1

Прагнення зростання статусу — природна необхідність людини

Статус — це не теж саме, що любов та прийняття (це окремі потреби). Статус — коли нам підкорюються, виказують повагу, захоплення, охоче підпадають під наш вплив.

Це записано в нашій ДНК — така вже людська природа. Не обов’язково для цього бути кимось видатним: зіркою спорту, космонавтом чи відомим художником. Ми можемо відчути статус під час короткої розмови чи навіть погляду, кинутого на нас незнайомою людиною.

Люди постійно оцінюють одне одного, свідомо та несвідомо. І нам важлива їхня думка, вона впливає на наш добробут. Досягнення статусу чи його втрата відроджують найсильніші почуття, позитивні чи негативні, незалежно від соціального стану, статі, віку й культури.

Ми, як і в стародавні часи, щільно пов’язані зі своїми спільнотами. Наші вродженні інстинкти змушують нас шукати зв’язок із групами інших людей. І тільки но ми потрапляємо до групи, то прагнемо схвалення та визнання. Зазвичай це не одна група, а кілька: на роботі, в інтернеті, у волонтерському центрі, клубі за інтересами, активізмі чи парку, навіть вдома. У кожній групі грають свою гру, головне — долучитися до неї. Перед тим як отримати статус, нам необхідно потрапити до групи гравцем.

Коли ми не можемо з’єднатися з групою і долучитися до гри, наші розум і тіло болісно на це реагують. Люди з депресією зазвичай належать до невеликої кількості груп, менше ніж у більшості людей. Ми навіть можемо відчути себе фізично хворими, коли не виходить встановити зв’язок з іншими людьми.

Довголіття безпосередньо пов’язане з кількістю друзів та знайомих. Коли людина опиняється наодинці, вона переносить це вкрай погано: вона відчуває, що її життя руйнується, світ стає ворожим і її не має кому захистити. Ізоляція змінює нас: ми стаємо підозрілими, нам здається, що інші глузують із нас, вони нетерплячі, конкурують із нами, не бажають нам добра.

Ці підозри поступово стають пророчими. Самотня людина запальна, більш жорстока та часто конфліктує, після чого вона опиняється ще в більшій ізоляції та почувається занедбаною.

Ще гірше, коли людина бореться за статус, але не може його отримати й зазнає однієї поразки за іншою. Це породжує невдоволення собою, комплекс неповноцінності, хибне переконання, що вона ні на що не здатна. Це може навіть стати причиною самогубства: так часто відбувається при втраті роботи, фінансового становища чи зупинки в одній точці кар’єри, коли інші вже пішли далеко вперед.

Сторр розповідає історію Бена Ганна, довічно ув’язненого за вбивство в підлітковому віці. Спочатку він конфліктував із персоналом тюрми, а потім звикся зі своїм становищем і розпочав користуватися авторитетом в охорони та інших в’язнів.

Він зумів здобути освіту й докторський ступінь із кримінології, був генеральним секретарем Асоціації ув’язнених, консультував в’язнів щодо їхніх прав і вироків, вказував на нюанси, які допомогли б полегшити їхнє становище. Через 20 років він мав право подати прохання про дострокове звільнення, але саме напередодні вчинив незначне правопорушення і його залишили в тюрмі.

Так відбувалося кілька разів. Нарешті, він зустрів жінку, тюремного вихователя й у них почався роман. Жінка наполягала, аби Бен Ганн знову подав прохання — вона мала дім, він мав освіту, знайшов би роботу на волі й був би щасливим. Бен вкрай неохоче зробив це і його звільнили. Однак у своєму новому будинку він почувався нещасним та розгубленим. У в’язниці його поважали, він мав авторитет, відчував себе корисним і потрібним. На волі він був ніким і це дуже його засмучувало.

Цей приклад демонструє, наскільки для людини важливий статус, якщо заради нього вона готова пожертвувати свободою.

2

Ми граємо в статус, дотримуючись певних правил

Частіше за все це відбувається несвідомо. Ми робимо те, що вважаємо правильним і оцінюємо оточення і себе за правилами, яких дотримуються чи ні.

Правила створили ті, хто є старшими, від наших пращурів до наших батьків, від них ми успадкували інструкції правильної поведінки.

Сучасні люди й далі грають в ігри мисливців-збирачів. Правила цих ігор були розроблені з однією метою: допомогти племенам виживати, для чого їхні члени мали мирно і продуктивно працювати разом. Вони грали в просоціальну поведінку, яка була корисна для групи.Чим більше член племені ставив загальні інтереси вище своїх власних, тим сильніше зміцнювався його статус і поліпшувалися умови життя.