В основі філософії екзистенціалізму — особистий досвід і свобода вибору

Щодо визначення екзистенціалізму є різні думки, часто несумісні. Автор має власну думку із цього приводу.

Екзистенціалісти, на її думку, вивчають конкретне людське існування. Людське існування спирається на вибір. Кожен із нас має свободу вибору, і цей вибір ми робимо щосекунди. Але така свобода означає відповідальність за все, що ми робимо. Відповідальність породжує тривогу, яка невіддільна від людського існування.

Іноді свободу намагаються обмежити біологічні чи історичні чинники: ми не можемо бути вічно молодими, припинити війну чи мор, відігнати важку хворобу. Але, попри ці обмеження, людина має робити те, що в її силах. Людське існування, екзистенція, має двоїсту природу: з одного боку, воно має природні межі, з іншого — має мати сенс. Екзистенціалісти зосередилися на вивченні й описі власного досвіду, щоб зрозуміти себе, своє завдання і тим самим спонукати людей зробити своє існування осмисленим.

Екзистенціалізм став надзвичайно популярним у 1930–1940-ті роки, але його основи заклав ще данський філософ XIX століття Серен К’єркегор. Головним для нього було існування людини, екзистенція, немислима без зв’язку з Богом.

У 1931 році тему екзистенції продовжив німецький учений та філософ Карл Ясперс, вживши термін «екзистенціальна філософія». Він, як і К’єркегор, розглядав екзистенціалізм із релігійного погляду. Багато екзистенціалістів були атеїстами та вважали, що сенс існування можна знайти й без Бога, так навіть цікавіше. Ніцше, який стверджував, що Бог помер, тому що люди вбили його, поділяв, на думку багатьох екзистенціалістів, їхні ідеї. Близькою до екзистенціалізму є і феноменологія, філософський напрям, чиїм засновником був Едмунд Гуссерль, що справив величезне враження на Жан-Поля Сартра, одного з найвідоміших екзистенціалістів. Гуссерль вважав, що філософія не має бути абстрактною дисципліною, у її фокусі має опинитися людина з її повсякденними турботами й реальний світ, який нас оточує. Філософія має зосередитися на цінності та сенсі людського існування, вивчати суть речей та явищ.

Симона де Бовуар, подруга Жана-Поля Сартра, згадує, що з феноменологією їх познайомив їхній спільний приятель Раймон Арон 1933 року. Вони сиділи в паризькому кафе, де подавали фірмові абрикосові коктейлі й Арон сказав, що феноменолог може створити філософію із цих коктейлів. На Сартра це справило величезне враження: він знайшов філософію, пов’язану не з абстрактним теоретизуванням, а із живим досвідом. Він прочитав про феноменологію все, що можна, роботи Гуссерля і Левінаса, і взявся цей досвід здобувати: звільнився з ліцею в Гаврі, де викладав, і поїхав навчатися до Берліна, до Французького інституту 1933 року. Там він вивчав і К’єркегора, і праці німецьких філософів, і німецьку мову. Повернувшись до Парижа, Сартр, який володів великим літературним талантом, перетворив феноменологію на сучасний екзистенціалізм — у своїх романах, оповіданнях, есе, лекціях і статтях. У розумінні Сартра людина намагається визначити себе, зрозуміти свою сутність за допомогою дії, і вона завжди вільна, щоб цю дію здійснити.

Екзистенціалісти багато запозичили з феноменології Гуссерля, завданням якої було описувати явища

Едмунд Гуссерль, творець феноменології, яка так вразила Сартра та інших французьких екзистенціалістів, народився в Чехії та був однокашником Томаша Масарика, майбутнього президента Чехословаччини. Масарик і вмовив Гуссерля скласти йому компанію у Віденському університеті, щоб навчатися філософії у Франца Брентано. Гуссерль погодився і був зачарований і Брентано, і філософією.

Брентано, колишній служитель церкви, який залишив її лоно за надто вільний спосіб думок, був філософом-новатором. Він шукав нові ідеї в інших галузях, зокрема експериментальній психології, і заохочував своїх учнів думати самостійно. Після закінчення курсу Гуссерль теж обрав кар’єру викладача філософії та постійно публікував роботи, які принесли йому популярність в академічних колах. Його оцінили й запросили завідувати кафедрою у Фрайбурзі в розпал Першої світової війни. Усі його діти брали в ній участь: донька працювала санітаркою, одного сина було вбито на фронті, іншого тяжко поранено.

Упоратися з важкими переживаннями Гуссерлю допомагала робота. Він писав наукові роботи, трактати, викладав і спілкувався із численними відданими учнями, які поділяли його інтереси та погляди. Гуссерль навчав їх нового погляду на речі, щоб вони вміли бачити те, що в них перед очима. Власне, уся феноменологія зводилася до вміння описувати речі та явища. Причому описувати їх потрібно було такими, якими вони здаються, а не якими мають бути.

Як приклад методу феноменології Гуссерль наводив опис чашки кави. Він говорив, що чашку кави можна описати з погляду хімії або ботаніки, вказати, з яких елементів складається напій, як вирощують кавові боби, як подрібнюють і заварюють, а потім виливають у місткість, з якої зручно пити. Можна розповідати про вплив кофеїну на організм і про його імпорт та експорт. Але ці описи нічого не дають щодо ароматної чашки кави, що стоїть перед людиною. Не дають уявлення про неї не тільки абстрактні міркування, а й особисті сентиментальні асоціації.

Як можна описати чашку кави? Можна описати її тонкий аромат, який ні із чим не сплутаєш. Від поверхні чашки підіймається хмарка пари. Рука відчуває важкість чашки з напоєм, а рідина в чашці злегка колишеться, коли її підносиш до губ. Спочатку ніздрі відчувають аромат, потім язик відчуває смак кави й тепло, а по тілу розливається бадьорість і свіжість. Запах, колір і смак описують заварену каву як феномен.

Феноменологія допомагає описати речі так, як вони відчуваються зсередини.

Вона дає змогу аналізувати всілякі відчуття, подібно до того, як, наприклад, хворі описують лікарю симптоми. В одному місці вони відчувають важкість, ще десь — слабкість, печіння, тепло або холод. У феноменології важливі лише досвід та його інтерпретація.