1

У стоїків ми можемо навчитися зберігати силу духу у важкі хвилини

Стоїцизм виник у III столітті до н. е. в Афінах під час раннього еллінізму. Слово «стоїк» походить від стої — писаної колони неподалік афінського ринку, де філософи збиралися, щоби розповісти про своє вчення будь-кому, хто захоче їх слухати. Його засновником був Зенон Кітійський. Стоїки вважали, що розум можна налаштувати так, що людина може залишатися спокійною в будь-яких обставинах, навіть безнадійних.

Одним із найвідоміших стоїків був Епіктет. Він народився в рабстві, жив у жорстокого господаря, який часто його бив. Епіктет усе життя шкутильгав через зламану ногу. Але другий господар, на ім’я Епафродіт дав Епіктету можливість навчатися у філософа-стоїка Музонія Руфа. Водночас він сам перейнявся ідеями стоїцизму і вирішив стати філософом, подарувавши Епіктету свободу.

Епіктет розвинув ідеї попередників і виробив свою лінію життєстійкості. Раб абсолютно безправний, будь-якої миті його можуть побити, кинути у в’язницю або стратити. Зазнавали гонінь і філософи-стоїки. Як же за таких обставин залишатися спокійним і незворушним? Епіктет вважав, що треба постійно нагадувати собі, що є речі, над якими людина не має влади, вона не може їх контролювати; але дещо вона може контролювати. Він казав, що деякі речі залежать від нас, інші — ні. На його думку, людина не має контролю (принаймні повного) над своїм тілом, власністю, репутацією, роботою, батьками, друзями. Від нас не залежить погода, економіка, минуле й майбутнє, а також наша смертність. А залежить від нас лише одне: наші уявлення та думки. Ми самі обираємо, що нам думати та в що вірити, і ніхто не може цьому перешкодити, особливо якщо зберігати ясність розуму.

Коли ми намагаємося встановити контроль над тим, що не в нашій владі, відчуваємо безпорадність, провину, тривогу, пригніченість. У цей час ми забуваємо, що здатні контролювати свої думки та переконання, поглинені своєю безглуздою справою: шукати винних у зовнішньому світі. Ми звинувачуємо батьків, друзів, коханців, політиканів, і водночас почуваємося безпорадними жертвами. На цьому ґрунті можуть виникнути шизофренічні розлади, коли людина вважає, що її повністю контролюють зовнішні сили, реальні чи фантастичні на зразок демонів, чи прибульців. Через емоційні розлади ми теж плутаємось у контролі. Люди з соціальною тривожністю зациклюються на тому, що про них думають інші, нервуються через це й засмучуються, не розуміючи, що чужа думка знаходиться поза нашим контролем. Опинившись у небезпечній ситуації, багато хто починає панікувати, зосередившись на тому, що вони не в змозі контролювати. Але інші відразу подумають про те, що вони можуть зробити в цю хвилину, щоби ситуація змінилася на краще.

Метод Епіктета особливо корисний для дітей і підлітків, що повністю залежать від дорослих. Когнітивний психолог Вільям Кнаус, який працює з підлітками, розповів Евансові історію дівчинки Анни, яка виховувалась у прийомній родині. Її справжні батьки були алкоголіками та наркоманами, а батько змусив її дивитися знімання порнофільму, в якому брав участь, коли їй було лише три роки. Цей спогад переслідував її й сильно позначався на її світовідчутті: вона вважала себе жахливою й огидною людиною, хоча їй було всього 7 років, коли вона потрапила до Кнауса.

Тоді він спробував пояснити їй ідеї стоїків зрозумілою для дитини мовою. Він спитав її, чи може вона зупинити хвилі, що набігають на прибій. Відповідь, звичайно, була негативною. Ганна також визнала, що не може зупинити дощ. Але вона погодилася з Кнаусом, що може обрати, що вдягнути до школи, яку передачу подивитися по телевізору і про що їй думати. Потім спитав її: на що було схоже те, що робив її батько на знімальному майданчику: на хвилі або на те, що вона може контролювати. І Ганна визнала, що те, що сталося, схоже на хвилі. Коли вона зрозуміла різницю між контрольованими та неконтрольованими речами, розпочався процес одужання від дитячої травми.

Гай Музоній Руф, учитель Епіктета, вважав філософію способом розумового та фізичного виховання. Свого часу його прозвали римським Сократом. Він вважав, що філософія має бути пов’язана з практичним навчанням, інакше це просто балаканина. Стоїк, що починає, має  розуміти, що таке самообмеження й дисципліна, пристосовуватися до поневірянь, простої їжі й жорсткого ліжка. Він не боїться важкої праці та легко утримується від задоволень. Тоді його тіло стає витривалим та міцним, а душа вчиться мужності.

Особливу увагу Руф приділяв їжі. Він вважав, що мета харчування — здоров’я та сила, а не задоволення, яке перетворює людей на рабів своїх шлунків. Сьогодні, у світі, де зайва вага стає повсюдною, дуже корисно згадати ідеї Руфа. Ожирінням страждають навіть діти, вони зніжені та розпещені. Водночас велика кількість їжі не цінується, і ми не перестаючи скаржимося на життя.

Римський стоїк Луцій Анней Сенека (4 до н. е. — 19 квітня 65) народився в аристократичній сім’ї, яка виховувала його як майбутнього політика. Через свій розум він неодноразово викликав лють римських тиранів: Калігула вигнав його з Риму, а Нерон звинуватив у змові, після чого Сенеку змусили накласти на себе руки. Крім того, Сенека страждав на безліч хвороб і, щоби зберегти мужність, звертався до філософії стоїків. Він був прекрасним письменником, який хвилює розум до цього дня.

На думку Еванса, він був ще й чудовим психологом, який чудово розуміє людські почуття. Його роботи на цю тему, особливо одна, під назвою «Гнів», помітно вплинули на сучасну психологію управління гнівом. Сенека вважав, що людина має знати свої вразливі місця, розуміти, на що найгостріше реагує, і попрацювати над цим заздалегідь. Крім того, потрібно привчити себе говорити м’яко, ходити розмірено, зберігати спокійне обличчя. Поступово наш зовнішній вигляд вплине й на внутрішній стан. Якщо людина все ж таки відчуває, що ось-ось спалахне від гніву, потрібно трохи почекати, щоби пристрасть, що спричиняє гнів, трохи ослабла, а туман, що оповив розум, розвіявся. Сенека радив спостерігати за гнівливими людьми, коли вони лютують: у цей час вони дуже непривабливі. Згадуючи, як вони виглядають, ми зможемо легко управляти собою. Світ жорстокий і грубий, і Фортуна жорстока, вважав Сенека. Ми маємо усвідомлювати це і все ж зберігати стійкість. Грубі люди постійно зустрічатимуться в нас на шляху і провокуватимуть гнів у відповідь. Нехай найкращою відповіддю стануть спокій та стриманість.

Автор розповідає про поліціянта, на ім’я Джессі, який мав проблеми з гнівом. Джессі виріс серед підліткових банд, члени яких були вкрай чутливі до образ, справжніх і уявних, і кидалися з кулаками або зброєю на всіх поспіль. Ця гнівливість передалася і йому, і в дорослому стані, при його роботі, коштувала величезного терпіння щоби тримати себе в руках. Познайомившись із працями Сенеки, він спробував керувати своїм гнівом. Перш ніж дати йому волю, він брав паузу і гнів стихав. Крім того, після кожного епізоду, коли він готовий був спалахнути, він у спокійній обстановці аналізував те, що сталося, і приходив до висновку, що нічого страшного не сталося. Йому все ще доводиться працювати над собою, але з ідеями Сенеки стало набагато легше.

Стоїцизм допомагає людині повірити у її внутрішню силу, стійкість та здатність із гідністю зустрічати нещастя.

2

Епікурейці вчать нас радіти життю та насолоджуватися нею

Епікур (341–270 рр. до н. е.) народився на грецькому острові Самос. Після служби в армії він вивчав та викладав філософію. Поступово він прийшов до ідеї спокійного приватного життя, віддаленого від натовпу. Разом з однодумцями він придбав будинок біля річки на околиці Афін, де заснував філософську комуну. Сенсом людського життя він оголосив насолоду.

Немає добра і зла, є тільки думки та вчинки, які ведуть або до болю, або до насолоди. Боги існують, але їм нема ніякого діла до людей. Потойбіччя немає, і тому не варто відмовлятися від задоволень, поки ми живі. Епікур дивився на Всесвіт, як комплекс атомів, у якому ми розчинимося після смерті. І якщо ми народилися на світ, маємо волю й розум, отже, ми цілком можемо жити щасливо.

Життя, за Епікуром, настільки коротке, що не варто витрачати його на догоду чиїмось очікуванням або дотримання заповідей. Потрібно не шукати причин бути нещасними, а насолоджуватися собою. Йому часто дорікали в гедонізмі, в оргіях, застільних і сексуальних, але навряд чи вони мали місце. Під задоволенням Епікур мав на увазі не тілесні втіхи, а відсутність болю в тілі та тривоги в душі.