Дорогою до характеру
Дайджест супербестселера Девіда Брукса «The Road To Character».
Про те, як сильні духом люди загартовують свій характер.
В основу розповіді Девід Брукс поклав ідею раббі Йосипа Соловейчика про те, що в людській природі діють два протилежні початки, які він назвав Адам 1 та Адам 2.
Що таке Адам 1? Це наші прагнення та амбіції, наше зовнішнє «я», яке хоче визнання, слави, достатку мати високий статус і добиватися перемог.
Адам 2 — це «я» внутрішнє, що базується на наших моральних якостях. Цей Адам знає різницю між поганим і добрим, хоче відповідати якомусь моральному ідеалу, служити іншим і робити добро. Він готовий відмовитися від слави та успіху в ім’я високої мети, тоді як Адам 1 хоче завоювати світ.
Егоїст Адам 1 — приземлений прагматик, який має особисті інтереси, альтруїст Адам 2 хоче знати, у чому його призначення, і як йому стати максимально корисним. Логіка першого Адама — суто економічна, він прагне більше взяти. Адам другий розуміє, що перш ніж щось отримати, треба щось дати, він діє за моральною логікою: успіх призводить до гордині, а провал — до смирення та скромності. Два Адами перебувають у вічному протистоянні, і людина має примирити між собою ці дві частини своєї природи.
Бажаєте зміцнити свого Адама 1, добиваючись гарної кар’єри, — розвивайте свої сильні сторони. Для вдосконалення Адама 2 необхідно боротися зі своїми слабкостями.
Хоча у суспільстві Адам 2 забутий майже повністю, як і внутрішнє життя, яке він втілює. Сенс життя перетворюється на нескінченну гонитву за успіхом. Бруксу ближчі майже забуті цінності: скромність, смирення, робота над помилками, а водночас і над власною особистістю, самообмеження та служіння суспільству. Тому він як приклади обрав кілька біографій політиків та громадських діячів ХХ століття. І хоча це століття було жорстоким і сповненим трагедій, у ньому ще працювали моральні підвалини та правила.
Люди працюють над собою, формують характер у боротьбі зі своїми недоліками та слабкостями, протистоять тому, що автор називає гріхом, засмучуючись, що це слово зараз майже перестало вживатись, начебто разом із ним пропало й саме поняття. Ніхто з його героїв, реальних особистостей не ідеальний, але вони вперто працювали над собою, вели спосіб життя, який зараз майже забутий, служачи суспільству. Вони нічого не прагнуть довести, виявляючи поміркованість, скромність, самодисципліну та смирення.
Тепер, коли в пошані егоцентризм і підвищена самооцінка, ці якості могли б відродити в людях співпереживання і більш реалістичне ставлення до себе.
У 1950 Gallup провів опитування старшокласників, ставлячи їм питання, чи вважають вони себе дуже значною людиною. Ствердно відповіли 12 відсотків. 2005 року опитування повторили, і цього разу відповідь «так» була в 80 відсотків старшокласників. Зросло прагнення слави, бажання бути знаменитим, особливим, не докладаючи жодних зусиль. Людина перестає бачити свої недоліки та перебільшує свої переваги. Вона нехтує бажаннями та почуттями оточення, намагаючись використати їх у своїх цілях.
Однак жодна людина не може досягти досконалості самостійно, вона потребує допомоги з боку — від близьких людей, релігії, моральних принципів, яких дотримувались у його сім’ї. Усі ми потребуємо прикладів і порад, щоби розуміти, коли ми чинимо погано, й отримувати підтримку під час добрих починань. Не залежить від соціального статусу, статі чи раси.
Отже, людина має прагнути розвитку Адама 2, до внутрішньої досконалості. Ось кілька ідей Брукса про те, як цього досягти.
Зміст дайджесту
1Думайте не лише про те, чого ви хочете від життя, а і про те, чого життя хоче від вас2Можна обрати професію, але не покликання. Воно саме обирає нас3Якщо вам відчинили двері, ви маєте увійти в них — не втрачайте своїх можливостей4Ми з дитинства маємо вчитися керувати пристрастями, відрізняти погане від доброго, а близькі — допомагати нам у цьому5Поміркованість і збалансованість кращі за ефектні, але ризиковані кроки6Ми створюємо свою особистість за допомогою самоконтролю та дисципліни7У боротьбі зі слабкостями народжується зрілість8Завершальні коментарі1
Думайте не лише про те, чого ви хочете від життя, а і про те, чого життя хоче від вас
Часто ми ведемо бездумне існування, не зважаючи на життєве завдання, не думаючи про те, у чому наше призначення. Але є інші приклади. Зокрема, Брукс розповідає про Френсіс Перкінс, міністра праці США, першу жінку-міністра. Френсіс народилася в заможній сім’ї та повинна була вести життя, що відповідає дівчині її кола, перед тим як вийти заміж за солідну й позитивну людину. Але після навчання в коледжі вона виросла як особистість.
Викладання в ті часи було спрямоване, зокрема, і на боротьбу з типовими недоліками студентів, наприклад, такими як лінощі. Каменем спотикання для юної студентки стала латинська мова, і викладач, помітивши це, змушував її приділяти більше уваги ненависному предмету, поки вона не вивчила його назубок. Це була мертва мова, Френсіс не планувала використовувати її в майбутньому, оскільки не збиралася пов’язувати життя ні з юриспруденцією, ні з природничими науками. Але це навчило її завзятості, працьовитості, самокритичності та дисципліни. Ті ж якості намагалися прищепити інші вчителі. Недарма після коледжу мати майже не впізнала її — дочка стала іншою, майже незнайомою. Вона займалася благодійністю і намагалася допомагати робітникам та нужденним.
Одного разу Френсіс із подругами були очевидцями страшної пожежі на фабриці, яка виникла через недотримання правил пожежної безпеки та забрала безліч життів. Люди на її очах кидалися з вікон, щоби не згоріти й розбивалися на смерть. Після цього вона знайшла своє покликання.
Френсіс поклялася собі, що присвятить життя тому, щоби подібне більше не повторювалося, і ця мета буде в неї на першому місці все життя. Вона пішла в політику, опинившись у суто чоловічому середовищі, де витримала безліч випробувань на міцність.
Вона готова була співпрацювати з будь-ким, аби це принесло результат. Це було справжнє покликання. Френсіс зрозуміла, чого від неї чекає життя.
Інший приклад — Віктор Франкл, австрійський психіатр, який пройшов нацистські концтабори, де загинула майже вся його сім’я. Франкл у таборах працював укладачем шпал — звичайно, він ніколи в житті не планував займатися нічим подібним. Але вибору в нього не було. Він мав прийняти внутрішнє рішення у відповідь на нові обставини: і далі жити в тупому очікуванні смерті, скласти руки або спробувати зберегти людську гідність та допомогти іншим. Він вирішив, що життя поставило перед ним моральне завдання, і він мав його вирішити. У мирний час він займався проблемою суїцидів, допомагаючи пацієнтам упоратися з депресією. У таборі він і ще кілька психіатрів таємно організували групу підтримки для новоприбулих ув’язнених, прагнучи утримувати в них волю до життя, боротися, незважаючи ні на що. Він використовував аутогенні тренування, коли ставало особливо важко. Він уявляв себе за кафедрою, яка читає лекції на тему психіатрії в концентраційному таборі.
За спостереженнями Франкла, воля до життя чи її відсутність повністю залежали від цього, чи бачила людина в житті мету й сенс. Девізом своєї роботи в таборі він вважав слова Ніцше: «Той, хто знає, „навіщо «жити, подолає будь-яке „як«». Він навчав ув’язнених зосереджуватися на образі коханої людини, читав їм лекції, розповідав про красу Швейцарських Альп, радив шукати підтримку в Богові, зміцнювати дух, шукати сенс навіть у нещастях. І Франкл вижив, і розповів світові про свій страшний досвід у кількох книгах.
Сенсом його життя стала допомога іншим людям, у якій він використав усе своє вміння та знання.
2
Можна обрати професію, але не покликання. Воно саме обирає нас
І Віктор Франкл, і Френсіс Перкінс зрозуміли своє покликання. Часто воно не має нічого спільного з професією, яка допомагає працевлаштуватися та, можливо, зробити кар’єру. Якщо професія не дає таких можливостей, то люди найчастіше освоюють іншу, більш престижну чи вигідну в матеріальному відношенні. Крім того, професію можна вибрати, а покликання не можна. Воно саме обирає людей, як це сталося з Франклом та Перкінсом.
Теолог і музикант Альберт Швейцер був цілком задоволений життям, доки не натрапив випадково на уривок із Біблії: «Хто хоче душу свою зберегти, той втратить її, а хто втратить душу свою заради Мене, збереже її». Він відчув, що має негайно змінити своє життя, пройшов навчання на медичному факультеті та почав займатися лікарською практикою в Екваторіальній Африці. Одночасно він і далі займався філософією, особливу увагу приділяючи етиці та сенсу існування. Він читав лекції в Європі, ненадовго виїхав з Африки, щоби попрактикуватися у швейцарській клініці, щоби заробити гроші на будівництво лікарні в селищі Африки. До своєї справи він залучив однодумців-лікарів.
Повний текст цього та інших дайджестів книжок з тем #психології, #бізнесу, #здоров'я, #науки, #філософії, #саморозвитку доступні підписникам клубу “Rozum.Love” Повний текст цього та інших дайджестів книжок з тем #психології, #бізнесу, #здоров'я, #науки, #філософії, #саморозвитку доступні підписникам клубу “Rozum.Love”
Повний текст цього та інших дайджестів книжок з тем #психології, #бізнесу, #здоров'я, #науки, #філософії, #саморозвитку доступні підписникам клубу “Rozum.Love”
Переглянути коментарі (0) Підписатися на Telegram-канал