
Гра в статус: соціальний стан і як ми його використовуємо
Дайджест книги «The Status Game» Вілла Сторра.
Про ролі статусу в житті людини та про те, як він на нас впливає.
Кожна людина відчуває щастя, коли досягає успіху й отримує схвалення. Тоді вона розуміє, що в її житті є сенс, що воно не безцільне.
З первісних часів члени племені з високим статусом отримували кращих партнерів, більшу кількість їжі та більшу безпеку для себе і свого потомства. Усі ми прагнемо бути прийнятими в групи й досягти в них високого статусу. Вище статус — вище наші шанси вижити та розмножитися.
У всьому світі люди формують групи та намагаються виграти в них високий статус. Ігри можуть бути політичними, релігійними, корпоративними, спортивними, іграми в соціальних мережах, расовими тощо. Ми змагаємося за високий статус усередині груп. Окрім цього, самі групи беруть участь у статусних змаганнях одна з одною: у політиці, спорті.
З виграшем наш статус зростає, з програшем — падає. Ці ігри та змагання формують нашу ідентичність. Ми прагнемо статусу, граємо заради нього під час кожної соціальної взаємодії, на роботі, у стосунках з іншими людьми, у сім’ї, у соціальних мережах.
Життя — це довічна гра й довічна боротьба за статус. Але це зовсім не так погано, як здається. Людина не отримала б переваги над іншими тваринами, як би не ця здатність грати та прагнення статусу. Ми прагнемо стати кращими у своїй справі: кращими мисливцями, будівельниками, кухарями, лідерами, підприємцями й так далі. Це змушує нас будувати плани та втілювати їх у життя, створювати стратегії та інновації та в результаті розширювати межі своїх можливостей.
Окрім цього, люди прагнуть високого статусу й у царині моралі: прагнуть допомогти тим, хто в біді, хто веде боротьбу з голодом на інших континентах, створює вакцини від смертельних хвороб.
Життя — це не тільки гонитва за статусом, але саме він допомагає нам домогтися всього іншого: влади, багатства, кохання, змін світу на краще. Несвідомо всі ми прагнемо його й оцінюємо інших із погляду їхнього статусу.
У книзі «Гра в статус» британський письменник і журналіст Вілл Сторр розповідає про те, як змінюються правила статусних ігор, про різні форми цих ігор (гру в домінування, гру в чесноту та гру в успіх).
Зміст дайджесту
1Прагнення зростання статусу — природна необхідність людини2Ми граємо в статус, дотримуючись певних правил3Є три способи боротьби за статус: домінування, чеснота та успіх4Приниження та позбавлення статусу загрожує страшними наслідками, як на індивідуальному рівні, так і для суспільства в цілому5Релігії теж являють собою статусні ігри6У режимі війни влада гри над гравцями посилюється7Щоб грати в правильні ігри, потрібно дотримуватися певних правил8Завершальні коментарі1
Прагнення зростання статусу — природна необхідність людини
Статус — це не теж саме, що любов та прийняття (це окремі потреби). Статус — коли нам підкорюються, виказують повагу, захоплення, охоче підпадають під наш вплив.
Це записано в нашій ДНК — така вже людська природа. Не обов’язково для цього бути кимось видатним: зіркою спорту, космонавтом чи відомим художником. Ми можемо відчути статус під час короткої розмови чи навіть погляду, кинутого на нас незнайомою людиною.
Люди постійно оцінюють одне одного, свідомо та несвідомо. І нам важлива їхня думка, вона впливає на наш добробут. Досягнення статусу чи його втрата відроджують найсильніші почуття, позитивні чи негативні, незалежно від соціального стану, статі, віку й культури.
Ми, як і в стародавні часи, щільно пов’язані зі своїми спільнотами. Наші вродженні інстинкти змушують нас шукати зв’язок із групами інших людей. І тільки но ми потрапляємо до групи, то прагнемо схвалення та визнання. Зазвичай це не одна група, а кілька: на роботі, в інтернеті, у волонтерському центрі, клубі за інтересами, активізмі чи парку, навіть вдома. У кожній групі грають свою гру, головне — долучитися до неї. Перед тим як отримати статус, нам необхідно потрапити до групи гравцем.
Коли ми не можемо з’єднатися з групою і долучитися до гри, наші розум і тіло болісно на це реагують. Люди з депресією зазвичай належать до невеликої кількості груп, менше ніж у більшості людей. Ми навіть можемо відчути себе фізично хворими, коли не виходить встановити зв’язок з іншими людьми.
Довголіття безпосередньо пов’язане з кількістю друзів та знайомих. Коли людина опиняється наодинці, вона переносить це вкрай погано: вона відчуває, що її життя руйнується, світ стає ворожим і її не має кому захистити. Ізоляція змінює нас: ми стаємо підозрілими, нам здається, що інші глузують із нас, вони нетерплячі, конкурують із нами, не бажають нам добра.
Ці підозри поступово стають пророчими. Самотня людина запальна, більш жорстока та часто конфліктує, після чого вона опиняється ще в більшій ізоляції та почувається занедбаною.
Ще гірше, коли людина бореться за статус, але не може його отримати й зазнає однієї поразки за іншою. Це породжує невдоволення собою, комплекс неповноцінності, хибне переконання, що вона ні на що не здатна. Це може навіть стати причиною самогубства: так часто відбувається при втраті роботи, фінансового становища чи зупинки в одній точці кар’єри, коли інші вже пішли далеко вперед.
Сторр розповідає історію Бена Ганна, довічно ув’язненого за вбивство в підлітковому віці. Спочатку він конфліктував із персоналом тюрми, а потім звикся зі своїм становищем і розпочав користуватися авторитетом в охорони та інших в’язнів.
Він зумів здобути освіту й докторський ступінь із кримінології, був генеральним секретарем Асоціації ув’язнених, консультував в’язнів щодо їхніх прав і вироків, вказував на нюанси, які допомогли б полегшити їхнє становище. Через 20 років він мав право подати прохання про дострокове звільнення, але саме напередодні вчинив незначне правопорушення і його залишили в тюрмі.
Так відбувалося кілька разів. Нарешті, він зустрів жінку, тюремного вихователя й у них почався роман. Жінка наполягала, аби Бен Ганн знову подав прохання — вона мала дім, він мав освіту, знайшов би роботу на волі й був би щасливим. Бен вкрай неохоче зробив це і його звільнили. Однак у своєму новому будинку він почувався нещасним та розгубленим. У в’язниці його поважали, він мав авторитет, відчував себе корисним і потрібним. На волі він був ніким і це дуже його засмучувало.
Цей приклад демонструє, наскільки для людини важливий статус, якщо заради нього вона готова пожертвувати свободою.
2
Ми граємо в статус, дотримуючись певних правил
Частіше за все це відбувається несвідомо. Ми робимо те, що вважаємо правильним і оцінюємо оточення і себе за правилами, яких дотримуються чи ні.
Правила створили ті, хто є старшими, від наших пращурів до наших батьків, від них ми успадкували інструкції правильної поведінки.
Сучасні люди й далі грають в ігри мисливців-збирачів. Правила цих ігор були розроблені з однією метою: допомогти племенам виживати, для чого їхні члени мали мирно і продуктивно працювати разом. Вони грали в просоціальну поведінку, яка була корисна для групи.Чим більше член племені ставив загальні інтереси вище своїх власних, тим сильніше зміцнювався його статус і поліпшувалися умови життя.
Повний текст цього та інших дайджестів книжок з тем #психології, #бізнесу, #здоров'я, #науки, #філософії, #саморозвитку доступні підписникам клубу “Rozum.Love” Повний текст цього та інших дайджестів книжок з тем #психології, #бізнесу, #здоров'я, #науки, #філософії, #саморозвитку доступні підписникам клубу “Rozum.Love”
Повний текст цього та інших дайджестів книжок з тем #психології, #бізнесу, #здоров'я, #науки, #філософії, #саморозвитку доступні підписникам клубу “Rozum.Love”
Переглянути коментарі (0) Підписатися на Telegram-канал