Автор книги Маргарет Хеффернан стверджує, що ми не бачимо найбільших загроз і небезпек, з якими стикаємося, начебто сліпнемо зіткнувшись із ними. Протистояти деяким істинам надто боляче й неприємно, то чому просто не перестати помічати їх? Адже протистояння потребує дії, а сліпота нічого не вимагає. Здавалося б, у цьому немає нічого поганого — кому хочеться думати про погане, не кажучи вже про те, щоби протистояти йому?

Але саме в умовах такої сліпоти, вважає Хеффернан, стали можливі зловживання та злочини: їхню шкоду просто ігнорували.

За словами Хеффернан, коли їй на думку прийшла ідея умисної сліпоти, вона помітила її всюди: в особистих стосунках, медичній та юридичній практиці, у краху підприємств та людських долях. Розпитуючи про це своїх численних друзів та знайомих, вона дізналася про безліч випадків такої сліпоти. Їй розповідали лікарі, описуючи непотрібне лікування. Політики говорили про законодавство, яке не принесе жодної користі.

Усі говорили про безглузді війни та розорені компанії, — і все це були приклади умисної сліпоти.

Коли ми, подібно страусам, ховаємо голову в пісок, думаючи, що наші проблеми зникнуть, якщо підуть із поля зору, ми не вирішуємо їх, а лише наражаємо себе на небезпеку, стаємо вразливими. Завжди перед якимись лихами, глобальними чи локальними, знаходяться люди, які попереджають про небезпеку, але їх ніхто не слухає. Вони спричиняють лише роздратування, роблячи замах на наш ілюзорний комфорт. Це потім ми дивуємось, як могли бути настільки сліпі.

Навмисна сліпота вже увійшла у звичку, убезпечуючи нас від стресу та неприємної необхідності приймати рішення. Але ж вона дуже небезпечна. Ми вважаємо за краще не помічати проблем у сім’ї — і в результаті в нас виростають неврастенічні діти, які перебувають у негараздах із реальністю. Ми можемо стати жертвами безглуздих ідеологій, відмовляючись бачити їхню безглуздість — адже вони здаються такими привабливими. Ми вважаємо за краще не вдаватися в схеми якихось грошових операцій, а потім дивуємося, чому ми не зрозуміли, що маємо справу із шахраями.

Але не всі люди схильні до умисної сліпоти. Деякі знайшли в собі сили їй протистояти. Їхня сміливість має бути для нас прикладом. Саме в протистоянні загрозам ми знаходимо опору й набуваємо мужності, а не у світі ілюзій, з якого рано чи пізно однаково доведеться вийти.

Чим небезпечна навмисна сліпота? Автор має кілька важливих ідей.

Зміст дайджесту

1Усім нам властиво сприймати лише приємну інформацію та відкидати все, що заважає нашому комфорту2Прийняти реальність — це велика відповідальність, якої багато хто прагне уникнути3Ідеї засліплюють нас ще більше, ніж люди4Соціальні стереотипи заважають нам бачити очевидне, навіть якщо від цього залежить наше життя5Ви не можете розв’язати проблему, якщо відмовляєтесь її визнавати6Наш кут зору змінюється, коли ми підкоряємося наказам7Ми стаємо сліпими в колективі, не бачачи те, що легко бачимо поодинці8Сучасні інститути та корпорації настільки великі та складні, що навіть їхні керівники не розуміють, як вони працюють9Гроші змушують нас почуватися краще, але позначаються на нашому сприйнятті реальності10Вчіться прислухатися до неприємних істин, а не відкидати їх11Завершальні коментарі

1

Усім нам властиво сприймати лише приємну інформацію та відкидати все, що заважає нашому комфорту

Ця умисна сліпота полягає в самій людській природі. Ми намагаємося вибирати друзів та партнерів, схожих на нас способом думок, переконаннями, навіть зовнішністю. Ми формуємо власне коло явищ і речей, які нам зручні та приємні, і в цьому немає нічого поганого. Багато досліджень показали, що зараз, коли людина вже не так прив’язана до місця народження, як у колишні часи, і вільна у виборі житла та роботи, вона вибирає і спільноти, які їй подобаються, і квартали, у яких їй хотілося б жити в оточенні собі подібних. Зрештою він вибирає ті місця та тих людей, які йому до вподоби.

Здавалося б, у цьому немає нічого поганого, можна лише радіти таким можливостям. Проте є одна проблема. Усе, що перебуває за межами кола цих приємних та безпечних речей, є для нас сліпою плямою. Ми навіть не намагаємося зазирнути за ці межі, заздалегідь упереджено ставлячись до того, що там міститься, чи то чужі нам ідеї, переконання чи художні уподобання. Ми вперто не бачимо й не хочемо бачити не те що їх цінності, а самого факту їх існування. Нам достатньо свого.

Така позиція породжує багато несправедливих стереотипів. Наприклад, один із них стосується жінок. Довгий час типово вважалося, попри рівноправність статей, що жінки нездатні обіймати керівні посади або грати в оркестрі. І тільки після експерименту, проведеного вченими Голдстін і Рауз, коли музиканти були невидимі для тих, хто прослуховує (так звані сліпі прослуховування) з’ясувалося, що жінки грають на музичних інструментах анітрохи не гірше за чоловіків. Цього факту завзято не помічали довгі роки. Незабаром після цього експерименту сліпі прослуховування увійшли до постійної практики, і відсоток жінок в оркестрах збільшився з 5 до 36 відсотків.

Об’єднуючись у спільноту однодумців, ми тим самим хоч і забезпечуємо свою безпеку та комфорт, але і зменшуємо відкритість до світу, людей, несхожих на нас, відмовляємося знайомитися із чужими цінностями, культурами, досвідом. Це дуже звужує коло нашого зору.

Це і є добровільна сліпота. Не тому, що ми усвідомлено вирішили бути сліпими. Ми просто мимоволі обмежуємо нашу сферу зору, звужуємо перспективу, хоча не відчуваємо цього. І найстрашніше, на її думку, це те, що чим менше ми бачимо, тим впевненіше й комфортніше почуваємося.

2

Прийняти реальність — це велика відповідальність, якої багато хто прагне уникнути

Часто в нещасних сім’ях дружини воліють заплющувати очі на негарні вчинки чоловіка, особливо, якщо він єдиний годувальник сім’ї. Страх втратити підтримку та дохід робить її сліпою. Крім цього, вона боїться ганьби та соціальної ізоляції, тому воліє не бачити навіть домагань, яким піддаються діти. Адже визнання таких страшних речей може знищити весь її ілюзорний світ, у якому вона дбайливий і уважна мати. Потрібна довга та кропітка робота психолога, щоби допомогти їй визнати реальність.

Те саме відбувається під час подружніх зрад, коли обоє, і невірний, і той, кому зрадили, не хочуть помічати очевидного. Для обох зручно та комфортно підтримувати ілюзію, у якій у них чудова родина. Якщо вони все-таки роз’їдуться, подружжя до останнього не говорить про це з дітьми. Деякі впевнені, що діти ні про що не здогадуються, навіть якщо батько давно перестав жити вдома. Вони переконують себе, що діти будь-якого віку нічого не знають, нічого не помічають, не можуть мати жодного уявлення про життя дорослих. Самі діти теж вважають за краще мовчати, намагаючись зберегти сім’ю.

Повний текст цього та інших дайджестів книжок з тем #психології, #бізнесу, #здоров'я, #науки, #філософії, #саморозвитку доступні підписникам клубу “Rozum.Love” Повний текст цього та інших дайджестів книжок з тем #психології, #бізнесу, #здоров'я, #науки, #філософії, #саморозвитку доступні підписникам клубу “Rozum.Love”

Повний текст цього та інших дайджестів книжок з тем #психології, #бізнесу, #здоров'я, #науки, #філософії, #саморозвитку доступні підписникам клубу “Rozum.Love”

Читайте тільки те, що заслуговує вашої уваги
ми вже відібрали 394 найкращих книжок та продовжуємо додавати нові щонеділі
Читайте тільки суть, без вступів, повторів та води
одна книга за ~30 хвилин
Читайте українською та вивчайте її нюанси
в кожному дайджесті по одному цікавому правилу рідної мови
Підтримуй українське!