Автор книжки, науковий журналіст Донна Джексон Наказава, серйозно замислилася про зв’язок між фізичними захворюваннями, імунною системою та розладами настрою після того, як рідкісне автоімунне захворювання, синдром Гієна-Барре, паралізувало її та прикувало до ліжка на п’ять років, упродовж яких вона могла пересуватися лише в інвалідному візку. Згідно з медичним поясненням, при аутоімунних захворюваннях лейкоцити, білі кров’яні клітини імунної системи, замість того щоб захищати організм від непроханих гостей, починають самі на нього нападати. В автора через хворобу почалося руйнування мієлінових оболонок нервових клітин, через що порушився зв’язок між нервами та м’язами ніг і вона втратила можливість ходити. Лікування полягало у внутрішньовенних ін’єкціях, які мали допомогти нервовим клітинам «налагодити» з’єднання з м’язами.

Лікування спрацювало, автор знову змогла ходити й займатися звичними до хвороби речами. Однак під час хвороби вона зіткнулася і з психологічними проблемами, які не були для неї характерні раніше. Вона страждала від депресії та тривоги, почалися проблеми з пам’яттю, вона навіть забувала імена близьких людей, не могла допомогти дочці-першокласниці розв’язати завдання на додавання, хоча до хвороби пам’ять в авторки була чудова. Автор зізнається, що власний мозок почав здаватися їй чужим. Разом із проблемами з тілом почалися і проблеми з мозком. Лікарі, з якими консультувалася автор, не розглядали ці когнітивні симптоми як частину хвороби, а пов’язували їх із погіршенням настрою, як реакцією на хворобу.

Вивчаючи наукову літературу, автор знайшла безліч згадок про зв’язки між імунними порушеннями, психіатричними та когнітивними розладами. При розсіяному склерозі та вовчаку аж до кількох разів зростав ризик депресії, спостерігалися психози, розлади настрою, когнітивні проблеми, також у вовчака виявилася кореляція з ранньою деменцією. Масштабне дослідження даних про здоров’я трьох мільйонів людей показало, що в тих, хто потрапляв до лікарні з бактеріальними інфекціями, на 60 % зростала ймовірність депресії, біполярного розладу і проблем із пам’яттю. Низка досліджень продемонстрували зв’язок між хворобами кісткового мозку (саме там виникає більшість імунних клітин) і шизофренією. Так, після трансплантації кісткового мозку від брата, хворого на шизофренію, у пацієнта теж розвинулися симптоми цієї хвороби. Інший пацієнт, із шизофренією та гострою мієлоїдною лейкемією, після трансплантації кісткового мозку вилікувався від обох хвороб.

Однак, поки що більшість подібних свідчень усе ще залишаються поза увагою. Так, тривалий час загальноприйнятим було переконання про те, що між мозком та імунною системою немає зв’язків, на відміну від інших органів тіла, які перебувають під захистом білих кров’яних клітин, що вишукують потенційно небезпечні для організму патогени.

Запалення, яке виникає під час травм, порізів, хвороб — свідчення нормальної роботи імунної системи. Проте іноді вона дає збій, і тоді перезбуджені білі кров’яні клітини починають атакувати сам організм — тканини, нерви, суглоби, внутрішні органи, спричиняючи такі хвороби, як діабет першого типу, вовчак, ревматоїдний артрит, розсіяний склероз тощо. Це ж сталося і з автором — її білі кров’яні клітини допомогли впоратися з вірусом, що атакував її травну систему, але не змогли вимкнути «перезбуджений» режим і почали атакувати організм.

Донедавна вважалося, що раз між мозком та імунною системою немає зв’язку, то запалення в інших частинах тіла його не стосується. Вважалося, що мозок — це єдиний орган, який має «імунні привілеї», йому загрожують тільки особливі мозкові інфекції або травми, а не запальні процеси. Однак до 2011 року накопичилося багато даних, які свідчать про те, що в мозку теж може виникати запалення, подібне до запалення, пов’язаного з перезбудженням імунної системи.

Розуміння зв’язку між імунною системою і мозком почало оформлюватися багато в чому завдяки вивченню мікроглії — дуже маленьких клітин мозку, які, як виявилося, відіграють найважливішу роль у захисті та відновленні нейронів і синапсів. Мікроглія — аналог клітин імунної системи, тільки в мозку. За нормальної роботи вони є «ангелами-охоронцями» мозку, але якщо їхня робота порушується, вони стають «вбивцями», знищуючи здорові нейрони та синапси. Атакуючи нейрони й синапси, вони спричиняють когнітивні порушення і психічні розлади.

Наукові дослідження мікрогліальних клітин, поки що перебувають на початковій стадії, але вже зрозуміло, що їх вивчення може змінити те, що ми знаємо про роботу мозку, і створити нові підходи в медицині.