, звісно, ці табори поповнили полонені й інших країн.

Усі ці істеричні крики, пропагандистські штампи занурювали народ у якусь подобу трансу, усі жили ніби в чаду.

Навіть деякі євреї перший час підпали під чарівність Гітлера, вважаючи його справжнім патріотом, людиною, що навела в країні лад твердою рукою та успішно веде країну до перемоги. Його напору й чарівності неможливо протистояти. Незабаром він покаже всьому світу свої «натиск і чарівність», і багато хто змінить свою думку, але буде вже пізно.

У своїх передвиборчих промовах Гітлер не раз наголошував, що він несе мир, проповідує мир, закликає за нього голосувати. Він хоче бути обраний, щоб захистити світ від міжнародних ділків, готових заради наживи нацькувати народи в новій війні, якій він має намір запобігти в разі свого обрання. Він вживався в роль Спасителя, який приходить до принижених і загиблих.

Усе це можна було спостерігати на початковому етапі становлення нацизму, коли він тільки набирав силу разом зі своєю мовою. Згодом основні тенденції посилилися.

3

Мова Третього рейху зближувала одних людей і розділяла інших

Так, завдяки, зокрема, і цій мові, розійшлися шляхи Клемперера і його молодого друга-студента, до якого в родині Клемперерів ставилися як до сина. Хлопець виріс у бідній родині, але був справжнім вундеркіндом у технічних дисциплінах. Він був природженим інженером і прагнув різнобічного розвитку, завдяки чому і зблизився з викладачем-філологом.

Клемперера і його дружину він напівжартома називав татом і мамою. Вони намагалися збагатити його культурно, і спілкування було взаємно приємним і корисним. Ця близькість збереглася і після одруження молодого чоловіка, і нікому з них ніколи б не спало на думку, що їх можуть посварити політичні розбіжності.

Але із часом Клемперер помітив, що погляди його протеже почали змінюватися. Він відкрито висловлював симпатії до нацистів, а на заперечення старшого друга відповідав, що націонал-соціалісти — просто ще одна робітнича партія, яка домагається того ж, що і звичайні соціалісти. Усі їхні розмови про війну не такі страшні, як здається: це буде війна визвольна, вона піде на користь нації. Після слів «визвольна війна» в Клемперера вперше виникли сумніви в гостроті розуму свого молодого друга.

Намагаючись його переконати, він наводив доводи про те, що хлопець багато років бував у них у домі, добре їх знає, бачить, що вони не роблять нічого поганого німецькій нації, та й узагалі вважають себе німцями. Але його нацисти стверджують, що вони взагалі не люди. Як він може поділяти це переконання? Але молодий чоловік тільки розсміявся і сказав, що Клемперер перебільшує. Щойно Гітлер прийде до влади, він забуде про євреїв, яких лає винятково в пропагандистських цілях.

Це насторожило автора, але він і далі спілкувався зі своїм протеже. Однак незабаром з’явилися й інші ознаки, що насторожували. На запитання про спільного знайомого той зі сміхом відповів, що той зараз серед «справжніх німців». Це засмутило Клемперера, але не настільки, щоби перервати стосунки.

Але невдовзі після цього він із вуст хлопця почув словосполучення «каральна експедиція», — це вже була типова мова Третього рейху. Хлопець розповідав, як разом із друзями влаштував «каральну експедицію» нахабним комуністам у пивній. Нічого особливого, просто побили їх гумовими кийками, трохи промили мізки. Ця розповідь прозвучала телефоном, коли хлопець запрошував їх на обід, але автор мовчки повісив слухавку. Відтоді вони не спілкувалися.

Слова «каральна експедиція» наводило на думки про жорстоких колонізаторів, що вдерлися в якесь мирне африканське село й тероризують його мешканців, яких не вважають за людей, упевнені у своїй перевазі.

Друга світова війна теж була задумана як каральна експедиція вищої раси проти другосортних народів.

Крім «каральної експедиції», значущими висловами були «державний акт» і прикметник «історичний». Будь-яка подія за участю державних осіб ставала державним актом. Іноді в ньому брали участь труни (урочистий похорон), іноді — тільки прапори, фанфари, оратори з піною біля рота й хоровий спів на численних збіговиськах.

«Державний акт», звісно, мав «історичне значення». Нацисти обожнювали слово «історичний», позначаючи ним будь-яку подію, навіть найдрібнішу. Історичними були промова фюрера, зустріч із дуче, відкриття нової автостради, перемога на перегонах, будь-яке свято. На свято нацисти взагалі прагнули перетворити все, а ледь не кожен день — історичним. Такий надлишок свят та історизму погано позначився на країні, їй не вистачало звичайних буднів на тлі всієї цієї нескінченної героїки.

У надлишку за часів Третього рейху вживалося і слово «фанатичний», причому його сенс став трохи іншим. Якщо раніше воно сприймалося як позначення чогось хворобливого, не цілком здорового й аж ніяк не зразка для наслідування, то в нацистській Німеччині його звели на чесноту. Ним підміняли слова «пристрасний», «завзятий», «переконаний», які стали практично синонімами фанатизму. Талановитого художника чи музиканта називали фанатичним. Віра в перемогу була фанатичною. Герінга вихваляли як фанатичного любителя тварин. Напередодні поразки, 1944 року, Геббельс писав, що ситуацію можна переломити тільки диким фанатизмом. Це слово зводилося в чесноту, нав’язувалося народу. Але після поразки Третього рейху практично зникло з ужитку, а якщо і вживалося, то в негативному ключі.

Змінилася і пунктуація. Звісно, був достаток знаків оклику й мінімум знаків запитання: до чого запитання, коли справжнім німцям і так усе зрозуміло? На кожному кроці вживали й лапки, коли нацисти хотіли підкреслити сарказм. Так, убитого політика-єврея Ратенау називали в газетах «німцем», Айнштайна — «вченим», Гейне — «німецьким поетом».

4

Мова Третього рейху відбилася й у власних іменах

В епоху потрясінь (політичних, соціальних, тих, що стосуються мистецтва чи літератури) у суспільстві діють дві тенденції: розрив із нещодавніми нормами та посилання на старі традиції для впровадження новизни. У новому має бути зв’язок зі старим, споконвічним. Особливо виразно це проявляється в найменуваннях і перейменуваннях.

У Латинській Америці та Африці новонародженого часто називали на честь борця за новий лад. Перші американські поселенці, пуритани, насаджували старозавітні імена. Під час Великої французької революції шукали ідеал у героях грецької та римської Античності, і часто народні трибуни привласнювали собі або давали дітям імена з праць Цицерона чи Тацита.

Нацисти наголошували на своїй кровній і душевній близькості з давніми германцями, зі скандинавськими богами. Підготовчу роботу вже виконав Вагнер і його шанувальники, тож до приходу Гітлера до влади вже було багато таких імен, як Хорст, Зіглінда, Зиґфрід тощо. Але якщо раніше такі імена в Німеччині були радше модою, то за часів Третього рейху вони стали мало не обов’язком. Дітей називали Бальдурами (на честь молодіжного нацистського діяча Бальдура фон Шираха), Дітерами, Детлевами, Уве, Марґіт, Інгрід. Були популярними й подвійні імена через дефіс, щоби подвоїти їхню належність до німецького коріння: Бернд-Вальтер, Дітмар-Герхард.

Була пряма заборона на імена зі Старого Завіту. Німецькі діти не могли називатися іменами Лія або Сара.

Якщо раптом якийсь пастор наважувався хрестити дитину з таким ім’ям, офіційні органи відмовляли йому в реєстрації, і вищі інстанції не стали б розглядати його можливу скаргу.

Німецьке населення всіма силами намагалися позбавити єврейських імен. Так, у 1940-му році на афіші концерту Генделя великими літерами було написано «Ораторія Генделя «Герой народу»”. І в самому низу, петитом було набрано «Юда Маккавей». Якщо єврейські імена були присутні в назвах іноземних книг, назву змінювали. Так, один англійський роман під назвою «О, Авесалом!» перетворився на «Сини кохані».

Звісно, німецьких громадян намагалися ізолювати не лише від єврейських імен, а й від самих євреїв. Якщо єврей мав звичайне німецьке ім’я, він зобов’язаний був приписати до нього «Ізраїль» або «Сара», повідомивши про це місцевий РАЦС і свій банк. Це доповнення він мав використовувати в діловому листуванні, офіційному підписі тощо. Адресована йому кореспонденція теж мала містити це ім’я. Якщо він не мав арійської дружини та народжених від неї дітей, він зобов’язаний був до того ж носити жовту зірку з написом «єврей» стилізованими під іврит літерами.

Дружина Клемперера була німкенею. На їхніх вхідних дверях висіли таблички з їхніми іменами. Над іменем дружини був напис «арійка», над його іменем — єврейська зірка. На продуктових картках євреїв спочатку друкували одну літеру J, а потім почали писати слово Jude повністю.

Офіційно автор мав представлятися «єврей Клемперер», чітко вимовляючи це, наприклад, під час візиту до гестапо за повісткою. Іноді в газетних публікаціях євреїв називали образливим слівцем «жид». Якщо йшлося про якусь одіозну чи скандальну особистість, їй (часто безпідставно) приписували хоча б часткове єврейське походження.

Якщо єврейська подружня пара раптом вирішила б дати дитині німецьке ім’я, їм просто не вдалося б це зробити: жоден РАЦС не зареєстрував би її. Це розглядалося як спроба ввести в оману добросердий німецький уряд, який навіть подбав про те, щоб надати їм на вибір велику кількість єврейських імен.

Багато цих імен були досить дивними, особливо для євреїв, давно асимільованих. Так, як повне ім’я використовувалися зменшувально-пестливі форми на кшталт Фогеле, Менделе й так далі. Багато євреїв, які вважали себе німцями, ще до приходу Гітлера теж називали дітей Хорстами або Зігфрідами. Замість Хорста вони мали іменуватися Хорст Ізраїль.

Змін зазнали й топоніми. Так, частина Німеччини колись була заселена слов’янами, що відбилося в географічних назвах. Третій рейх не міг такого стерпіти. Назви понімечувалися, часом до повної невпізнаваності. Якщо частина назви була «расово неповноцінною», наприклад, закінчення -глаукен у назві міста Бернінглаукен, її нордифікували (Бернінглаукен перетворили на Бернінген).

У назвах вулиць теж намагалися зобразити повернення до старогерманської традиції. Їх називали іменами давно забутих цехових майстрів або видних нацистів, не тільки політиків, а й діячів культури та мистецтва Третього рейху. Поштовим маркам із зображенням міст намагалися надати політичного сенсу написами на кшталт «Мюнхен — місто націонал-соціалістичного руху» або «Нюрнберг — місто партійних з’їздів».

Захоплені під час війни міста в інших країнах теж перейменовували на німецький лад. Так, польське місто Лодзь стало Ліцманнштадтом — так звали генерала, який захопив його ще в Першу світову війну.

5

LTI виховувала у народі фанатичну свідомість, навмисно копіюючи релігійну мову

Нацизм від самого початку боровся з християнством, особливо з католицизмом, але водночас його мова мала явну схожість із мовою релігійною. Боротьба з релігією мала і явний, і таємний характер. Нацисти прагнули знищити давньоєврейське коріння християнства. На практиці це проявлялося по-різному. Членів SS зобов’язували залишати церкву, потім того ж самого зажадали й від учителів початкових шкіл.

Якщо в монастирських школах з’являлися вчителі-гомосексуалісти, їх заарештовували та проводили гучні публічні процеси, духовних осіб часто називали політизованими кліриками та прагнули принизити різними способами. Проте загиблих нацистів шанували не менш урочисто, ніж християнських мучеників.

Першими полеглими за ідею нацистами вважалися вбиті під час пивного путчу 1923 року. Нацисти зберігали їхній стяг, так званий «стяг крові», який освячував своїм дотиком нові штандарти SA і SS. У промовах і статтях про вбитих їх оголошували мучениками ідеї, писали про них у такому святенницько-благочестивому ключі, що навіть ті, хто не потрапив на похорон, переймалися побожним духом. Їхня свідомість затуманювалася.

Перше Різдво після захоплення Австрії було оголошено Великонімецьким Різдвом 1938 року, але водночас із нього випарувався весь християнський сенс. Його називали «Урочистістю німецької душі», «Воскресінням Великонімецької імперії», відродженням світла, що наводило на думку про солярний символізм свастики. У такому святі єврей Ісус був абсолютно недоречним. Незабаром після цього Різдва в нацистському дусі до дня народження Гіммлера заснували «Орден нордичної крові».

З різних приводів винаходили різні словосполучення, але в кожному був натяк на християнську містику: Різдва, мучеництва, Воскресіння, свіжозаснованого лицарського ордену в дусі католицьких містерій і багато чого іншого. У такому ключі подавалися діяння фюрера й нацистської партії, хоча вони були наскрізь язичницькими.

Герої-мученики нацистської партії не йшли у вічне життя, як у християнстві, а «несли вічну вахту».

Слово «вічний» було одним із найчастіше вживаних у LTI, поряд з «історичний», «героїчний», «фанатичний», «унікальний» та іншими. Те, що оголошується вічним, переходить у сферу релігії, стає атрибутом божественної сфери. На іспитах у німецьких училищах часів нацизму учням часто ставили запитання з підступом: що буде після Третього рейху? Багато хто машинально відповідав: «Четвертий рейх», і це було неправильно. Такий учень провалювався на іспитах, навіть якщо в нього були відмінні оцінки. Треба було відповісти, що після Третього рейху не буде нічого, це вічний рейх німецької нації.

Одного разу Гітлер назвав полеглих путчистів, «мучеників ідеї», «мої апостоли», примірявши на себе в такий спосіб роль Спасителя. Щоправда, їх було 16, а не 12, як у Євангелії, але на те він і фюрер, щоби перевершувати Бога. А на похоронах видних нацистських чиновників говорилося: «Ви воскресли в Третьому рейху».

Згодом Гітлер не раз підкреслював свою богообраність, близькість до божества, особливу, майже релігійну місію. В одній зі своїх промов він стверджував, що його веде Провидіння, він і його партія діють із волі Всевишнього і благословенні творити світову історію.

Він підкреслював цю богообраність у кожній своїй промові з року в рік. Після невдалого замаху в липні 1944 року він оголосив, що доля береже його для нації, яка потребує свого фюрера. Навіть коли стало цілком зрозуміло, що ніякої перемоги не передбачається, у новорічному виступі 1944 року він стверджував, що Всемогутній, його особистий бог, не залишить його справу без перемоги. Наприкінці багатьох своїх промов він, впадаючи в релігійний раж, часто повторював: амінь. І це доводило слухачів до майже релігійного екстазу, що переходив у релігійне поклоніння. І це поклоніння в багатьох німців збереглося навіть після падіння нацистського режиму.

6

LTI прагнула зробити з окремої особистості частину великого механізму

Ще до Першої світової війни в німецькій мові з’явився вислів «людський матеріал». Спочатку він не здавався якимось знаковим, таким, що принижує людську сутність. Здебільшого цей вислів вживався військовими й стосувався переважно рекрутів і новобранців, які були хорошим чи поганим людським матеріалом залежно від своїх якостей.

Після Першої світової війни «людський матеріал» почав асоціюватися з «гарматним м’ясом», знеособленим і позбавленим індивідуальності. У в’язницях ще до нацистів ув’язнених позначали номерами замість імен, щоб тюремній адміністрації було зручніше. Це не означало, що їх заперечують як людей, просто розглядають як одиниці спискового складу.

Однак коли наглядач концтабору каже, що в нього в розпорядженні 15 штук ув’язнених, це вже інша справа. Номер — це просто абстракція, штуки — перетворення людей на речі. Переробку трупів ув’язнених у таборах називали «утилізацією кадаврів». З попелу спалених тіл робили добрива. Під час спалення трупів тварин використовували той самий вислів.

Розлюднення людей, перетворення їх на речі особливо яскраво продемонстровано до ворогів.

У військових зведеннях до 1944 року підкреслювалися «нещадні розправи», «знищення» та інші люті фрази, які ще говорили про те, що ворога розглядають як особистість. Але потім стало вживатися слово «ліквідація»: ліквідовано стільки-то осіб. Це слово було більш холодним, ворог уже не розглядався як людина, радше це був об’єкт. «Групу направили на остаточну ліквідацію» означало, що частину ув’язнених було вбито в газовій камері. Але LTI розлюднювала не всіх підряд, а тільки ворогів рейху й расово неповноцінних. Решта могли вважатися людьми.

Так, наприклад, офіцер Третього рейху міг назвати своїх солдатів хлопцями або чоловіками, мужиками. Однак, наголошуючи, що всі солдати й військові — чоловіки, особистості, нацизм водночас намагався довести їхню готовність виконати будь-який наказ до повного автоматизму. Й окремий солдат, й окрема група, незалежно від своїх міркувань та інстинктивних реакцій, повинна беззаперечно підкорятися командиру, як машина після натискання потрібної кнопки. Особистість не заперечується, а перетворюється на частину механізму, на робота в руках командирів і Гітлера. Для такого поневолення людей у LTI використовували багато запозичень із технічного словника, які стосувалися механізмів. Так, часто використовувалися дієслова verankern (ставити на якір, пов’язати, скріпити, укріпити) і ankurbeln (заводити, накручувати, розкручувати). Einstellen (встановити, налаштовувати) і Einstellung (установка, налаштування) спочатку позначали настройку мотора на певну кількість обертів або будь-якого апарату, налаштованого на об’єкт. Але поступово його почали застосовувати й до людей: німці були «налаштовані на велику Німеччину». Ще одним улюбленим слівцем нацистів було gleichschalten (синхронізуватися). Люди під’єднувалися до синхронного й автоматичного руху, перетворювалися на єдиний механізм. Було популярним і дієслово з електротехніки: люди могли «заряджатися» від чого-небудь, найчастіше від промов фюрера.

Геббельс і його оточення часто використовували технічні метафори, порівнюючи діяльних людей із моторами. Про них говорили, що вони «працюють на граничних обертах». Людина вже не порівнюється з машиною, вона і є машина.

Усе це свідчить про презирство до особистості, яку в Третьому рейху нібито цінували та плекали, про придушення особистості та критичного мислення. Хоча нацисти неодноразово декларували, що переслідують прямо протилежну мету: виховати й розвинути особистість, зробити наголос на неї, а не на широкі маси, як намагався зробити марксизм. Але мова Третього рейху викриває ці казки.

7

Для LTI було характерне постійне використання суперлатива

Суперлатив, або використання найвищих ступенів у числовому виразі, жонглювання цифрами, часто використовувався нацистами. Так, 1937 року, після закінчення Нюрнберзького партійного з’їзду, в одному виданні повідомлялося, що якщо скласти щоденний наклад усіх газет стопкою, то вона підніметься на 20 км у стратосферу. Під час візиту Муссоліні до Берліна в пресі зазначали, що на полотнища та привітальні транспаранти на вулицях, якими їхав дуче, пішло 40 тисяч метрів тканини.

Цей прийом використовували й у США, але це швидше були хвастощі. У нацистській Німеччині найвищий ступінь використовували зловмисно, він був спрямований на обдурювання людей. Фронтові зведення були сповнені неперевіреними цифрами про захоплені трофеї та полонених, гармат, літаків і танків. Сотні тисяч солдатів противника нібито були захоплені в полон. Якщо згадувалися людські втрати противника, то замість цифр вживалися слова «неймовірні» й «незліченні». Чудовий ступінь нагнітався дедалі більше, тоді як ситуація на фронті ставала дедалі гіршою, військова мова ставала дедалі казковішою та фантастичнішою. Згадки про величезну кількість трофеїв здавалися тим більш неправдоподібними, що про власні втрати не йшлося взагалі.

За часів Першої світової війни армійська мова проникала в повсякденну, побутову, але сама військова мова, суха й чітка, практично не змінювалася. На Другій світовій війні ця мова зазнала сильного впливу LTI. Колись вислови на кшталт «неймовірний» і «незліченний» вживали тільки політичні коментатори та воєнні кореспонденти. Потім їх обмилував Гітлер, а слідом за ним — й автори офіційних армійських звітів.

Ніхто з авторів цих звітів не переймався тим, що цифри виглядають неправдоподібними: нацисти були впевнені в безмозкості власного народу. Військове зведення могло повідомити, що під Києвом оточено 200 тисяч солдатів, а за кілька днів стверджувалося, що в полон узято 600 тисяч осіб, очевидно, заодно з мирним населенням.

У 1941 році Ріббентроп стверджував, що німці можуть вести війну ще 30 років. Гітлер в одній зі своїх промов говорив, що перевершив Наполеона: його війська в Росії билися за 25 градусів морозу, а вермахт — за мінус 45 і навіть 52.

Третій рейх часто іменували Тисячолітнім рейхом, щоб надати цьому поняттю церковно-релігійного забарвлення. Нацисти взагалі любили число 1000. Так, пропагандистські збори для зміцнення духу населення 1941 року мали назву «тисячі зборів».

Часто в значенні суперлатива вживалися слова «світ» або «всесвіт». Під час публікації в газетах промов Гітлера на першій шпальті з’являлися шапки «Світ слухає фюрера». Якщо вигравався великий бій, у газетній інтерпретації він ставав «найбільшим боєм у світовій історії». Усі битви були «битвами на знищення». Євреї й більшовики були «світовими ворогами», зустрічі фюрера й дуче називали «всесвітньо-історичними моментами». Звісно, LTI не міг оминути увагою і слово «великий» у всіх його формах, як і «історичний».

Часте вживання суперлатива свідчить про приховану невпевненість у власних силах, причому в усіх мовах. Постійне перебільшення змушує перебільшувати дедалі більше й більше, коли попередня доза вже перестає діяти, притупивши сприйняття та викликаючи недовіру. З іншого боку, навіть якщо деякі люди розпізнають пропаганду, напхану суперлативом, як брехню і вихваляння, вона однаково  діє на більшість, якщо її повторюють знову і знову, з безсоромною завзятістю, руйнуючи в народі критичне мислення.