1

Травма, яку заганяють у підсвідомість, накладає відбиток не тільки на наше життя, а й на життя наших дітей та онуків

Автор свого часу працювала з 8-річною пацієнткою Ларою, бабуся якої, Маша, звинуватила її старшого брата Ітана в тому, що він домагається сестри. Ніхто не міг у це повірити: ні домашні, ні комісія в справах неповнолітніх, яка розслідувала звернення Маші. За кілька років вона завалила своїми скаргами всі інстанції. Лара та Ітан усе заперечували. Після нескінченних комісій Лара відмовилася ходити до школи. У дружній родині всі перестали один одному довіряти. Мати Лари розривалася між Ітаном, який був їй названим сином, і матір’ю — Машею. Постійне напруження в родині закінчилося розлученням. Потім сім’я переїхала, й автор втратила з ними зв’язок.

Через 19 років уже доросла Лара прийшла відвідати Атлас. Їй, як і раніше, не давало спокою минуле. Чому її бабуся обмовила її брата? Після розлучення мати Лари з важким розладом психіки потрапила до лікарні, і Лару віддали бабусі. Бабуся проявила себе дуже добре: піклувалася про Лару, цікавилася її життям і навчанням, допомогла вступити до коледжу, а потім — до аспірантури.

Лара знову почала відвідувати Атлас як пацієнтка. На одному із сеансів вона згадала, що коли їй виповнилося 12 років, бабуся зібралася коротко її підстригти, як хлопчика. Мама обурилася і сказала, що не дозволить нічого подібного. Вистачить і того, що бабуся обстригла її саму у 12 років, мотивуючи це тим, що волосся краще ростиме. Вона явно хотіла, щоб Лара була схожа на хлопчика. Крім того, після розлучення батьків бабуся Маша більше ніколи не звинувачувала Ітана в домаганнях до сестри. Вона взагалі перестала порушувати цю тему.

Автор порадила Ларі розпитати бабусю про її дитинство, щоб знайти відповіді на питання, які мучать її саму.

Бабуся погодилася поговорити про дитинство, і Лара дізналася, що вона виросла в багатодітній небагатій сім’ї, де батьки були зайняті нагальними турботами та не приділяли дітям достатньо уваги. Крім того, вони були суворими. Одного разу вночі Маші, бабусі Лари, наснився страшний сон. Вона побоялася турбувати маму й залізла в ліжко до улюбленого старшого брата. Він поцілував її. Потім він уже сам приходив до Маші в ліжко, і вона удавала, що спить.

Їй здавалося, що нічого поганого не відбувається — адже він був ніжний і ласкавий із нею. Вранці вони поводилися як зазвичай. Але коли їй виповнилося 13 років і почалися місячні, мати сказала їй, щоб вона більше не пускала брата у своє ліжко. Вона все знала й мовчала. Маша нікому про це ніколи не розповідала. Травмувальний спогад залишився в неї в підсвідомості, і коли Ітан і Лара підросли, їй стало здаватися, що брат неодмінно буде її домагатися. Вона хотіла підстригти Лару, щоб зробити її менш привабливою, схожою на хлопчика, щоб вона не будила в чоловіках бажання.

Після розповіді бабусі Ларі стало легше. Вона зрозуміла, що бабуся не опрацювала власну травму, загнала її в підсвідомість, і це важко позначилося на всій родині. Від упевненості бабусі, що над Ларою поглумився власний брат, сім’я поступово зруйнувалася, а Лара ставала дедалі більш пригніченою, ніби переживаючи стримувані почуття своєї бабусі. Маша сказала Ларі, що не зберігала секрет спеціально, вона просто постаралася забути про все, і він зберігався сам по собі.

Переживання через інцест і сексуальне насильство та їхній вплив на наступне покоління важко дослідити. Вони здаються занадто заплутаними та ірраціональними. Але необхідно переробити цей досвід самим і допомогти це зробити іншим. Тоді ці пригнічені переживання зникнуть, як тінь при яскравому світлі.

2

Травмувальні події, які трапилися з одними людьми, можуть створити так звану вторинну травму для інших людей

Тривожні картинки або повідомлення відтворюють травмувальну подію і ранять тих, хто не переживав її безпосередньо.

Ті, хто опинився в Ізраїлі, виживши в Голокості, не говорили про те, що з ними сталося. Тільки багато років потому бесіди про Голокост, зокрема з дітьми, стали частиною єврейської культури. Заведено вважати, що зіткнення з Голокостом для дитини буде її виховувати, але це не тільки виховання, а і травма.

Відтворення страждань — частина традиції, зокрема на великодньому седері, де згадується рабство єгипетське і звільнення від нього. Усе це знову переживається через почуття і дії людей. Відтворена травма пов’язує минуле й майбутнє, історію народу й долю окремої людини. Жертви стають активними діячами, беручи участь у таких ритуалах.

Сама ідентичність ізраїльської держави, що утворилася за три роки після Голокосту, ґрунтується на постійній травмі переслідування і мрії про безпечний дім для євреїв. З одного боку, це благо: збереження пам’яті про травму увічнює пам’ять жертв, зберігає самобутність, пов’язує воєдино минуле, сьогодення і майбутнє.