Здатність дружити розвивається з раннього дитинства

Соціальне життя людини починається ще в дитинстві, із взаємодії з матір’ю. З ранніх років дитина готується до дружби та інших соціальних взаємодій, спілкуючись з матір’ю, батьком, бабусями та дідусями. Здебільшого найбільше часу вона проводить з матір’ю. Вона розмовляє з нею під час годування грудьми, посміхається їй, а вона посміхається у відповідь. Поступово вона вчиться розуміти інтонації, жарти, вловлювати настрій батьків. У такий спосіб вона формує свій соціальний мозок: виявляє і розпізнає соціальні сигнали та навчається прив’язаності.

Не тільки людина, а й будь-які ссавці формують особливий зв’язок між матір’ю і потомством. У рептилій та риб він відсутній, у птахів розвинений сильніше — вони захищають кладку яєць і доглядають за пташенятами в гнізді. Але вигодовування материнським молоком — це ключ до соціального життя ссавців, за допомогою якого вони розуміють, наскільки їм необхідні інші.

У ссавців і приматів дитинство більш затягнуте, ніж в інших видів. Швидкість розвитку мозку сповільнена, щоби післяпологовий досвід міг довше формувати мозок. Люди народжуються більш безпорадними, ніж інші примати. Людські немовлята повністю залежать від матерів, але поступово мозок немовляти разом з усім іншим починає осягати й соціальні зв’язки, і соціальну взаємодію. Воно розпізнає обличчя, голоси й ласки, формує прихильності.

Спочатку здатність немовлят розрізняти контрасти обмежена, вони бачать обриси предметів ніби в тумані, погано розрізняють кольори й не сприймають глибину. Перше, на чому вони здатні зосередитися, — це обличчя матері, на яке діти дивляться під час годування грудьми.

З часом дитина вчиться відрізняти одне обличчя від іншого. Це важлива частина здорового соціального життя, і така навичка важко дається аутистам. Обличчя — це джерело соціальної інформації, воно належить конкретній особистості, говорить про вік, стать, спектр емоцій. За все життя людина в середньому сприймає приблизно 10 тисяч облич і може легко відрізнити їх одне від одного.

Зазвичай нам важко вдається приховувати свої почуття. Це пов’язано з тим, що здатність проявляти емоції потрібна для певної мети. Емоції — це спосіб спілкування, що організовує наш розум: розпізнаючи їх, ми вчимося вловлювати сигнали від нагород до загроз. Новонароджені вміють відчувати й розпізнавати основні емоції: страх, радість, огиду, здивування, смуток і цікавість.

До 2,5 років у дітей починають розвиватися вторинні емоції (сором, провина, ревнощі та збентеження), що залежать від соціальної взаємодії. Цьому сприяє соціальний партнер, зазвичай в особі батьків або братів/сестер, чия реакція для них важлива. Ці вторинні реакції легко розпізнати за обличчям.

Емоції утворюють палітру для соціального життя, реакції на довкілля, спосіб передачі сигналів іншим людям. Читаючи емоції по обличчю, ми можемо легко розпізнати скандаліста, який шукає привід для бійки, або людину, яка не проти пофліртувати. Вивчення емоцій — важлива частина освоєння соціальної поведінки.

Голоси так само важливі, як і обличчя. Занурюючись в освоєння мови, дитина розширює свій соціальний світ. Слух формується ще в утробі матері, тож матерів заохочують розмовляти з дітьми та співати їм ще до пологів. Ще до народження діти вчаться впізнавати голос матері, їхнє серцебиття при його звуках частішає. Слух так само важливий для розвитку соціального мозку, як розпізнавання облич та емоцій.

Не менш важливі й дотики. Немовлятам приємні дотики матері, вони формують міцний зв’язок з нею та зі світом інших людей. Уже до трьох місяців дитина, яка нормально розвивається, здатна сфокусувати погляд на батьках або вихователях, подивитися їм в очі й посміхнутися. Це означає, що її соціальний мозок активно вбирає навички спілкування, і в майбутньому вона зможе легко знайти контакт з людьми. Відомо, що діти-аутисти, які мають проблеми з соціальною взаємодією, уникають дивитися в очі співрозмовнику та відповідати на його посмішку.

Приблизно до трьох років соціальний мозок дитини сформований настільки, що вона здатна завести дружбу з однолітками.

Здоров’я і соціальні відносини тісно пов’язані

Друзі турбуються про вас і прийдуть на допомогу в потрібний момент. Якщо знадобиться, вони самі відвезуть вас до лікарні або поліклініки. Вони заохочують здорові звички, а іноді поділяють їх — наприклад, влаштовують спільні ранкові пробіжки.

Звісно, друзі можуть чинити й протилежний вплив, особливо коли велика компанія збирається разом у кафе чи барі. У підлітків, схильних до ризикованої поведінки, присутність друга може надати надихаючого ефекту під час якогось небезпечного заняття — адже в присутності друзів вони почуваються в безпеці й роблять те, на що не зважилися б наодинці.

Але зв’язок між здоров’ям і соціальними стосунками складніший, ніж ці приклади. Дружні взаємини впливають на здоров’я на глибшому рівні. Разом з психологією та мотивацією вони впливають і на наш фізичний стан.

Аж до середини XX століття нікому з вчених і на думку б не спало, що між фізичним здоров’ям і дружбою є зв’язок. І лікарі, і представники громадської охорони здоров’я до початку XX століття боролися з інфекційними захворюваннями — головною причиною високої смертності в усьому світі. Пневмонія, туберкульоз, дифтерія, діарея та ентерит лідирували, на них припадала третина всіх смертей, і третину серед усіх померлих становили діти до п’яти років. Потім ситуація покращилася: санітарія та гігієна вийшли на новий рівень, відкриття антибіотиків та вакцин знизило смертність від інфекційних захворювань. Дитячу смертність вдалося знизити до менш ніж двох відсотків. У середині — наприкінці XX століття головними вбивцями стали рак і серцево-судинні захворювання, за ними йшли інсульт і хронічні захворювання легенів.

Пошук причини хронічних захворювань привів лікарів до зв’язку між цими хворобами та способом життя. Було встановлено, що паління може спричинити рак, а малорухливий спосіб життя і переїдання — ожиріння, діабет, проблеми з серцем, судинами й суглобами.