1

Від стосунків із близькими залежить формування особистості

Попри те, що є багато теорій кохання, багато з яких виникло ще в давнину, досі нікому так і не вдалося «розшифрувати» це почуття.

В останні десятиліття в західному суспільстві намітилася тенденція до соціальної ізоляції та втрати родинних зв’язків. Дедалі більше людей не відчувають турботу та співчуття близьких, дедалі більше людей живе далеко від рідних.

Водночас дедалі більше людей на роботі з ранку до ночі. За таких умов розпочати близькі стосунки складно.

Раніше спосіб життя був іншим. Люди мали великі сім’ї, вони спілкувалися із сусідами, були членами різних спільнот. Сучасна людина, завантажена роботою, очікує підтримки від другої половини. Тому зараз багато людей бачать головною метою любовні стосунки.

Найчастіше вибудовувати стосунки заважають міфи про романтичне кохання, які міцно закріпилися в сучасній масовій культурі. Проте однозначно можна сказати, що потреба в коханні, близьких стосунках та емоційному зв’язку закладена в нас на генетичному рівні. Кохання допомагає нам виживати як виду, оскільки забезпечує людину захистом та підтримкою.

Ще в середині XVIII століття помітили, що діти в дитячих будинках помирали від смутку, хоча мали достатньо їжі. У 30-х і 40-х роках XX століття діти-сироти масово помирали в лікарнях, тому що ніхто не виявляв турботу й любов до них.

Британський психіатр Джон Боулбі став родоначальником теорії уподобання. Сам він народився на початку XX століття в аристократичній британській сім’ї та за традиціями того часу виховувався гувернантками, а потім у школі-інтернаті. Сідати за стіл із батьками йому було дозволено лише у 12 років. Під час навчання в медичному коледжі, через те, що бракувало стосунків із батьками, Боулбі сам став пацієнтом психіатра. Тоді він і зрозумів, що причина саморуйнівної поведінки багатьох молодих людей криється в нездорових стосунках із батьками.

Але в середині XX століття мало хто пов’язував погану поведінку дітей із тим, що їм бракує близькості в стосунках із батьками. Дітей лікували окремо від батьків. Боулбі вважав, що поганою поведінкою діти сигналізують про те, що їм потрібна допомога та увага. Але суспільство вважало, що якщо дітям приділяти багато уваги й балувати, то вони не виростуть самостійними та незалежними. Тож дітей тримали на відстані.

Визнання теорія прихильності Боулбі здобула після цікавого експерименту. Осиротілим мавпочкам пропонували на вибір «матерів». Одна мати була з дроту з гумовою пипкою, у якій було мавпяче молоко. Друга була з махрових рушників, м’яка, але без молока. Усі мавпочки віддали перевагу м’якій та теплій матері.

Наприкінці 90-х років XX століття теорія прихильності набула нового дихання. Попри те, що сам Боулбі стверджував, що з віком потреби не зникають, у середині XX століття ці ідеї не знайшли підтримки. Вважалося, що зрілим та самодостатнім особистостям не потрібна прихильність.

Проте різноманітні експерименти підтвердили теорію Боулбі. Після експериментів було зроблено висновки, що впевненість у надійності та безпеці романтичного зв’язку між партнерами призводить до щасливих стосунків. Відчуваючи безпеку у відносинах, ми легше вирішуємо конфлікти та поводимо себе більш доброзичливо, у нас підвищується самооцінювання, ми стаємо цікавішими та відкритішими до всього нового.

Людина — не просто соціальна істота. Будь-яка людина дуже потребує близького зв’язку з іншими людьми. Постійні близькі стосунки цілюще позначаються на фізичному, емоційному та ментальному здоров’ї. Але важлива не просто наявність стосунків, важлива їх якість. Негативні стосунки (агресивні, насильницькі) не зміцнюють, а руйнують здоров’я.

2

Здебільшого усі конфлікти — це прагнення подолати емоційну роз’єднаність

До автора на прийом приходили різні пари. Усіх вона запитувала, у чому головна проблема їхніх стосунків і як її вирішити. Кожна пара пропонувала свої варіанти. Але вони упускали головне — усі їхні проблеми та невдоволення один одним — лише видима та очевидна частина проблеми. Суть полягала в тому, що між партнерами не було емоційної близькості, вони не відчували себе в безпеці, коли були разом.

Сварки, крики та з’ясування стосунків — лише симптоми, і за ними ховаються страх і розпач: чи мене люблять? Чи цінують мене? Чи потрібний я? Сварки стають спробою досягти головної мети — достукатися до партнера та відновити почуття безпечної близькості.

Коли близька людина емоційно недоступна, то нам самотньо та сумно. Через це виникають різні негативні емоції, зокрема страх. Страх — сигнальна система організму. Вона вмикається, коли ми відчуваємо загрозу безпеці.

Страх — давня та примітивна емоція, і вона змушує нас одразу реагувати на небезпеку, тобто кричати та з’ясовувати стосунки, або замикатися.