1

 Людина керується особистою вигодою, але в неї також є соціальні інстинкти, які сприяють співпраці з іншими

Попри те, що у двадцятому столітті з’явилося безліч цікавих теорій, які пояснюють людську поведінку з нових ракурсів, усі вони є наслідком глобальної суперечки — чи порочна людина за своєю суттю, чи вона «псується» через негативний вплив суспільства. Прихильником першої теорії був Томас Гоббс, який вважав, що людина порочна, а отже, її потрібно тримати в «залізних кліщах». Він вважав, що тваринне начало людини треба приборкувати за допомогою суспільних договорів, тобто сильної державної влади. Людина перебуває у вічній війні проти всіх. Боротьба за свої інтереси — це природний стан.

Гоббс багато в чому вплинув на подальший розвиток цього напряму. Рідлі вважає, що він став прабатьком ідей Чарльза Дарвіна. Людський світ схожий на світ рослин та тварин із його конкуренцією, поділом праці та боротьбою за місце під сонцем.

Другий науковий табір дотримувався іншої думки. Його адепти вважали, що людина народжується доброчесною і щедрою, але суспільство впливає на неї негативно. Жан-Жак Руссо все своє життя захищав образ «шляхетного дикуна», чия природа не зіпсована звичаями суспільства. Руссо вважав, що людство має повернутись у лоно природи до свого природного стану, відкинувши приватну власність, політичні інститути та державу. Французький мислитель заявляв, що свобода й чеснота притаманні лише суспільствам із простим устроєм. Однак Руссо розвивав свою теорію в часи, коли ще мало знали про спосіб життя людей, які живуть в умовах, схожих на первісні. Спостереження за дикими племенами показали, що в них панують міжусобиці, конфлікти, класова ієрархія, канібалізм та інші не найкращі прояви людської природи. Стало зрозуміло, що навіть примітивне життя далеко від цивілізації не рятує людей від вад.

Попри утопічність ідей Руссо, думка про те, що суспільство може розбещувати людину й народжувати в ній злі помисли не полишала уми інших вчених, одним із яких був Петро Кропоткін. Російський анархіст не згоден з ідеєю, що люди перебувають у постійній боротьбі один з одним. Він підкреслював, що є безліч прикладів соціального співробітництва не тільки у світі людей, а й у тварин.

Рідлі не погоджується з жодною з теорій до кінця, вважаючи їх недостатньо повними. Він створює власну, трансформуючи та розширюючи вже наявні. Автор вважає, що людина — це тварина, яку ведуть егоїстичні мотиви виживання та продовження роду. Тим самим він дотримується погляду Гоббса, але водночас заперечує те, що нам обов’язково потрібна система контролю та придушення природних інстинктів. Крім інстинктів виживання та продовження роду, ми маємо ще й соціальні, які регулюють взаємини між людьми й не дають егоїзму індивіда розгулятися повною мірою. У нашому світі завжди буде конфлікт між особистими інтересами та колективними. Але наше суспільство — це саморегульована система, в якій колективні інтереси та загальне благо переважають, а егоїстичні бунти пригнічуються. Те саме можна спостерігати в інших системах — у бджолиному вулику, в колонії мурах, у будь-якому організмі, в тому числі й в нашому тілі.

2

Наша культура — ​​це вираження наших інстинктів

Культура немає поза контекстом людської природи. На думку автора, вона визначається вродженими інстинктами людини та є їх наслідком. Рідлі розповідає, як антропологи ХХ століття хотіли довести теорію культурного детермінізму. Франц Боас помилково стверджував, що людина є продуктом конкретної культури. Тобто він вважав, що «насадивши» правильну культуру, можна створити суспільство, де не буде місця ненависті, заздрості та користі.

Маргарет Мід, учениця Боаса, вирушила на острів Самоа, щоби довести його теорію та з’ясувати, як живе вільне суспільство аборигенів. Її також цікавило питання хвилювань та бунтів серед західної молоді, і вона вважала це наслідком моральних обмежень та стримування сексуальної природи. Повернувшись, вона заявила, що аборигени острова Самоа живуть у гармонії, що вони не мають обмежень на пізнання своєї сексуальності. Дослідниця зробила висновок, що їхнє суспільство здоровіше за західне. Надалі американський вчений Дерек Фріман, який прожив на острові понад шість років, зрозумів, що Мід помилилася у своїх судженнях. Вона бачила лише те, що хотіла. З’ясувалося, що життя остров’ян далеке від гармонії — наприклад, на острові були дуже поширені зґвалтування.