1

У короткостроковому мисленні прихована загроза майбутнім поколінням

Короткостроковість мислення притаманна не лише сучасному світові: наприклад, 1929 року до краху Волл-стріт призвели бездумні й нестримні спекуляції, про наслідки яких ніхто не думав. Іноді потрібно справді думати швидко, особливо в екстрених випадках: когось потрібно терміново доправити в лікарню, відреагувати на стихійне лихо чи епідемію.

Шкідливість короткострокового мислення проявляється, коли швидке розв’язання проблеми просто видається зручнішим, ніж усунення її причин. Так, уряди вважають за краще й далі інвестувати у вугільну промисловість замість того, щоби почати перехід на поновлювані джерела енергії. Соціальні та економічні передумови злочинності усувати набагато складніше, ніж відправити за ґрати чергового злочинця. Реструктурувати фінансову систему довго, важко і страшно, куди простіше виділити гроші неплатоспроможним банкам.

Така короткостроковість мислення призвела до виникнення екзистенціальних ризиків, спричинених новими технологіями. Системи штучного інтелекту, неконтрольовані людьми, такі як автономна зброя, можуть нести загрозу людству, так само як ядерна війна або штучна пандемія, на які можуть піти держави-ізгої.

Недостатній контроль за молекулярними нанотехнологіями може призвести до того, що крихітними наноботами можуть заволодіти терористи та використовувати їх у руйнівних цілях. Деякі експерти з екзистенціальних ризиків вважають, що для людства ймовірність не дожити до кінця XXI століття без катастрофічних жертв становить 1 до 6.

Руйнування екологічних систем може призвести до цивілізаційного краху. Ми отруюємо океани, викачуємо викопне паливо і знищуємо види, і наслідки цього стають дедалі ближчими. Водночас жодного запасного аеродрому на кшталт нової планети, придатної для житла, у нас немає.

Потреба в довгостроковому мисленні вимагає його появи просто зараз, поки не стало пізно. Інакше наслідки катастроф, підвалини яких закладено вже сьогодні, відчують не лише люди майбутніх століть, а й уже наші діти та онуки.

Ми колонізували майбутнє, ставлячись до нього як до далекого безлюдного форпосту, куди можна звалювати екологічні катастрофи, технологічні ризики та ядерні відходи. Свого часу Британія під час колонізації Австралії у XVIII–XIX століттях керувалася правовою доктриною під назвою terra nullius — нічия земля. Це давало їй змогу ставитися до корінного населення так, ніби його зовсім немає. Сьогодні ми аналогічно дивимося на власне майбутнє, до чого добре пасує назва tempus nullius — нічийний час. Ми дивимося на майбутнє так, ніби в ньому нікого немає. І ще не народжені покоління не мають можливості із цим боротися.

Сьогодні ми перебуваємо на розвилці людської історії. На щастя, багато хто це розуміє та об’єднується в глобальний рух, керуючись довгостроковим мисленням. Це кліматологи, лікарі, фахівці з міського середовища, технічні керівники та багато інших.

У різних країнах світу зростає розуміння, що життя майбутніх поколінь не можна не враховувати, ухвалюючи політичні рішення. Насіннєве сховище Шпіцбергена в скельному бункері містить понад мільйон насінин шести тисяч видів, які можуть зберігатися тисячу років. Виникли нові політичні структури: міністерство майбутнього в кабінеті міністрів ОАЕ, комісар майбутніх поколінь в Уельсі та інші. У 2007 році було започатковано молодіжну компанію «Рослини для планети» з ініціативи 9-річного німецького хлопчика Фелікса Фінбайкнера. У 130 країнах світу діти, підлітки та молоді люди посадили десятки мільйонів дерев.

Такий тип мислення потрібно впроваджувати, привчати до нього свідомість сучасної людини. Однак досі немає чіткого визначення, у чому ж воно полягає. Потрібно заповнити цей вакуум, якщо ми хочемо бути хорошими предками.

Ідеальний часовий горизонт довгострокового мислення — приблизно сто років. Це приблизна тривалість довгого людського життя, термін, який ми в силах собі уявити, і який водночас виводить за межі нашої смертності. Ми можемо уявити майбутнє, на яке в силах вплинути, хоча і знаємо, що не візьмемо в ньому безпосередньої участі. Маленький дубок, посаджений нами, буде рости ще довго після нашого відходу, і ми можемо це уявити. Тож, мислячи довгостроково, потрібно мати на увазі найближчі 100 років.

2

Зміна циклічного часу лінійним призвела до втрати довгострокового мислення

Готуючись до довгострокового мислення, ми маємо усвідомлювати, наскільки незначним є наше власне існування щодо космічної історії. Нам потрібно звільнити розум, заглядаючи й у далеке минуле, і в найближчі 100 років. Щоб зрозуміти глибокий космологічний час, у якому розгортаються наші особисті історії від народження до смерті, як і вся людська цивілізація загалом, ми маємо перестати фокусуватися на сьогоденні.

Наші предки розуміли циклічний час. Вони жили, орієнтуючись на регулярні оберти місяця, зірок і нашої планети. У їхньому сприйнятті все ходило по колу: сонце, місяць, вітер, пори року й життя людини. У циклічному часі була закладена перспектива вічного повернення, у якому час вічно поновлюється. Потім ця давня концепція змінилася поняттям лінійного часу, прямої лінії з минулого в сьогодення і майбутнє. Коло безперервне, а лінію можна вкоротити. Лінійний час закріпився у свідомості з винаходом механічного годинника в Європі XIV століття. Вони вимірювали час точніше, ніж сонячний годинник або клепсидри, а крім того, стали інструментами влади: вони впорядковували час і перетворювали його на товар.

Церква вважала час даром Божим, який не продається, — саме тому вона засуджувала лихварство.

Відсотки означали використання часу для отримання прибутку. Але крім цієї християнської концепції, була й купецька, за якою час і гроші були одним і тим самим. Комерційний успіх ґрунтувався на здатності використовувати час в особистих інтересах. Величезного значення набув час покупок і продажів, доставлення вантажів, коливань валютних курсів. Важливо було отримати від робітників якомога більше праці в максимально короткі терміни. За допомогою годинника купецький час витіснив церковний.