Путівник мисливця-збирача XXI століття
Дайджест бестселера "A Hunter-Gatherer's Guide to the 21st Century".
Про те, як на нас впливає невідповідність між гіперновим світом та середовищем, у якому формувалися людські тіла та розум, та про наслідки надто швидких змін.
Еволюційні біологи та подружжя Брет Вайнштейн і Хізер Хеїнг починають свою книгу з розповіді про те, як у 1994 році, під час проведення літніх канікул і занять польовими дослідженнями в районі Сарапіки в Коста-Риці, вони вирішили, як зазвичай, освіжитися в місцевій річці. Вони йшли через міст та милувалися сонячним пейзажем, коли до них підійшов незнайомець і спитав, чи збираються вони плавати. Вони відповіли, що збираються. Тоді незнайомець вказав їм на гори, де розташовується джерело річки й сказав, що там був дощ. Спочатку вони не надали значення його словам, адже стояла чудова сонячна погода, але незнайомець був дуже наполегливим і просив дивитися на річку. Незабаром вони помітили, як у річці утворюються вири, вода в ній змінює колір і дуже швидко прибуває. Автори зрозуміли, що незнайомець, який був місцевим фермером, урятував їх від неминучої загибелі, а вони, хоч і прожили місяць на цьому місці, зовсім його не знали й були вкрай безтурботними.
Сучасній людині здається нормальним переїжджати з місця на місце, не переймаючись знаннями про особливості кожного з них, але для наших предків таке було неймовірно, бо безтурботність означала неминучу загибель. Ми покладаємося на системи та інших людей, але коли вони виходять із ладу і трапляється катастрофа, ми розуміємо, наскільки ми вразливі.
Технології змінюють стиль життя та прискорюють зміни в різних сферах. Ми живемо в постіндустріальній, високотехнологічній та орієнтованій на прогрес культурі. Хтось вважає, що ці зміни на краще, хтось — що на гірше, але в будь-якому разі вони стали невіддільною частиною нашого світу, у них причина багатьох наших проблем — політичних, соціальних, особистих.
Наш світ можна успішно описати словом «гіперновий». Ми добре пристосовані до змін, але швидкість сучасних змін дуже висока, тому наш мозок, тіла та соціальні системи не встигають за ними. Протягом сотень тисяч років наші предки жили племенами, що кочують, але тепер ми живемо окремими сім’ями та навіть не знаємо ім’я своїх сусідів. Наша культура змінилася дуже швидко й дуже кардинально, а спроби підлаштовуватися під ці зміни буквально вбивають нас.
У своїй книзі Вайнштейн і Хеїнг зазначають суперечність між тим, до якого середовища нас підготувала еволюція, та сучасними, гіперновими умовами життя.
Важливі ідеї книги.
Зміст дайджесту
1Людина не має ніші, яка є у всіх живих істот, у звичному розумінні2Люди — спадкоємці еволюційних інновацій, що тривали мільярди років3В основі спроб розв’язати старі проблеми новими способами часто лежить редукціонізм4Сучасні проблеми зі сном — приклад прихованої плати за очевидні переваги гіперновизни5Еволюційна перспектива прояснює питання кохання та стосунків6Моногамія дає найбільші переваги для більшості людей7Сучасні діти виростають, але ризикують так ніколи й не стати дорослими8Культурні переконання часто хибні буквально, але вірні в метафоричному сенсі9Завершальні коментарі1
Людина не має ніші, яка є у всіх живих істот, у звичному розумінні
Зважаючи на те, чого досягли люди, здається, що ми належимо до виняткового виду. Ми виключно виняткові й справа не лише в прямоходінні, соціальності та розвиненій мові. Кожен вид живих істот має свою нішу. У процесі еволюції істоти починають обмежувати свою спеціалізацію. Щоб досягти успіху, потрібно заповнити вузьку нішу, пожертвувавши широтою. Це правило справедливе для всіх живих істот, крім людини. Ми постійно розширюємо свої межі. Зустрівши обмеження, ми прагнемо випробувати їх на міцність. Як вид ми майстри на всі руки й це унікальна якість серед інших живих істот.
У цьому і є рідкісна винятковість людини та феномен нашої ніші. Кожна людина може спеціалізуватися на тому, що в неї добре виходить (готувати, програмувати, малювати, співати, будувати), але сам вид характеризує унікальна широта спеціалізації.
Одним із головних проривів у нашому розвитку стало приборкання вогню. Це допомогло нам не тільки відганяти хижаків та обробляти їжу, для безпеки та довшого зберігання. Вогонь мав важливе значення в соціальному контексті. Наші пращури збиралися біля вогню, обмінювалися спостереженнями за день, розповідали про свої ідеї. Різні люди ділилися ідеями та різними поглядами, знання, відкрите одним (про те, що можна їсти, як ловити рибу, як погострити зброю), передавалося всім. Одноплемінники могли доопрацювати ідею, а потім теж передати це знання біля вогнища. Спостереження кожної окремої людини робили внесок у загальне знання, яке було чимось більшим, ніж сума частин, що входять до нього. Цей обмін ідеями ліг в основу нашої цивілізації. Різні люди можуть бути хорошими в чомусь одному й жахливими в іншому, але завдяки співпраці ми можемо нівелювати свої слабкі сторони та використовувати сильні.
У людини немає ніші у звичному розумінні, наша ніша є перемиканням між нішами.
Культуру автори розглядають як адаптивний механізм, тобто як те, що збільшує нашу пристосованість до умов життя. Тому суперечка про те, що важливіше — спадковість чи виховання є хибною дихотомією. Культура служить геному, допомагаючи нам виживати, вона інструмент підвищення пристосованості. Культура дуже енерговитратна, але ці витрати окупаються в еволюційному контексті, оскільки допомагають людям продовжувати свій рід та передавати гени.
Будь-яка культурна традиція, що дійшла до нас, є адаптивною, тобто слугує еволюційним цілям.
2
Люди — спадкоємці еволюційних інновацій, що тривали мільярди років
Ми є унікальними, але щоб стати такими, знадобилося багато часу.
Життя зародилося приблизно 3,5 мільярда років тому. Спочатку з’явився одноклітинний організм без ядра й лише ще через два мільярди років виникла клітина-еукаріот із ядром, що містить ДНК. Почала розвиватися велика складність, з’явилася спеціалізація — розподіл праці всередині клітини. Одні органели відповідали за фотосинтез, інші — виділення енергії тощо. Цей поділ та ефективніше використання енергії стало основою для багатоклітинних організмів, у яких різні клітини стали спеціалізуватися в різних функціях.
Спочатку розвивалися організми, що створюють власну енергію, потім виникли гетеротрофи, тобто організми, які почали паразитувати на енергетичній роботі рослин та інших фотосинтезаторів.
З розвитком ускладнювалися системи організмів. Іноді розвинені риси втрачалися, як сталося зі зміями, що втратили в процесі еволюції кінцівки. Але навіть без ніг вони належать до чотирилапих — еволюційна історія незмінна, попри змінену форму тіла.
Близько пів мільярда років тому виникли істоти з єдиним центральним серцем і мозком, виникало більше способів сприйняття світу. 440 мільйонів років тому в істот, що населяли нашу планету, ще не було скелета, його функції в деяких частково виконував панцир. У цей час у деяких риб починає формуватися внутрішній скелетний матеріал. 380 мільйонів років тому в риб, що жили на мілководді, плавники стали більше схожі на кінцівки. Завдяки їм риби могли ненадовго вибиратися на сушу в пошуках їжі. Так з’явилися перші земноводні, що жили поряд із водою.
300 мільйонів років тому в рептилій, з якими в птахів та ссавців є спільний предок, з’явилося щільніше яйце, у ньому було більше живильних шарів, завдяки цьому рептилії почали жити все далі від води.
Повний текст цього та інших дайджестів книжок з тем #психології, #бізнесу, #здоров'я, #науки, #філософії, #саморозвитку доступні підписникам клубу “Rozum.Love” Повний текст цього та інших дайджестів книжок з тем #психології, #бізнесу, #здоров'я, #науки, #філософії, #саморозвитку доступні підписникам клубу “Rozum.Love”
Повний текст цього та інших дайджестів книжок з тем #психології, #бізнесу, #здоров'я, #науки, #філософії, #саморозвитку доступні підписникам клубу “Rozum.Love”
Переглянути коментарі (0) Підписатися на Telegram-канал