Кінець епохи усередненості
Дайджест бестселера Тодда Роуза "The End of Average".
Про те, як застарілі догми, що століттями не мінялися, гальмують розвиток людства.
Ще в середині XIX століття були придумані системи вимірювань, що беруть за основу середні величини. Але що таке середня людина? Що вважати нормою — у статурі, успішності, продуктивності? Чи справді є зв’язок між усілякими тестами на IQ і розумовими здібностями?
Автор книги психолог і дослідник Тодд Роуз наводить два приклади.
Наприкінці 1940-х років всередині американських ВПС почалася низка нескінченних аварій. Літаки водночас були повністю справні, пілоти категорично заперечували помилки в управлінні, але аварії не припинялися. Для дослідження причин керівництво ВПС запросило 23-річного вченого Гілберта Деніелса, який до того ніколи не був усередині літака. Він спеціалізувався на анатомії та антропології, а його робота полягала в тому, щоб вимірювати кінцівки льотчиків — адже кабіни літаків були спроєктовані на так званого середнього льотчика.
Вимірювання Деніелса показали, що ніякого середнього льотчика, як і середнього розміру кінцівок, не існує. Жоден із заміряних молодим ученим пілотів не відповідав усім 10 показникам, нібито властивим середньому пілоту. В одного були середньої довжини кисті, але короткі ноги, в іншого — широка грудна клітка, але вузькі стегна. Деніелс зробив висновок: немає такого поняття, як середній льотчик. Кабіни, спроєктовані під нього, насправді не відповідають нікому. Прислухавшись до його доводів, керівництво ВПС зобов’язало інженерів внести зміни в розміри кабіни, так, щоб у ній було зручно всім.
Інший приклад хибності поняття середнього, або норми, наведений Роузом, — конкурс серед жінок на відповідність статуї, що зображає ідеальні пропорції жінки. Статую назвали «Норма». У всій Америці знайшлася єдина жінка, чиї пропорції були максимально наближені до «норми», але вона відповідала далеко не всім параметрам. Конкурс показав, що середніх жінок, як і середніх льотчиків, просто не існує.
Тим часом сьогодні більшість шкіл, робочих місць і наукових інститутів і далі вірять у реальність середньої норми. Вони проводять свої дослідження навколо довільного середнього стандарту, змушуючи людей порівнювати себе з тим, чого не існує.
Під час вступу до коледжу оцінки та результати тестів порівнюють із середнім абітурієнтом. Приймаючи на роботу теж враховують оцінки та бали (навички, досвід роботи, особисті результати) — і все порівнюють із середнім претендентом. Навіть фінансові можливості визначають кредитними балами, й оцінюють їхнє відхилення від середнього.
Забудьте про середній еталон, не рівняйтеся на нього, не переживайте через невідповідність тому, чого немає. А натомість шукайте свій власний шлях, з огляду на свої сильні та слабкі сторони.
Зміст дайджесту
1Поняття «середній» не застосовне до людини2Талант не вкладається в середні величини, він завжди «нерівний»3Щоб знайти талановитого співробітника, потрібно ясно розуміти, яку роботу він виконуватиме, і створити для нього сприятливі умови4Вивчайте свої сильні та слабкі сторони й використовуйте їх, замість того щоб гнатися за «середнім стандартом»5Характер людини розкривається в різних ситуаціях по-різному. Ярлики на кшталт «екстраверт» та «інтроверт» — багато в чому міфи6Єдино правильного шляху немає, у кожного він свій7Завершальні коментарі1
Поняття «середній» не застосовне до людини
У першій половині книги Роуз знайомить читача з науковими міфами, присвяченими середнім величинам, щоб він розумів, звідки взялися критерії оцінки його здібностей, можливостей, професійної придатності. Сам він не відразу прийшов до думки про те, що ці критерії не відповідають істині.
В юності Роуз вважався важким підлітком. На уроці він плювався паперовими кульками, за що автоматично був записаний до психолога, як дитина, схильна до агресії. Він рано одружився і рано став батьком — відхилення від середньої норми засвідчило, що він ледачий і позбавлений цілеспрямованості, раз завів сім’ю раніше, ніж закінчив навчання і зайнявся кар’єрою. У глибині душі він завжди знав, що ці оцінки не відповідають істині, і ще під час навчання почав шукати, звідки взялися ті самі середні значення, відхилення від яких сприймаються майже як потворність.
Поняття середньої людини вперше ввів у науку 1819 року бельгієць Адольф Кеттле, астроном за фахом. Він щойно отримав гроші на будівництво обсерваторії, коли в Бельгії вибухнула революція, а майже добудована обсерваторія була захоплена повстанцями. І Кеттле вперше задумався про те, як можна впливати на суспільство, як створити науку управління ним. Його наміри збіглися з епохою народження «великих даних», тобто початками статистики. У газетах публікувалися дані про хвороби та смерті, кількість спійманих злочинців тощо, але ніхто не знав, що робити із цією мішаниною даних і як її інтерпретувати. Кеттле вирішив застосувати астрономічний метод: коли розраховували швидкість обертання планети, у різних астрономів весь час виходили різні значення, і тому вони вирішили прийняти за істину середню величину.
Цей принцип середньої величини Кеттле застосував і до людини. Він обчислив середній зріст, середню вагу й середню комплекцію, середній шлюбний вік і середній вік смерті. Він підрахував середню кількість бідняків, середній рівень освіти та навіть середньорічні показники самогубства. Він винайшов індекс Кеттле, відомий як індекс маси тіла (ІМТ) для визначення середнього здоров’я, яким користуються досі. Він провів перший перепис населення і вплинув на багатьох своїх видатних сучасників, включно з Марксом.
Але водночас саме з Кеттле почалася епоха усередненості. Коли людина ставала помилкою, якщо не відповідала середньому еталону.
Саме через Кеттле кабіни літаків американських ВПС проєктувалися під уявного середнього льотчика. Через нього батьки турбуються, коли дитина відхиляється від середньої норми, якої насправді немає. Норми, придуманої астрономом для вивчення того, від чого він був нескінченно далекий.
Крім методу Кеттле, Роуз розповідає про інших засновників «стандартизації та усередненості» — ученого Френсіса Гальтона й основоположника виробничого менеджменту Тейлора. Обидва не брали до уваги жодних індивідуальних людських особливостей.
Якщо, як вам здається, ви не відповідаєте нормі, не засмучуйтеся: норму вигадали на початку XIX століття, і це поняття не можна застосувати до людини.
2
Талант не вкладається в середні величини, він завжди «нерівний»
Роуз вводить визначення «нерівний», «зубчастий» для опису індивідуальних особливостей. Ні в кому немає лінійних якостей, слабкі сторони врівноважуються сильними, і зовсім не обов’язково людина, талановита в одній справі, буде так само талановита в іншій. Тим часом більшість компаній, які прагнуть наймати найкращих співробітників, застосовують під час наймання на роботу рейтингові оцінки, коли за основу береться все той самий «середній» співробітник.
Серед персоналу є працівники вищі за середній (вони отримують бонуси та акції компанії), тих, хто нібито «нижчий за середній», попереджають і штрафують, або звільняють.
Повний текст цього та інших дайджестів книжок з тем #психології, #бізнесу, #здоров'я, #науки, #філософії, #саморозвитку доступні підписникам клубу “Rozum.Love” Повний текст цього та інших дайджестів книжок з тем #психології, #бізнесу, #здоров'я, #науки, #філософії, #саморозвитку доступні підписникам клубу “Rozum.Love”
Повний текст цього та інших дайджестів книжок з тем #психології, #бізнесу, #здоров'я, #науки, #філософії, #саморозвитку доступні підписникам клубу “Rozum.Love”
Переглянути коментарі (0) Підписатися на Telegram-канал