1

Коли настає смерть

Що таке смерть? Як напевно визначити, що людина померла? Раніше вважалося, що людина померла, коли вона перестає дихати та в неї вже не б’ється серце. Але як бути з людьми, які в результаті серйозної травми знаходяться у вегетативному стані на апаратах штучної підтримки життя? У них належним чином не функціонує мозок і свідомість, але вони живі.

Сучасне визначення смерті людини грунтоване на ідеї про смерть мозку. Жодна людина не може діагностувати смерть до прибуття лікарської команди. Тому так важливо надавати першу допомогу непритомним людям, навіть якщо здається, що вони більше не дихають і їх серце не б’ється. Смерть мозку настає в результаті відсутності надходження кисню упродовж шести хвилин. Прямий масаж серця і штучне дихання можуть підтримувати життя в мозку до прибуття лікарської команди.

У квітні 1989 року Тоні Бленд, вісімнадцятирічний уболівальник англійської команди «Ліверпуль», у результаті сильної тисняви на стадіоні отримав серйозну травму мозку і впав у кому. Його легені були пробиті, виникло кисневе голодування мозку, що призвело до безповоротного ушкодження вищих мозкових центрів. Проте ствол мозку все ще функціонував, підтримуючи роботу серця, дихання і травлення. Упродовж чотирьох років апарати підтримували життя в тілі Бленда, але він так і не опритомнів. З погляду держави Тоні був живий, тому переривання його життя лікарською командою могло вважатися умисним вбивством. Врешті-решт, 3 березня 1993 року, після довгих розглядів і клопотання з боку батьків Тоні, вирішено було відключити апарати життєзабезпечення. Виникає питання — скільки років було Тоні Бленду, коли він помер, — вісімнадцять або двадцять два?

Щоб оптимізувати систему охорони здоров’я, а також усі інші державні органи, дуже важливо знати, коли, в якому віці та з якої причини людина померла. Перші спроби вести статистику смертності були зроблені лише  наприкінці XVI століття. У 1592 році чума вразила Лондон. Сімнадцять тисяч осіб померли в муках, серед них були три сестри Уільяма Шекспіра, його брат і син. Влада Лондона почала точно відстежувати кількість померлих від хвороби та публікувати ці дані у вигляді звітів про смертність. Лондонські звіти про смерть друкувалися кожного тижня і дуже добре продавалися. Люди хотіли знати, які райони постраждали від чуми найбільше, щоб не ходити туди та не контактувати із зараженими.

Класифікація смертей потрібна для потреб охорони здоров’я, а також для розуміння того, як мінялися причини смерті з часом. Перша стандартизована класифікація хвороб виникла тільки в XIX столітті завдяки зусиллям британських чиновників охорони здоров’я.

Найважливішим показником також є тривалість життя. Цей показник мінявся з часом: від тридцяти років у древні й середні віки до вісімдесяти в сучасних розвинених країнах. У 2015 році перше місце в списку країн із найвищою тривалістю життя зайняла Японія з показником вісімдесят із половиною років для чоловіків і вісімдесят шість із половиною для жінок. За Японією йдуть Швейцарія, Сінгапур, Австралія та Іспанія. Росія в цьому списку займає 110 місце, а на останньому місці Сьєрра-Леоне з показником сорок дев’ять років для чоловіків і п’ятдесят для жінок.

У середні віки середня тривалість життя складала близько тридцяти-сорока років. Люди помирали від голоду, постійних воєн, жахливих умов життя, а також численних інфекційних захворювань. Дитині треба було дожити до п’яти років, тільки тоді в неї були шанси прожити ще тридцять років. У Японії родичі не вітали з народженням дитини, поки не мине сто днів. Багато новонароджених не доживали до цього терміну. Тому сім’ї у всьому світі намагалися завести якомога більше дітей. Це збільшувало вірогідність того, що хтось із них виживе. В англійського короля Едварда Плантагенета і його дружини Елеонори було п’ять синів і одинадцять дочок. І тільки Едвард, їх п’ятий син і шістнадцята дитина, зміг дожити до зрілого віку, успадкувати трон і стати королем Едвардом Другим. В Едварда та Елеонори було все: гроші, їжа, влада, порівняно безпечне середовище, але ніщо з цього не могло врятувати їхніх дітей. Медицина була в жалюгідному стані, ніхто не знав, як боротися з інфекційними захворюваннями.

Початок XXI століття став найздоровішим і щасливішим часом, у якому людство коли-небудь жило. Зараз усі країни, навіть найбідніші, живуть набагато краще, ніж найбагатіші країни дев’ятнадцятого століття. Проте, як це ні парадоксально, поліпшення якості та тривалості життя не призводить до стрімкого збільшення чисельності населення. З розвитком медицини людям більше не треба мати багато дітей. Очікується, що до 2064 року населення планети досягне свого піка в десять мільярдів, а потім почне знижуватися. Старіння значною мірою вплине на населення Європи. У Китаї теж знизиться популяція, у ньому мешкатиме близько семисот мільйонів осіб. Велика частина світового населення буде сконцентрована на Близькому Сході та країнах Африки на південь від Сахари.

2

Хвороби, що знищили сотні мільйонів людей

Упродовж більшої частини людської історії середня тривалість життя складала не більш ніж сорок років. Одним із найлютіших і нещадних ворогів людства, що заважають довголіттю, є інфекційні захворювання. До винаходу сучасних ліків і антибіотиків, в умовах відсутності нормальної медицини, боротися з ними було практично неможливо. Людина могла розраховувати тільки на силу свого імунітету. Деякі виживали навіть після того, як перехворіли на чуму, наприклад імператор Юстиніан в VI столітті, але таких людей були одиниці.

Чума — одна з найстрашніших хвороб, що коли-небудь вражали людство. Вона дуже заразна, симптоми проявляються швидко, за відсутності лікування смерть настає у вісімдесяти відсотках випадків. Чума може передаватися людям через укуси інфікованих бліх, під час контакту з хворими тваринами або людьми. Ознаки захворювання з’являються майже відразу. Спочатку — головний біль, через декілька годин настає сильна втома й піднімається температура. Наступного дня жертва настільки виснажена, що не може встати з ліжка. Ще через день на шиї, пахвах і внутрішній стороні стегон з’являються чорні пухлини, бубони, які можуть бути розміром з апельсин. Людина помирає в страшних муках уже через тиждень після зараження. Навіть сьогодні, з урахуванням сучасного лікування, смертність від чуми може наставати в десяти відсотках випадків.

Два штами чуми спричинили найбільші епідемії за всю історію: Юстиніанову чуму VI століття і Чорну смерть 1340-х років. Кожен із цих штамів убив біля третини населення постраждалих регіонів.

Чорна смерть знищила шістдесят відсотків популяції Європи.

У 1430 році, коли закінчилася епідемія, в Європі було стільки людей, скільки налічувалося у 1290-х роках. Знадобилися сотні років, щоб відновити популяцію, зробити висновки та спробувати запобігти наступним спалахам чуми. Чорна смерть допомогла створити систему, яку пізніше назвали карантин, від італійського слова quaranta, сорок. Саме стільки днів мусила провести в ізоляції людина, що прибуває з інших країн або підозрюваний у контакті із зараженими. На жаль, не завжди карантинних заходів дотримувалися належним чином, тому спалахи раз по  раз повторювалися. Останній спалах чуми в Європі був в 1720-х роках. Нині чума не є головною причиною смерті. З 2010 по 2015 рік у всьому світі було виявлено трохи більше ніж три тисячі випадків, 584 з яких призвели до смерті. Країнами з найвищим ризиком заразитися чумою сьогодні є Демократична Республіка Конго, Мадагаскар і Перу.