1

Свої можливості потрібно оцінювати об’єктивно та реалістично

Свій перший марафон Кефлезіги пробіг 3 листопада 2002 року, і він був невдалим. Меб багато тренувався і був підготовленим, але результат був таким, що розчаровує. Відстань здалася йому величезною, і він зробив запис у щоденнику, що більше не хоче бігати марафони. Проте потім був ще марафон, за ним ще й ще, і Меб зрозумів, що кожен із них — справа важка, але водночас вона може бути приємною та веселою. Однак перший досвід був болючим, тому що Кефлезігі переоцінив свої сили. Для того щоби виграти, потрібно ґрунтувати свої дії на реальності, а не на фантазії.

Свого часу Меб почав із бігу в старших класах на дистанції в 1600 та 3200 метрів, потім підвищив результат до 5 та 10 кілометрів у коледжі та поступово збільшував дистанцію. Марафон (забіг на дистанцію 42 кілометри 195 метрів) мав стати наступним щаблем. Про марафони він мріяв із дитинства, і ця мрія підживлювалася шкільним тренером Роном Таббом, колишнім марафонським чемпіоном та іншим відомим тренером Бобом Ларсеном. Меб встиг чудово пробігти дистанцію 10 кілометрів і вважав, що марафон 2002 буде хорошим дебютом. Марафон проводився в Нью-Йорку, й участь у ньому допомогла б Мебу та його тренерам з’ясувати, чи під силу йому Олімпійські ігри 2004 року. На той час йому було 27 років, розквіт сил для олімпійського бігуна. Перехід від 10-кілометрового тренування до марафонського не відчувався як щось непосильне. Починаючи з коледжу, він бігав щоранку на великі дистанції, поступово збільшуючи їх, тож був упевнений, що підготовлений добре.

Під час підготовки до першого марафону він використовував методи, які застосовуватиме протягом усієї своєї подальшої кар’єри. Він стежив за вагою, за пульсом на пробіжках, уважно ставився до здоров’я. Це мало зменшити стрес олімпійських тренувань. Він планував бути на піку форми перед забігом. Меб спеціально тренувався на високогір’ї, щоби зазнати великих навантажень в умовах нестачі кисню. Нью-Йоркському марафону передували й інші перегони: Меб зайняв 4-те місце у фіналі Кубка світу в забігу на 5 кілометрів у Мадриді. Він намагався змагатися на різних дистанціях та в різних частинах світу.

Перші кілометри марафону пройшли напрочуд легко. На дистанції 5 і 10 кілометрів він намагався концентруватися на рівному диханні й підтримувати темп, взятий із початку. Але на першій частині дистанції в марафоні він змушений був стримувати себе, щоби не бігти надто швидко. Через це вимушене уповільнення він відчував себе як на тренувальному забігу, а не як на дистанції 42 кілометри. Поки темп був повільним, він думав, що можна вічно бігти з такою швидкістю без усякої втоми.

Вздовж бігової траси вишикувалися вболівальники, які підбадьорювали учасників, і це надихнуло Меба підвищити темп, хоча тренер суворо наказав йому стримуватися до певного моменту. Натомість він вирвався вперед і побіг поряд із лідерами перегонів. Але й цього було мало: він помчав так, ніби брав участь не в марафоні, а в перегонах на коротку дистанцію. Захоплені вітання глядачів ніби його підганяли. Він і ще два спортсмени обігнали решту, і Меб вирішив, що він прийде в гіршому разі четвертим. Незабаром він зняв шапочку, рукавички та гетри, облив голову водою і вирішив, що настав час викластися на повну.

Незабаром з’явилися перші помилки. Меб використовував для марафону взуття, у якому бігали короткі дистанції. Спочатку воно не завдавало йому жодних незручностей, але в останні 10 кілометрів він відчув, що в них нема амортизаторів. Усе сильніше відчувалася земля під ногами, ніби він біг босий, ударяючись ступнями все сильніше, замість м’яко пружинити.

Незабаром він уже зрозумів, що навряд чи стане переможцем і зосередився на тому, щоби дотягнути хоч би до 4-го місця. Але в незручному взутті йому ставало все важче тримати темп. Його обганяв один бігун за іншим. Попри те, що він не захекався, пульс і дихання були рівними, сил у нього ставало дедалі менше. Тим часом йому ще треба було пробігти 5 кілометрів. У результаті він провів непоганий дебют, показавши добрий час, але чемпіоном не став. До кінця перегонів він змерз, змучився і вимотався і вирішив, що більше не братиме участі в марафонах. Тієї ж думки дотримувалися його батьки. Адже за кілька хвилин після закінчення марафону, на фініші, Меб опустився на землю і знепритомнів. Сім’я і лікар привели його до тями, і він насилу підвівся на ноги.

Прийшовши до тями, Меб провів аналіз помилок. Перша помилка — вибір взуття. Ще одна трапилася, коли він викинув рукавички та шапочку, та ще й облив голову водою. Поки він біг швидко, йому було тепло, але щойно темп сповільнився через невдале взуття, він почав мерзнути все сильніше. Але найбільшою помилкою було вирватися вперед, витративши сили задовго до кінця шляху.

Головні уроки, які Меб виніс зі свого першого марафону, потрібно реально оцінювати свої сили, не змінюючи плани на ходу. 

2

Як би ми не прагнули все контролювати, є речі поза нашим контролем, і про них завжди треба пам’ятати

Відповідно до закону Мерфі, якщо щось може піти не так, саме це і станеться. Але не треба вважати, що через цей закон будь-яке починання приречене на невдачу. Сам Едвард Мерфі, аерокосмічний інженер, і його колеги вважали, що вони просто повинні пам’ятати потенційні збої, обмірковувати все, що може піти не так, і звести ймовірність цього до мінімуму.

Нью-йоркський марафон 2006 року розчарував Меба — він фінішував двадцятим. Це був класичний приклад закону Мерфі в дії.

На той час Меб уже завоював олімпійське срібло, посів друге та третє місце в Нью-Йорку та третє — у Бостоні. Коли він почав готуватися до Нью-Йоркського марафону 2006, він розраховував на перше місце, посилено тренуючись. За 4 тижні до цього марафону Меб вирішив пробігти півмарафон у Сан-Хосе. Він відчував себе в чудовій формі, але вибув із перегонів із причин, які від нього не залежали (як йому здавалося на той час). На початку він узяв гарний темп, але на півдорозі в нього звело судомою підколінне сухожилля, і він не став ризикувати, продовжуючи біг.

Як він вважає, це треба було б розцінити як знамення. Справжні неприємності були попереду.