1

Колективні ілюзії впливають на те, як ми приймаємо рішення

Дослідники накопичили величезну кількість даних про те, як люди ухвалюють рішення про зміну власної поведінки на догоду інтересам групи, до якої відчувають приналежність. В одному з експериментів, проведеному групою дослідників із Колумбійського університету в 1960-х роках, учасники опинялися в кімнаті, в якій з’являлися клуби диму. Переважна більшість учасників (75 %), які перебували в кімнаті на самоті (контрольна група), відразу повідомляли про дим. Водночас про проблему заявили менше половини (38 %) тих, хто перебував у кімнаті з іншими людьми — це були спеціально найняті актори, які удавали, ніби нічого особливого не відбувається. Щоб не здатися некомпетентним і не виглядати нерозумно на тлі всіх цих людей, які спокійно сидять поруч, більшість учасників вирішили нічого не робити й теж вдавати, що нічого не відбувається.

Почасти з тієї самої причини кожна п’ята донорська нирка в США викидається через свою непридатність для трансплантації. Чому це відбувається? Просто тому, що кожен наступний, хто її потребує, вирішує прийняти те саме рішення, яке було прийнято попереднім у черзі. Донорські органи залишаються придатними для трансплантації лише короткий проміжок часу, після закінчення якого, якщо вони не потрібні, шанс на порятунок чийогось життя втрачається. Неправильні рішення під впливом ілюзії про те, що хтось знає краще, і далі ухвалюються навіть під загрозою смерті. Водночас реальні причини відмов можуть бути ніяк не пов’язані з якістю самих органів.

Зупинити каскад неправильних рішень, ухвалених під впливом ілюзії про те, що «інші знають краще» або «стільки людей не можуть помилятися», буває вельми складно. «Каскади наслідувань» здатні переростати в манії. Так сталося в Голландії в XVII столітті, коли місцева еліта вирішила, що наявність унікальної колекції цибулин тюльпанів є абсолютною необхідністю для кожної людини, яка себе поважає. Дуже швидко ціна за цибулину сягнула захмарних 50 000 доларів у перерахунку на сьогоднішні гроші.

Чому ж зупинити «каскад» буває так складно?

Коли ми готові визнати, що ми занадто часто слідували за натовпом і підлаштовувалися під чужі думки, ми виявляємо, що загрузли в брехні та недомовленості.

Британський політик Деніс Хілі сформулював закон: «Коли ти й так уже в ямі, припини копати!». Однак ми не дотримуємося його. Ми продовжуємо методично брехати собі й оточенню про причини, чому насправді ми ухвалювали та продовжуємо ухвалювати неправильні рішення.

Наприклад, у гостях ми не можемо сказати, що страва несмачна, ми дякуємо й кажемо, що нам дуже подобається. Це вже конфлікт цінностей — не брехати чи не образити почуттів. Хтось у групі вирішив, що друге важливіше, а решта підлаштувалися. Кожне нове «так, дуже смачно» закопує групу все глибше. Вибратися, не втративши місця в групі, вже здається нереальним. Але одна справа прикрасити смак страви за вечерею, і зовсім інша — сказати не те що справді думаєш із приводу гострих соціальних проблем.

Іноді у своєму бажанні «бути на одній хвилі» з більшістю, яка «не може помилятися», ми заходимо так далеко, що просто зупинитися і почати щось робити по-іншому означає поставити власну репутацію під удар. Так, тонзилектомія — хірургічна операція з видалення мигдаликів, проводилася без будь-якого наукового обґрунтування упродовж століть. Мільйони дітей опинилися в операційних, деякі були травмовані. В деяких випадках операція призводила навіть до смерті пацієнтів. Виявилося занадто складним поставити під сумнів те, що роками медична спільнота вважала само собою зрозумілим, і кинути виклик авторитетам.

2

Наш мозок безперервно копіює, порівнює і вгадує, щоби полегшити нам життя

Зупинити каскад ухвалення неправильних рішень під тиском колективних ілюзій складно ще й тому, що ми піддаємося соціальному впливу неусвідомлено. Науковці намагаються розібратися в тому, як ми приймаємо рішення, вивчаючи процеси, що відбуваються в мозку. Так, Адріана Дженкінс із Каліфорнійського університету та її колеги-нейробіологи провели експеримент із застосуванням фМРТ-сканування мозку в режимі реального часу. Дослідження показало, що ділянки мозку, пов’язані з розумінням соціального середовища, в якому ми перебуваємо (медіальна префронтальна кора, передня скронева частка, скронево-тім’яне з’єднання і медіальна тім’яна кора), також включаються в роботу, коли ми намагаємося вгадати, що думають інші. Цей процес відомий як «менталізація». Дослідники також виявили, що механізми, які відповідають у мозку за менталізацію, мають високий рівень помилок. Незалежно від того, чи намагаємося ми зрозуміти хід думок груп або певних осіб, ми, ймовірно, помиляємося з тієї простої причини, що сильно недооцінюємо вплив того самого соціального впливу на інших людей.