1

Війна приносить руйнування і страждання, але в неї не лише руйнівні наслідки

Заведено вважати, що в прекрасний ідилічний світ племен корінних американців вдерлися європейці та зруйнували його, вчиняючи вбивства й масові звірства. Але й самі індіанці Америки вели нещадні війни. Чоловіків вбивали в бою, вони потрапляли в засідки, гинули на полюванні. Жінкам було небезпечно займатися збиранням: вони могли потрапити в полон або в лапи диких звірів. Якщо одне плем’я захоплювало інше, то переможених чоловіків катували, перш ніж убити, а жінок і дітей забирали переможці. До появи держав із їх урядами та бюрократією людські співтовариства виживали в небезпечних умовах, під постійною загрозою загибелі від рук ворога або дикого звіра.

Люди в невеликих племінних суспільствах вели куди небезпечніше й жорстокіше життя ще до прибуття європейських поселенців. Про це свідчать археологічні знахідки. Винахід лука зі стрілами зробив війни інтенсивнішими. Уявлення Руссо про мирного дикуна, як показали сучасні дослідження, виявилося не більше ніж міфом. Америка знала війни й до появи європейців. Судовий антрополог Джеймс Чаттерс не так давно досліджував повні скелети людей, що жили в Америці більше ніж 9 тисяч років назад. У 60 відсотків чоловічих скелетів і 20 відсотків жіночих були або проломлені черепи, або наскрізні поранення, або й те, й інше. Ці люди жили до появи сільського господарства, тобто займалися полюванням і збиранням.

Про те ж свідчать розкопки з кладовища Джебель-Сахаба недалеко від єгипетсько-суданського кордону. Похованням більше ніж 13 тисяч років, усі ці люди померли до появи сільського господарства. 40 відсотків чоловіків, жінок і дітей було вбито стрілами. Вони загинули не в один день у результаті різанини, а від воєн, які велися постійно, упродовж багатьох років. Чим досконаліше методи судової антропології, тим більше переконливих доказів доісторичних воєн.

У 1960-х роках антропологи, що вивчали суспільства мисливців-збирачів, писали про те, наскільки мирними були бушмени Калахарі або інуїти Канади. Проте подальші дослідження показали, що рівень вбивств серед бушменів був учетверо вищий, ніж у США, а в інуїтів — в 10 разів.

Насильство в первісних суспільствах було правилом, а не винятком. Деякими антропологами висловлювалося припущення, що насильницькі смерті були спричинені конфліктами всередині груп. Таке теж могло бути: конфлікти могли спалахнути з-за мізерних ресурсів, ревнощів, невірності, образи й тому подібного. Але найстрашніша загроза виходила від незнайомих племен, і сутички одних груп з іншими були постійними.

Сучасна людина не турбується про те, що її можуть убити на вулиці з рушниці й тим більше з лука, щоби потім з’їсти її. Доля сучасних американців, убитих у військових конфліктах, у результаті злочинів і побутових конфліктах, набагато нижче, ніж серед корінних американців до появи європейців. У Європі ця доля ще нижча: так, вірогідність насильницької смерті в Данії складає один випадок на тисячу.

Турчин вважає, що в контексті еволюції можна вивчати не лише людину, але й людське суспільство, за допомогою вивчення різних культур. Сам він застосовує культурно-еволюційний аналіз для вивчення співпраці та війни, які зіграли найважливішу роль під час переходу невеликих співтовариств до великих.

Війна приносить руйнування і страждання, але в неї не лише руйнівні наслідки. Коли виникли перші сільськогосподарські поселення, війна між племенами загострилася. Поразка означала голод і втрату землі, а великомасштабна поразка здатна була знищити все співтовариство. Розуміючи, що поставлено на карту, люди почали краще готуватися до можливого нападу ворогів. З’явилася краща зброя та обладунки, розвивалася тактика ведення бою, відпрацьовувалася злагодженість у бою.

Еволюційна логіка, якій підкорялися невеликі села, підштовхувала їх об’єднуватися в більші співтовариства: вільні союзи, централізовані вождівства, які переважали в східній частині Північної Америки до часу появи європейців.

У структурі вождівства більше воїнів, централізована організація, чіткий ланцюжок командування. Це призводить до ефективнішої тактики бою. З часом окремі села і групи були завойовані та теж підпали під владу вождівств, або були знищені. Підкоряючись еволюційній логіці, деякі вождівства об’єднувалися в ще більші та складніші, з часом перетворюючись на ранні держави та імперії, а потім — у національні держави.

Існування великих суспільств неможливе без координації та співпраці. Еволюція суспільств створила культурні механізми, які допомагали функціонувати великомасштабним суспільствам. Вони не можуть бути пов’язані тільки узаконеним насильством на державному рівні, окрім цього, необхідно вміти співпрацювати. Чим більше суспільства, тим важче співпрацювати та домагатися колективних цілей. Людям довелося винайти способи співпраці з незнайомцями, щоб їх спільноти могли вижити. Суспільства розробляли заходи з пригнічення внутрішніх конфліктів і насильства, яке мало переміститися від центру до кордонів. Зменшення внутрішнього насильства зміцнювало співпрацю.

Саме війни між групами перетворили невеликі групи збирачів і фермерів із сіл у величезні суспільства з інститутами управління і складною економікою, проявивши не лише руйнівну, але і творчу силу.

2

Співпраця часто пов’язана з високим ризиком

Загалом співпраця вигідна всім, і вигоди розподіляються порівну між усіма членами групи. Проте витрати несе кожен учасник співпраці окремо. Розбіжність між громадським благом і приватними витратами називають дилемою кооператора.

Автор наводить у приклад гіпотетичне плем’я, яке займається землеробством і скотарством. Неподалік, за річкою, живе інше плем’я, войовниче, яке промишляє набігами та пограбуваннями. Немає ніякої третьої сили, здатної йому завадити, оскільки ні поліція, ні суд, ні держава ще не існують. Вороги нападають на село, перепливши річку, треба дати їм відсіч. Чим більше людей з мирного племені чинить опір, тим більше шансів вижити та перемогти. Але у всього є ціна: ворогів можна відігнати, але багато членів племені буде поранено та вбито. Якщо в битві беруть участь усі, шанси села підвищуються. Її жителі краще знають місцевість, оборонятися завжди легше, ніж нападати. Здавалося б, будь-яка людина, зваживши за і проти, вирішить, що битиметься в перших рядах. Але це не так.

У кожному племені є розумні люди, якими рухають егоїзм і страх, так звані раціональні агенти.

Вони в принципі нездібні до співпраці та ніколи не складуть бойовий загін.