1

Думайте не лише про те, чого ви хочете від життя, а і про те, чого життя хоче від вас

Часто ми ведемо бездумне існування, не зважаючи на життєве завдання, не думаючи про те, у чому наше призначення. Але є інші приклади. Зокрема, Брукс розповідає про Френсіс Перкінс, міністра праці США, першу жінку-міністра. Френсіс народилася в заможній сім’ї та повинна була вести життя, що відповідає дівчині її кола, перед тим як вийти заміж за солідну й позитивну людину. Але після навчання в коледжі вона виросла як особистість.

Викладання в ті часи було спрямоване, зокрема, і на боротьбу з типовими недоліками студентів, наприклад, такими як лінощі. Каменем спотикання для юної студентки стала латинська мова, і викладач, помітивши це, змушував її приділяти більше уваги ненависному предмету, поки вона не вивчила його назубок. Це була мертва мова, Френсіс не планувала використовувати її в майбутньому, оскільки не збиралася пов’язувати життя ні з юриспруденцією, ні з природничими науками. Але це навчило її завзятості, працьовитості, самокритичності та дисципліни. Ті ж якості намагалися прищепити інші вчителі. Недарма після коледжу мати майже не впізнала її — дочка стала іншою, майже незнайомою. Вона займалася благодійністю і намагалася допомагати робітникам та нужденним.

Одного разу Френсіс із подругами були очевидцями страшної пожежі на фабриці, яка виникла через недотримання правил пожежної безпеки та забрала безліч життів. Люди на її очах кидалися з вікон, щоби не згоріти й розбивалися на смерть. Після цього вона знайшла своє покликання.

Френсіс поклялася собі, що присвятить життя тому, щоби подібне більше не повторювалося, і ця мета буде в неї на першому місці все життя. Вона пішла в політику, опинившись у суто чоловічому середовищі, де витримала безліч випробувань на міцність.

Вона готова була співпрацювати з будь-ким, аби це принесло результат. Це було справжнє покликання. Френсіс зрозуміла, чого від неї чекає життя.

Інший приклад — Віктор Франкл, австрійський психіатр, який пройшов нацистські концтабори, де загинула майже вся його сім’я. Франкл у таборах працював укладачем шпал — звичайно, він ніколи в житті не планував займатися нічим подібним. Але вибору в нього не було. Він мав прийняти внутрішнє рішення у відповідь на нові обставини: і далі жити в тупому очікуванні смерті, скласти руки або спробувати зберегти людську гідність та допомогти іншим. Він вирішив, що життя поставило перед ним моральне завдання, і він мав його вирішити. У мирний час він займався проблемою суїцидів, допомагаючи пацієнтам упоратися з депресією. У таборі він і ще кілька психіатрів таємно організували групу підтримки для новоприбулих ув’язнених, прагнучи утримувати в них волю до життя, боротися, незважаючи ні на що. Він використовував аутогенні тренування, коли ставало особливо важко. Він уявляв себе за кафедрою, яка читає лекції на тему психіатрії в концентраційному таборі.

За спостереженнями Франкла, воля до життя чи її відсутність повністю залежали від цього, чи бачила людина в житті мету й сенс. Девізом своєї роботи в таборі він вважав слова Ніцше: «Той, хто знає, „навіщо «жити, подолає будь-яке „як«». Він навчав ув’язнених зосереджуватися на образі коханої людини, читав їм лекції, розповідав про красу Швейцарських Альп, радив шукати підтримку в Богові, зміцнювати дух, шукати сенс навіть у нещастях. І Франкл вижив, і розповів світові про свій страшний досвід у кількох книгах.

Сенсом його життя стала допомога іншим людям, у якій він використав усе своє вміння та знання.

2

Можна обрати професію, але не покликання. Воно саме обирає нас

І Віктор Франкл, і Френсіс Перкінс зрозуміли своє покликання. Часто воно не має нічого спільного з професією, яка допомагає працевлаштуватися та, можливо, зробити кар’єру. Якщо професія не дає таких можливостей, то люди найчастіше освоюють іншу, більш престижну чи вигідну в матеріальному відношенні. Крім того, професію можна вибрати, а покликання не можна. Воно саме обирає людей, як це сталося з Франклом та Перкінсом.

Теолог і музикант Альберт Швейцер був цілком задоволений життям, доки не натрапив випадково на уривок із Біблії: «Хто хоче душу свою зберегти, той втратить її, а хто втратить душу свою заради Мене, збереже її». Він відчув, що має негайно змінити своє життя, пройшов навчання на медичному факультеті та почав займатися лікарською практикою в Екваторіальній Африці. Одночасно він і далі займався філософією, особливу увагу приділяючи етиці та сенсу існування. Він читав лекції в Європі, ненадовго виїхав з Африки, щоби попрактикуватися у швейцарській клініці, щоби заробити гроші на будівництво лікарні в селищі Африки. До своєї справи він залучив однодумців-лікарів.