1

І життя, і час нелінійні — вони динамічні та непередбачувані

Розуміння життя в різних епохах і культурах пов’язане з концепцією часу. Він може бути природним (сезонним, циклічним), механічним (регулярним, синкопованим, лінійним), а також динамічним, непередбачуваним і нелінійним.

За часів пізньої Античності сформувалася концепція лінійного часу, до якої зробила свій внесок і Біблія: відповідно до неї, час йшов від Адама і Єви через царів, патріархів, пророків. З появою Євангелія початок нового часу збігається з розп’яттям і воскресінням Ісуса Христа. Життя вже не було колом: у ньому з’явилися етапи, воно стало лінійним, кожен не просто проходив природне коло від народження до смерті, а й від етапу до етапу міг поліпшити свій добробут і життя загалом. Життя в новому часі складалося з періодів юності, учнівства, шлюбу, батьківства, хвороби, смерті. Кожен слідував цьому життєвому циклу, метафорою якого стали сходи. Від народження до середнього віку людина підіймається ними до своїх найвищих досягнень, а потім поступово сходить донизу.

Це жорстко прив’язувало людей до віку. Було немислимо зустріти своє кохання в 60 років або повністю змінити рід занять у 40. Ми повинні вчасно скористатися всіма наданими можливостями: термін життя невеликий і другого шансу не буде. В індустріальній епосі люди стали одержимими часом. Вони вставали, лягали, їли та працювали за годинником, а кишенькові годинники стали дуже поширеними на початку XIX століття (пізніше до них додалися наручні). Наприкінці XIX століття була популярною пісня про дідусів годинник, який йому подарували на перший день народження. Він супроводжував його все життя і зупинився в день його смерті.

День людського життя був так само регламентований, як і саме життя. На початку XX століття його теж стали ділити на періоди: підлітковий, середній, пенсійний вік. І для кожного із цих вікових періодів були свої характерні заняття і норми. Науковці теж виокремлювали різні стадії людського життя. У Фрейда це були психосексуальні стадії, у Жана Піаже — стадії розвитку. Потім з’явилися стадії духовного зростання, морального дозрівання, дорослішання, самоактуалізації тощо. Усі вони створювали уявлення, що людське життя проходить через низку метаморфоз за єдиним графіком.

Але не все в житті зумовлюється календарем, воно занадто складне для цього. У будь-який момент ми можемо зіткнутися з найнесподіванішими змінами, які нам і приснитися не могли, як хорошими, так і поганими.

Наприклад історія Крісті Мур, яка ненавиділа школу з першого класу. Вона терпіти не могла уроки, домашні завдання, вчилася погано, в 15 років стала чирлідером і зустрічалася з футболістом. Несподівано для себе вона завагітніла. Разом зі своїм хлопцем Роєм Крісті вирішила залишити дитину. Вони одружилися, Крісті нарешті кинула ненависну школу, а Рой пішов із коледжу. Вона зовсім не так уявляла собі майбутнє життя, не думала про материнство. За першою дитиною народилися ще двоє одна за одною. Крісті ніколи не уявляла себе в ролі матері, але тепер усе змінилося з народженням дітей, і вона вирішила бути найкращою матір’ю у світі.

Одного разу Крісті відвела дітей до бібліотеки на заняття мистецтвом і залишилася їх чекати. Щоб заповнити час, вона взяла першу-ліпшу книгу (це виявився «Грозовий перевал«Емілії Бронте) і почала читати. Спочатку вона насилу розуміла написане, але не могла відірватися. Перечитавши книгу знову, вона взялася за іншу.

Поступово вона, чекаючи дітей двічі на тиждень, перечитала всю американську класику і зрозуміла, що хоче повернутися до навчання, яке з дитинства ненавиділа. Так вона і вчинила. Вона закінчила решту класів школи, відвідуючи заняття, коли діти були у власній школі та дитячому садку. Потім вона вступила до медичного коледжу, ставши спочатку бакалавром респіраторної терапії, а потім магістром. Після цього вона закінчила докторантуру з освіти дорослих і тепер консультує тих, хто ненавидить вчитися, пояснюючи їм, як важливо повернутися до освіти. Ця історія добре показує, що в будь-якому віці можна змінити свій життєвий шлях.

2

Нелінійне життя не чинить опір потрясінням і невизначеності, а приймає їх

1961 року метеоролог Едвард Лоренц із Массачусетського технологічного інституту слідкував за хмарами з вікна свого робочого кабінету й бачив, що їхній малюнок весь час змінюється. Він намагався знайти якісь закономірності в цих обрисах, але не знайшов. Він дійшов висновку, що зміни погоди нерегулярні й неперіодичні та залежать від дуже тонких впливів. Найнезначніші впливи на одну частину системи можуть призвести до несподіваного результату в іншій її частині — Лоренц назвав це явище ефектом метелика й написав про нього статтю під назвою «Чи може помах крил метелика в Бразилії спричинити торнадо в Техасі».

Більшість людей, вихованих у концепції лінійного часу, не люблять несподіванок і змін, відчуваючи пригніченість, коли стикаються із чимось подібним. Вони чекають повної передбачуваності, коли життя буде плавно розгортатися глава за главою. На ділі ж таке трапляється рідко: раптом нас захльостує стрімкий вир подій, глави йдуть не за порядком, щось відбувається незалежно від нашої волі й бажання. Ми живемо в ілюзії передбачуваності, поки якісь події раптово не втрутяться найрішучішим чином.Ці події – руйнівники.

Руйнівники не завжди являють собою трагедії або катастрофи. Вони руйнують звичне життя і хід речей: наприклад, усиновлення дитини, нова робота або, навпаки, звільнення теж руйнівники, якщо стають каталізаторами для переосмислення свого сценарію.