1

Існує три популярні пояснення природи залежності

Попри те що в дослідників і людей, які безпосередньо працюють із залежними, немає єдиної думки про те, що таке залежність, усі трактування можна об’єднати в три найпоширеніші: хвороба, вибір і самолікування.

У першій моделі залежність розглядається як хвороба мозку, і це найпопулярніше зараз трактування залежності. Дослідження мозку показали, що в системах, відповідальних за обробку інформації про винагороди (передбачення, мотивація, переоцінка цінності винагород), відбуваються зміни під впливом наркотичних речовин, зокрема алкоголю. Також було виявлено зміни в системах мозку, відповідальних за свідомий контроль, відкладене задоволення, абстрактне мислення, уміння порівнювати та прогнозувати результати своїх дій і робити вибір. Модель хвороби розглядає ці зміни в мозку, спричинені зловживанням психоактивними речовинами, як незворотні або слабо оборотні. Також прихильники цієї моделі вказують, що в різних людей різна спадкова схильність до виникнення залежності. Залежність розглядається як хронічна хвороба. З цього випливає, що немаєє ефективного лікування, яке б повністю її усунуло. Залежність подібна до діабету чи раку, для яких є певні методи лікування, але не можна повністю вилікуватися.

Друга модель — концепція залежності як вибору. Залежність розглядається з погляду психіки людини та її розумових процесів. Зокрема, фахівці з поведінкової економіки, у якій поєднуються соціальна психологія та економічне мислення, вивчають, як люди ухвалюють рішення і чому обирають речовини, що спричиняють залежність. Здається очевидним, що залежність не може бути хорошим вибором з огляду на її довгострокові наслідки. Але її можна розглядати як раціональний вибір у короткостроковій перспективі, коли речовина, що спричиняє залежність, може давати відчуття тимчасового полегшення. Розгляд залежності як вибору може призводити до засудження залежних на обивательському рівні. Їх сприймають як слабовільних і нездатних контролювати свої імпульси, адже вони добровільно зробили поганий вибір. Проте ця модель не ігнорує несприятливі чинники середовища та особистий досвід людини.

Плюс цієї моделі в тому, що вона дає ясний напрямок виходу із залежності: залежній людині потрібно змінювати свій вибір, як і оточення. Дійсно, зміна середовища й оточення часто має цілющий ефект. Так, більшість ветеранів В’єтнаму, які приохотилися до героїну на війні, перестали його вживати, коли повернулися додому.

Третя концепція залежності — модель самолікування. Частково вона охоплює обидва попередні підходи. Особлива увага в ній приділяється аналізу розумових процесів людини в дитинстві та юності, аналізу травм, стратегій, які обирає дитина для подолання попередніх проблем і пристосування до світу. Психологічні травми корелюють із розвитком тривожності, депресії, а серед людей із посттравматичним стресовим розладом рівень зловживання психоактивними речовинами є дуже високим і становить 60–80 %. Прихильники моделі самолікування вказують, що людина використовує речовини, які спричиняють залежність, щоб впоратися зі стресом. Перший час це допомагає, але потім самі речовини та наслідки їхнього вживання стають джерелом найпотужнішого стресу, призводячи до того, що людина втрачає контроль над своїм життям.

У всіх трьох моделей є точки дотику, проте з них робляться абсолютно різні, іноді протилежні висновки, які впливають на ставлення до залежних, політику держави, медичне обслуговування. Модель хвороби передбачає, що залежного потрібно віддати в руки лікарів, зокрема психіатрів. У моделі вибору використовуються психотерапевтичні техніки, зокрема когнітивно-поведінкова терапія та мотиваційне консультування. У моделі самолікування особлива увага приділяється соціальним програмам, захисту дітей і підлітків від сильного стресу, своєчасній діагностиці проблем розвитку, які можуть призвести до виникнення залежності.

Кожна із цих моделей має як сильні сторони, так і слабкі, пов’язані з відсутністю чіткого пояснення, як виникає залежність і що допомагає її перемогти. Для того, щоб це зрозуміти, потрібно поєднати сучасні наукові знання з тим, що відомо про успішний досвід подолання залежностей.

2

У моделі хвороби є суттєві недоліки

Серйозна залежність змушує людину не тільки страждати, а й відчувати, що ці страждання безпричинні та непідконтрольні. І саме тому багато хто схиляється до трактування залежності як хвороби, яка зараз є найпопулярнішою.

Поширеності такого розуміння залежності сприяє сам медичний підхід. Набагато простіше провести переконливе дослідження внутрішніх механізмів роботи організму, ніж механізмів роботи родин чи суспільства загалом. Крім того, модель хвороби сприяє розвитку двох інших моделей: хвороба ламає механізм вибору людини, чому провиною могли стати дитячі травми та стреси, тому людина намагається вилікувати себе за допомогою речовин, вживання яких спричиняє хворобу (модель самолікування).