1

Причинно-наслідкове мислення людей не завжди перевершує асоціативне мислення тварин

У 2012 році з ініціативи британської газети The Observer змагалися три команди: група школярів, група професійних інвестиційних менеджерів і домашній кіт Орландо. Кожній команді вручили по 5 тисяч фунтів для інвестування в акції. Запаси грошей можна було поповнювати кожні три місяці. Перемогти мала та команда, у якої через рік на рахунку буде більше грошей. Орландо робив ставки, кидаючи іграшкову мишу на сітку з номерами акцій. Після року інвестування в дітей на рахунку залишилося менше ніж 5 тисяч стерлінгів, в інвестиційних менеджерів трохи більше. Орландо вийшов на перше місце, обігнавши навіть професіоналів.

Навряд чи це сталося завдяки особливому фінансовому чуттю, властивому кішкам. Газета The Observer включила в змагання кота, щоб генерувати випадкові добірки акцій. Грегг під час написання своєї книги запитав у професійного інвестора, як кіт міг виявитися успішнішим за інших. Невже на першому місці стоїть удача, а не розрахунок і знання? Інвестор, який 20 років працює на фондовому ринку, сказав, що справа йде саме так: удача насамперед.

Мислення людей ґрунтується на причинно-наслідковому зв’язку. Цим ми відрізняємося від інших тварин. Ми починаємо ставити запитання «Чому?» з дитячих років і не перестаємо це робити до кінця життя. Але бажання зрозуміти причину й наслідок не завжди дає переваги, наприклад, коли справа доходить до прогнозування ціни на акції. Кіт Орландо не намагався зрозуміти, чому ціна рухається в той чи інший бік, і водночас «перевершив» людей своїм результатом.

Колись наші далекі предки обходилися без запитань «Чому?». Але поступово вони відкривали причини та наслідки та навчилися створювати речі на основі цього розуміння: наприклад, сонце пече відкриту голову, але якщо сплести капелюх, то стане легше. Потім вони зрозуміли зв’язок між зерном і рослиною, після чого навчилися садити й ростити дикий ячмінь і овес. Розуміння причин гравітації дало змогу стародавнім римлянам будувати акведуки для транспортування води на великі відстані.

Встановлення причини та наслідку допомогло людству зробити великі відкриття в астрономії, фізиці, біології та багатьох інших галузях. Однак Грегг ставить собі питання, чому 200 тисяч років наші предки обходилися без цього? З погляду еволюції, у причинно-наслідковому мисленні немає нічого особливого. Звісно, воно дало нам численні переваги, наприклад винахід пастеризації. Але воно ж стане причиною нашого вимирання.

Реакція тварин ґрунтується на власному досвіді. Так, шум у кущах для них означає можливу появу живої істоти. Для людини шум у кущах завдяки її уяві може означати безліч речей. Люди прокручують у голові сотні можливостей, зокрема фантастичних, аж до падіння метеорита. Для тварин уся ця гра уяви — мертві факти, які ніколи не знадобляться їм у повсякденному житті.

Вони накопичують живі факти в скарбничці свого досвіду. Бджоли пам’ятають, де розташовується відповідне поле з кульбабами, собаки — дорогу через ліс до озера, де вони люблять плавати. Ворони пам’ятають людину, яка їх годує. На противагу цьому голови людей повні мертвих фактів: у якому фільмі знявся той чи інший актор, яка відстань від Землі до Місяця тощо. Більшість із них марні, хоча іноді вони допомагають уявити розв’язання деяких людських проблем за допомогою аналогій та уяви.

Учені провели безліч експериментів із неоднозначними висновками, щоб встановити, чи розуміють тварини причинно-наслідковий зв’язок. В  більшості випадків це не має значення для тварини. Вона  однаково може приймати рішення незалежно від розуміння причинно-наслідкового зв’язку. Якщо собака в лісі почує шум у кущах, і вона до цього стикалася з дикими тваринами, то підійде до кущів з обережністю — адже за ними може ховатися хижак. Якщо той самий шум почує людина, вона може припустити безліч причин для шуму, але результат буде той самий — вона буде обережною. І собака, і людина дійдуть однакового висновку: собака — за допомогою завчених асоціацій, людина — за допомогою причинно-наслідкового мислення.

Наші давні знання про рослинну медицину ґрунтувалися на поєднанні вивчених асоціацій і причинно-наслідкових висновків. Приміром, людина могла поранитися під час полювання або пошуку плодів і, щоб зупинити кровотечу, зірвала кілька листків і притулила до рани. Можливо, через кілька днів вона помітила, що рана загоїлася швидше, ніж зазвичай. Отже, у листі цієї рослини було щось, що допомогло цьому. Такі знання передавалися сотнями років через мову й культуру. Тож ще 100 тисяч років тому можна було вилікувати дитину від укусу отруйної змії в Африці, змастивши місце укусу соком із листа пальми енсете.

У цьому випадку причинно-наслідковий зв’язок плюс вивчені асоціації виявився правильним. Але буває так, що з’являється ілюзія причинності, створюється хибний зв’язок. Так, у середньовічному Уельсі, у 1000 році нашої ери укуси отруйних змій лікували прикладанням до місця укусу голої задньої частини півня, якщо вкусили чоловіка, і курки, якщо вкусили жінку. Так лікували тих, кого вкусили по всій Європі, а в Уельсі зберігся манускрипт, що детально описує метод. Крім того, у ньому згадувалося лікування глухоти закапуванням у вухо баранячої сечі, жовчі вугра й соку ясена. Пухлину треба було лікувати втиранням вина з козячим гноєм і борошном. Укус павука лікували кашкою з дохлих мух, яких теж треба було втирати. Деякі із цих безглуздих методів іноді спрацьовували. Нещодавно вчені встановили, що медичний засіб IX століття ефективний проти стійкої до сучасних антибіотиків супербактерії MRSA — це мазь із цибулі ріпчастої, цибулі-порею, часнику та коров’ячої жовчі.

Колись медицина ґрунтувалась на гуморизмі, або гуморальній теорії (від грецького слова хумос — сік). Гіппократ був прихильником і популяризатором гуморизму. Він вважав, що людське тіло містить кров, мокротиння, жовту жовч і чорну жовч, і від балансу цих рідин залежить здоров’я людини. Жовта жовч була гарячою і сухою, кров — гарячою і вологою, мокротиння — холодним і вологим, чорна жовч — холодною і сухою. Усе це пов’язувалося із чотирма елементами — вогнем, водою, повітрям і землею. Лікар лікував хворобу її протилежністю: якщо в людини був жар або лихоманка, тобто гаряче й сухе, то лікувати треба було холодним і мокрим, як-от салатом-латуком. Гуморизм був складною системою, повністю побудованою на причинно-наслідкових зв’язках. Лікування півнячим задом теж у неї вкладалося: зад півня мав витягнути отруту з людини в півня. Зрозуміло, що таке лікування допомагало дуже рідко. Сьогодні гуморизм давно відправили на звалище історії, але ще за наполеонівських часів люди вірили в цю систему й лікувалися за нею.

Тварини теж уміють лікуватися за допомогою рослин: африканські шимпанзе за малярії та розладу шлунка, спричиненого паразитами, їдять рослину вернонію, очищаючи її від кори й розжовуючи гірку серцевину. Вони навчилися пов’язувати поїдання цієї рослини та полегшення кишкових спазмів, використовуючи засвоєні асоціації. Птахи їдять глину від розладу шлунка, слони їдять кору, щоб викликати пологи.

Людина могла б підійти до лікування шлунка гірким листом по-іншому. Вона могла б зробити висновок, що в рослини є надприродні властивості, якими наділив її Бог. Її могли оголосити священною і використовувати в ритуалах, можливо, нею годували б немовлят, бажаючи надати їм міцності й сили, що могло б призвести до їхньої загибелі.

2

Здатність людей до брехні сприяла нашому успіху, але вона ж може привести нас до загибелі

Наша здатність брехати — один зі стовпів людської цивілізації. У тваринному світі теж є аналоги брехні, але саме наш вид довів її до досконалості. Ми готові брехати та водночас готові вірити будь-якій брехні, а це небезпечне поєднання.

У тваринному світі теж є обман, як спосіб передачі сигналу з неправдивою інформацією. Наприклад, мімікрія. Паличкові жуки виглядають як гілки дерев або кущів. У риб-метеликів на боках є велика чорна пляма, завдяки якій їхнє тіло можна прийняти за голову хижої риби. Багато нешкідливих тварин еволюціонували, щоб за допомогою мімікрії зображати небезпечних хижаків. Обман у тваринному світі — це комунікативний сигнал, який надає неточну інформацію, у ньому немає нічого негативного. Сама тварина й гадки не має, що вводить когось в оману своїм забарвленням чи чимось іще. Про це подбала еволюція.

Людина бреше свідомо, маючи певні наміри.

Так, автор наводить у приклад ошуканця Рассела Оукса, який мав остеопатичну клініку в англійському селі. Він робив масаж власниці кінної ферми Саллі Грінвуд, і повідомив їй, що за допомогою остеопатичного масажу можна лікувати не тільки людей, а й коней.

Грінвуд була заінтригована й запросила Оукса давати сеанси остеопатії своїм коням. Незабаром після цього вона зробила його своїм офіційним помічником, а через два роки запропонувала очолити ветеринарну клініку при своїй фермі. Оукс заснував компанію Formby Equine Vets 2006 року, але незабаром з’явилися проблеми. Інші ветеринари запідозрили, що в нього немає диплома — не міг же він навчатися одночасно й на остеопата, і на ветеринара. Однак у нього був диплом австралійського університету, який він зареєстрував у Королівському коледжі ветеринарів Великої Британії. Проте сумніви не були розвіяні: одного разу його попросили каструвати поні, і він ледь не відправив його на той світ, проявивши повне незнання цієї простої ветеринарної процедури. Ветеринар, який врятував поні, звернувся до Королівського коледжу з вимогою провести повне розслідування. У 2008 році з’ясувалося, що диплом ветеринара Оукса був підробкою. У своїй клініці остеопатії він підробляв аналізи, щоби призначати дороге лікування. Але після арешту Оукс і далі наполягав на своїй невинності. Диплом він вважав справжнім, лікування його було правильним, і взагалі його обмовили вороги. Він так довго брехав іншим, що, здавалося, зумів повірити у власну брехню.