1

Природа людини двоїста: вона може бути найогиднішою і наймилішою одночасно

Ще наші далекі пращури поєднували в собі добро і зло. Археологічні дані говорять нам про те, що сотні тисяч років назад люди ділилися їжею, разом працювали й допомагали нужденним. У всьому, із часів плейстоцену, вони виявляли терпимість та миролюбність, необхідні для життя в спільноті.

Але ті ж археологічні джерела переконливо доводять, що з давніх-давен люди практикували тортури, страти, загарбницькі війни, сексуальне домінування та інші різновиди жорстокості. У наші дні будь-яка група людей, незалежно від країни, може десятиліттями жити в мирі, а потім раптом перейти до кровопролитної війни чи інших видів насильства.

З вини Гітлера загинули десятки мільйонів людей, і водночас він мав м’які й доброзичливі манери. Він був вегетаріанцем, любив тварин, особливо свою вівчарку Блонді, і дуже сумував, коли вона померла. Пол Пот, який винищив чверть населення своєї рідної Камбоджі, був відомий друзям і знайомим, як доброї душі людина, вчитель французької історії. Сталін у молоді роки, під час ув’язнення, був спокійною м’якою людиною, ніколи не підвищував голос і ні з ким не сварився. Усе це ніяк не виправдовує діянь цих лиходіїв, але говорить про цікавий факт щодо нашого виду. В нас легко вживаються протилежні моральні тенденції.

Історії відомі полювання на відьом, масові вбивства, нетерпимість та забобони. У той самий час люди роблять гідні вчинки, виявляючи доброту, діючи розумно і прагнучи співробітництва.

Моральний діапазон людства напрочуд широкий, від витонченої порочності до неймовірної щедрості. І це викликає подив. Якщо люди еволюціонували, щоби бути чеснотними, звідки беруться їхні огидні риси? А якщо навпаки, то чому вони бувають такими добрими? Цю суперечливу поведінку можна спостерігати навіть у немовлят та маленьких дітей. Вони починають усміхатися раніше, ніж навчаться говорити, допомагатимуть дружньому дорослому, і водночас здатні почати істерику, у гніві тупотіти ногами та вдарити.

Є дві поширені думки, що пояснюють це поєднання альтруїзму та егоїзму. Вони схожі на те, що соціальна поведінка в основному визначається біологією, і в тому, що тільки одна з протилежних тенденцій — продукт генетичної еволюції. Прихильники однієї теорії вважають, що основною стороною нашої особистості є лагідність і пожвавлення, інша — що агресивність.

Так, Жан-Жак Руссо вважав, що толерантність і покірність спочатку властиві людству. Ми від природи добрі, але нам заважають наші пороки та слабкі сторони, як і довкілля. Зло породжується соціальними силами, такими як патріархат, імперіалізм чи нерівність. Ми народжуємося добрими, але з роками можемо зіпсуватися.

Томас Гоббс, на противагу Руссо, вважав, що ми народжуємося егоїстичними та схильними до суперництва, і, якби не зусилля суспільства та цивілізації, у тому числі сімейне виховання, праці філософів, настанови священників і вчителів, то наша вроджена порочність нічим би не стримувалась. Автор вважає, що істина десь посередині: ми й погані, і не погані одночасно.

Ключ до розуміння цієї двоїстої природи можна знайти у порівнянні людини та приматів. Багато в чому ми відрізняємося від наших родичів-приматів, але є й безперечна схожість в емоціях та поведінці. Ми схожі одночасно й на жорстоких шимпанзе, і на добродушних велелюбних бонобо. І дуже важливо реалістично оцінювати нашу двоїстість.

У людському суспільстві, у порівнянні з іншими приматами, дуже низький рівень насильства в повсякденному житті. Водночас він неймовірно високий у війнах. Цю невідповідність автор називає парадоксом добра.

2

Є два типи агресивної поведінки: реактивний та спланований

Агресивна поведінка дуже різноманітна, містить складний набір біологічних можливостей та емоцій. Одні люди агресивніші, ніж інші. Виражається агресія також по-різному: одні схильні до відкритої конфронтації, інші пасивно-агресивні, треті люблять інтриги.

Форм агресії безліч, але є два основних типи, які, на думку автора, потрібно розглядати окремо: це проактивна та реактивна агресія. Можна назвати їх наступальною та оборонною або навмисною та імпульсивною, але суть буде та ж сама.

Реактивна агресія спалахує як реакція на загрозу. Більшість із нас часто з нею стикається, а іноді випробовує. Один із характерних прикладів — агресія в спортивних матчах, спрямована на суддю чи інших гравців. Її частіше відчувають чоловіки через високий рівень тестостерону, і тоді справа може скінчитися бійкою чи чимось гіршим.

Такі сутички часто спалахують у барах через необережне слово, косий погляд, уявний чи справжній. Розпалені алкоголем чоловіки обзивають один одного, виходять на вулицю побитися, й один із них може бути озброєний. Автор наводить дані щодо Філадельфії, в якій у середньому близько третини вбивств відбувається саме через такі п’яні сварки.

Реактивна агресія — це реакція на провокації, реальні чи уявні. Приводом можуть стати передбачена образа, фізична небезпека або гостре розчарування. Реактивний агресор збуджується та накидається на того, хто підвернеться під руку. Йому хочеться покарати кривдника, помститися за образу, уявну чи справжню.

У тваринному світі одні види більше схильні до реактивної агресії, інші менше, але вона теж найчастіше буває серед самців, які борються за статус або за право спарювання з самицями. Зазвичай такі сутички не завдають серйозних травм, але іноді самці б’ються до смерті, особливо копитні типу антилоп-рогачів або благородних оленів.

Холоднокровно сплановане насильство, або проактивна/навмисна агресія, відрізняється від реактивної агресії. Вона здійснюється заради якоїсь мети з холодною головою, це не спроба усунути джерело страху чи загрози. Таке насильство не обов’язково пов’язане з емоціями, хоча вони також присутні в ухваленні рішення. Прикладом можуть бути напади шкільних стрільців або в’їзд вантажівки у натовп, скоєний фанатиком.