1

Психопатія проявляється по-різному, але є і загальні характеристики

За останні десятиліття психопатія стала однією з найбільш обговорюваних тем у психології та судовій психіатрії. Проте наші знання в цій галузі ще дуже обмежені. Багато в чому це пояснюється тим, що не так багато справжніх психопатів готові йти на співпрацю з лікарями та вченими. А вчені, своєю чергою, не можуть нічого запропонувати психопатам в обмін на їхню відвертість.

Проте, починаючи з 2000-х років, у вивченні психопатів намітився деякий прогрес. На сьогодні діагноз «психопатія» ставлять людям тільки в тому випадку, якщо вони набирають певну кількість балів по Оцінному листу психопатії Хаера (Hare Psychopathy Checklist Revised або PCL — R). Чим більше балів набирає людина, тим більше вона небезпечна для суспільства або для самого себе. У США зазвичай діагностують психопатію в тих, хто набрав тридцять балів із сорока.

На початку XXI століття нам стало доступне високоточне медичне обладнання, за допомогою якого можна зрозуміти, які ділянки мозку психопатів працюють не так, як у звичайних людей. З’ясувалося, що практично в усіх психопатів є відхилення в роботі двох областей мозку: префронтальної кори та амигдали (мигдалеподібного тіла). Префронтальна кора займає значну частину лобових часток нашого мозку й розташовується за бровами. Звичайне ушкодження префронтальної кори відбувається в результаті травми, а також під час важких пологів. Кора головного мозку контролює нашу здатність приймати зважені рішення. Якщо вона виявляється пошкодженою, людині стає важче відповідати правилам суспільства.

Мигдалеподібне тіло відповідає за нашу здатність розуміти та обробляти емоції. Пошкоджена амигдала позбавляє людину можливості розпізнавати емоції, співпереживати та відчувати каяття. Дисфункція двох відділів мозку, префронтальної кори та амигдали, позбавляє людину можливості приймати раціональні рішення, оцінювати ризики й реагувати на емоції інших людей.

Чи варто однозначно стверджувати, що всі люди, в яких спостерігаються порушення в цих двох відділах мозку, є небезпечними психопатами? Джеймс Феллон, професор психіатрії, у своїй книзі «Психопат усередині» («The Psychopath Inside») описує дивовижний випадок. Одного разу він проводив стандартні дослідження в області пет-сканування мозку. Феллон побачив, що один зі знімків абсолютно точно підпадав під визначення психопата — спостерігалася надзвичайно низька активність в області амигдали, префронтальної кори та лімбічної системи. Джеймс Феллон вирішив з’ясувати, кому належить цей знімок. Яке ж було його здивування, коли він дізнався, що знімок — його власний. Професор психіатрії сам був психопатом. Водночас його симптоми ніяк не проявлялися. Коли Феллон вивчив свій генетичний профіль, він виявив, що в нього є «войовнича версія» гена МАОА, який часто трапляється в людей, схильних до антисоціальної поведінки. Феллон припустив, що його предки були вбивцями та психопатами, проте сам він вів цілком нормальне життя.

Його випадок демонструє, що не всі психопати однакові, а в деяких людей злочинні схильності можуть ніколи не проявитися. Генетика і відхилення в мозку, безумовно, грають роль у формуванні психопата, але є й інші важливі чинники. Якщо розглядати випадок серійного вбивці Теда Банді, ми побачимо, що в цієї людини, як і у Джеймса Феллона, було цілком мирне дитинство й забезпечена сім’я. Проте у Банді був дідусь із жорсткими патріархальними поглядами, черствий, безжальний і агресивний, який і став для нього зразком для наслідування. Як показує практика, більшість психопатів походять із сімей з нестабільним батьком (рідним або прийомним) або дідусем. Чи стане людина небезпечним психопатом або ні, залежить від взаємодії чинників — дитячого досвіду, спадковості та особливостей, які грають ключову роль у формуванні мозку.

Виділяють два патерни, пов’язані з психопатією: наявність «войовничого» гена МАОА, який був виявлений у Феллона, а також певні психологічні риси особистості (черствість, відсутність емоційного відгуку, які можуть проявлятися вже в ранньому віці). Одна з головних особливостей психопатії полягає в тому, що вона найчастіше проявляється в чоловіків. Жіноча психопатія — надзвичайно рідкісне явище. За оцінками на кожних 100 000 жінок тільки в шести буде діагностована психопатія за допомогою контрольного списку PCL — R. Це приблизно 200 жінок-психопаток на усю Великобританію.

У чому головна відмінність чоловіків із психопатією від жінок із тим же діагнозом? Чоловіки сконцентровані на контролі та домінуванні, вони дуже жорстокі та непередбачувані. Психопатична поведінка жінок найчастіше пов’язана з крайніми формами маніпулювання в стосунках. Бувають і винятки, коли жінки поводяться, як чоловіки-психопати. Такий, наприклад, випадок Анджели Сімпсон, про який ви дізнаєтеся в четвертій ідеї дайджесту. Психопатія практично завжди супроводжується ризиком насильства щодо інших людей, а також девіантною поведінкою, що проявляється в зловживанні алкоголем і наркотиками, невмінням розпоряджатися грошима. Вірогідність успішного лікування психопатії, реабілітації та одужання украй низька.

2

Для небезпечних психопатів характерні неймовірна виверткість і маніпулятивна поведінка

Одним із таких людей був Пол, з яким автор познайомився на самому початку своєї кар’єри. Пол — вбивця і ватажок великої банди. Він підсаджував на наркотики чоловіків і жінок, щоб зробити їх своїми посібниками та отримати контроль над їхніми життями. Показник PCL — R у Пола був 38 із 40, що ставило його в один ряд з одним відсотком найнебезпечніших психопатів країни.

Батько Пола теж був злочинцем, він прищепив йому навички для життя в кримінальному середовищі: не лізти не у свою справу, не співпрацювати з владою і не здавати своїх. Природа нагородила Пола привабливою зовнішністю. Струнке тіло, густе чорне волосся, вродливе обличчя. Подивившись на цю людину, не можна було уявити, на що вона може піти заради досягнення своїх цілей. Його зовнішність зіграла свою роль і у в’язниці: охорона й персонал давали йому більшу, ніж це було необхідно, свободу дій з урахуванням усіх його злочинів. У в’язниці Пол по справжньому розкрив свій потенціал. Здавалося, що він був у курсі всіх тюремних пліток, знав про найбрудніші подробиці життя ув’язнених і вміло цим користувався. Багато хто боявся Пола й недолюблював його, але не міг нічого зробити, знаючи, що в нього на всіх є компромат. Кожного тижня Пол ходив до групи психологічної корекції, показуючи керівництву в’язниці, що він намагається виправитися. Але це був лише прийом. До того ж Пол був завзятим гітаристом, що любив класичний рок і не пропустив жодну репетицію в гітарному клубі.

Пол мав приголомшливе вміння втиратися в довіру й маніпулювати людьми будь-якого рівня. Він міг легко обдурити навіть найдосвідченіших психологів і співробітників в’язниці. Одного разу автор прийшов у гітарний клуб, щоби поговорити з Полом. Пол був дуже радий йому і запропонував разом зіграти декілька пісень. Вони сміялися і добре провели час. Здавалося, що Пол абсолютно нормальна людина, жертва обставин. На завершення Пол попросив автора роздрукувати гітарні таби на декілька пісень, яких не було в бібліотеці в’язниці, і принести йому. Автор погодився, роздрукував їх і поклав у машину на заднє сидіння. Проте робота над дослідницьким проєктом і спілкування з іншими пацієнтами зайняли увесь його час, тому відвідати крило, в якому знаходився Пол, вийшло лише через декілька місяців. Увійшовши до будівлі, автор зрозумів, що за час його відсутності щось дуже сильно змінилося.

Персонал, здавалося, не звертав на нього ніякої уваги, обличчя в усіх були зосереджені та відсторонені. І тільки головний психолог, з якою автор спілкувався в справах ув’язнених, змогла повідати йому про те, що сталося за цей час.

За час його відсутності Пол не сидів на місці. Якимось чином йому вдалося втертися в довіру до Луїзи, досвідченого офіцера охорони. Усе розпочалося з невеликих прохань. Спочатку він попросив її принести чоловічий журнал. Потім Луїза почала носити йому порнографію, потім сигарети, поступово дійшло до марихуани, якою Пол торгував по всій в’язниці, підсилюючи свій вплив. Потім він почав залицятися до Луїзи. Їх сексуальні стосунки тривали декілька місяців, їм доводилося ховатися, щоб не потрапити під камери спостереження або на очі іншим охоронцям. Але чутки все одно дійшли до керівництва.