1

Чим більше ми отримуємо інформації, то гірше ми фокусуємося на її окремих частинах

Сьогодні потоки інформації валяться на нас ніби з пожежного гідранта. Дослідники Університету Південної Каліфорнії підрахували, що 1986 року весь обсяг інформації, отриманий від радіо, телебачення і газет, був еквівалентний приблизно 40 газетам інформації щодня. До 2007 року він зріс до 174 газет на день, і відтоді тільки зростає.

Людина спочатку відчуває швидкість: вона встигає вбирати все, що відбувається у світі, знає, що будь-якої миті може дізнатися що завгодно про що завгодно. Але поступово вона починає втомлюватися. До того ж великий обсяг інформації означає, що вона засвоюється поверхнево, у ній самій і способах обміну нею немає глибини. Глибина потребує часу, енергії, сил, уваги та цілеспрямованості.

Великий обсяг інформації вимагає прискореного споживання. Люди мигцем прочитують текст, щоб швидко перестрибнути до наступного, вони навіть швидше ходять і говорять, ніж у 1950-х роках. Це прискорення заохочується рекламою, але в нього є темний бік: воно погано впливає на нашу увагу та здатність концентруватися.

Відомо, що якщо людина займається навмисно повільними практиками, як-от йога, тайцзи, медитація, її здатність бути уважною і концентруватися поліпшується. Повільність розвиває увагу, а швидкість руйнує її.

Ми так влаштовані, що наш мозок не може генерувати понад одну-дві думки. Але сьогодні дуже популярний міф про людську багатозадачність, про те, що людина може одночасно обмірковувати 5–10 ідей і вирішувати 5–10 завдань. На жаль, це саме міф, а термін «багатозадачність» від самого початку належав до комп’ютерів.

Якщо ви відвертаєтеся під час одного завдання — наприклад, під час роботи побіжно прочитуєте повідомлення в смартфоні — ваша продуктивність падає, і ви працюєте повільніше. Крім того, коли ви перемикаєтеся між різними завданнями, ваш мозок починає робити помилки та збої. А ще, коли людина намагається стати багатозадачною, вона втрачає креативність, тобто творче мислення, і в неї бувають проблеми з пам’яттю. Висновок може бути тільки один: хочете робити щось добре — зосередьтеся на чомусь одному за раз. Людський мозок не комп’ютер, він працює по-іншому.

Величезну відвертальну роль відіграють соціальні мережі. Люди звикли спілкуватися в соціальних мережах. Вони дивляться на речі й уявляють, як опишуть їх у своїх постах, додавши фотографії або відео, а друзі висловлять їм своє захоплення. Ми відправляємо й отримуємо сигнали, і відчуваємо, що про нас знають, нами цікавляться, ми комусь потрібні. Коли ці сигнали зникають, людині починає здаватися, що ні вона, ні її життя більше не мають значення. У реальних розмовах люди доброзичливі, але більш стримані, ніж у соціальній мережі: вони не обсипають лайками, не кажуть людині, що вона чудова. Але якщо людина зуміє відучити себе від них, вона зрозуміє, що дружба в мережах — просто ілюзія. Це ще один спосіб відвертання уваги, не більше.

Одного разу Харі став свідком розмови в кафе двох хлопців, які вирішили зустрітися особисто після листування в інтернеті. Вони навіть не вміли підтримувати діалог: кожен виголошував монологи. Коли один із них повідомив, що місяць тому помер його брат, другий навіть не висловив йому формального співчуття і знову приступив до свого монологу. Ніхто з них не поставив іншому жодного запитання. Вони ніби зачитували одне одному оновлення зі своїх сторінок у Facebook.

Соціальні мережі спотворюють увагу, розвиваючи нарцисизм, коли увага зосереджена на собі та власному его. Люди зазвичай майже не дивляться новини, стрічку, останні події — вони шукають свою статистику, кількість лайків і підписників. Дедалі більше людей стежить за ними, отже, вони важливі.

2

Щоб чинити опір відволіканням, необхідно замістити це значущою метою

Автор вирішив провести експеримент. Він поїхав у маленьке містечко Провінстаун, винайнявши будиночок біля моря, і навмисно не взяв із собою жодного пристрою, яким можна було вийти в інтернет. Лише стародавній ноутбук, який міг використовуватися лише як друкарська машинка, кнопковий телефон для літніх людей і безліч книжок, які він сподівався нарешті прочитати. Перші два тижні він насолоджувався спокоєм: гуляв біля моря, спостерігав за ним, розмовляв із людьми. Він виявив, що в нього раптово звільнилася купа часу, і зрозумів, як багато його було витрачено даремно: на пости у Facebook, на постійну перевірку пошти, читання новин, перегляд постів своїх друзів, коментарі та лайки до них. Він вирішив, що нарешті займеться написанням книги, що давно збирався зробити.