1

Іноді хвороба проявляється ще в дитинстві, але батьки списують це на підлітковий період чи вживання наркотиків

Не рахуючи дитячих страхів, Елін росла здоровою дитиною, ближче до підліткового віку проявляючи впертість. Так, у 12 років їй дуже не сподобалося, що її тіло змінюється, і вона вирішила, що стає занадто товстою. Тоді вона доклала всіх зусиль, щоб скинути вагу: урізала порції, розрізала маленький шматок на тарілці на безліч крихітних шматочків і намагалася їсти їх якомога повільніше, відмовилася від висококалорійної їжі. Їй вдалося досягти мети, але батько помітив, що дочка стала занадто худою. Разом із матір’ю він намагався змусити її почати їсти, але це вдавалося насилу. Елін відмовлялася підкорятися, чинячи як відкритий, так і неявний опір, щоб не проковтнути зайвий шматочок. Батько пустив у хід усі способи й аргументи. Елін заперечувала йому, що їй нічого не варто повернути свою вагу, коли вона сама захоче. Батько зробив мудрий тактичний хід: висловив припущення, що в Елін нічого не вийде, і вона вже ніколи не набере те, що втратила. Щоб довести протилежне, Елін знову почала їсти. Коли вага повернулася, вона з гордістю сказала батькові, що довела йому свою правоту, чому він, звісно, був тільки радий.

Однак незабаром автору належало зрозуміти, що не все в житті піддається контролю, якою б силою волі не володіла людина. Разом із класом вона поїхала в Мексику на вихідні, де вперше спробувала марихуану. Це не справило на неї особливого впливу: їй було весело і приємно якийсь час, потім усе забулося. Після повернення з Мексики вона разом із друзями спробувала мескалін, і тут відчуття були вже іншими. Усе навколо стало іншим: яскраві кольори й візерунки, що миготіли, плавали в повітрі, як у калейдоскопі. Спочатку це було яскраво і красиво, потім усе потемніло і стало якимось загрозливим. До вечора галюцинації закінчилися, й Елін вирішила, що більше ніколи не доторкнеться до наркотиків.

Однак після цього в її організмі щось змінилося. Вона стала млявою, тіло ніби не слухалося, шкільне життя перестало цікавити. Цей стан не минав, й Елін злякалася, що мескалін пошкодив її мозок. Вона вирішила зізнатися батькам, що курила травичку, щоб вони відвели її до лікаря. Батьки, налякані сумними прикладами підліткової наркоманії, сказали, що вона вчинила дуже погано. Батько зажадав від неї дати слово, що вона більше ніколи в житті не доторкнеться до наркотиків. На той час вона вже почувалася набагато краще, і слово давати відмовилася, з підлітковою впертістю обстоюючи свою самостійність. Це була не найкраща лінія поведінки, і налякані батьки відвели її в центр лікування наркоманії в Маямі, де практикувався жорсткий підхід до наркоманів.

Елін змушена була відвідувати центр два роки, щодня по три години. Реакція батьків на її одкровення була надмірною, але вони були перелякані її підлітковою бравадою. Вони не подумали, який вплив матиме на їхню доньку відвідування місця, де лікують дорослих справжніх наркоманів вельми суворими методами.

Порушники правил центру зазнавали принизливих покарань, щоб іншим не кортіло. Вони носили на шиї таблички з принизливими підписами або потворні шапочки, чоловіки на знак покарання голили голову, їх змушували чистити сходинки зубною щіткою. Заперечувати суворо заборонялося, як і розмовляти з оточенням, яке ігнорувало порушника.

Елін одного разу так карали цілих два тижні, до того ж вона ще відвідувала школу й намагалася зосередитися на навчанні. Звісно, вона більше ніколи не торкалася наркотиків, але водночас отримала перший урок, як підлаштовуватися під чужі вимоги.

Незабаром, у центрі вона була відомою з позитивного боку, ставши тихою і замкнутою, не говорила, поки її не запитають. Проте, коли вона робила доповідь на прохання керівників її групи, вона чомусь говорила на кілька хвилин довше, ніж було потрібно, і не зовсім на тему. Згодом ця особливість стане яскраво проявлятися під час хвороби. Водночас Елін прочитала оповідання «Дзвіночок» Сільвії Плат, про те, як жінка божеволіє, і часто уявляла себе на її місці.

Одного разу, думаючи про героїню розповіді, Елін йшла додому пішки й раптом помітила, що кольори й форми навколишнього світу стали набагато яскравішими та виразнішими. Незабаром вона почула повідомлення від найближчих будинків: вона особливо погана людина, і їй потрібно дізнатися безліч речей, а для цього стати особливо уважною. Це були не звуки якихось голосів, а ідеї, які ці будинки вкладали в голову Елін. У жаху вона розповіла про це батькам, які відвезли її назад у центр, але їй вдалося переконати і їх, і наставників, що наркотики тут ні до чого. Епізод залишили без уваги.

Незабаром Елін звикла до центру, який, крім неї, відвідували багато її ровесників. Батьки перезнайомилися між собою, а діти утворили якусь подобу сім’ї, де засвоїли, що не повинні піддаватися спокусам, а повинні ніколи не здаватися. Ці уроки згодом допоможуть Елін впоратися з хворобою.

2

Іноді те, що здається дивацтвом чи неохайністю, говорить про серйозний психічний розлад

Автор вступила до коледжу. Звикнувши до домашнього затишку, який створювала мама, вона розгубилася, опинившись на самоті. Вона не вміла піклуватися про інтер’єр, розміщення меблів, постільну білизну. Її сусідка по кімнаті одного разу натякнула їй, що вона не дбає і про власну гігієну — не миє голову, не чистить зуби й не змінює білизну.

Це змусило Елін замислитися, що з нею відбувається. Адже вдома з нею такого не траплялося, вона росла в нормальній родині, де всі звикли говорити прямо. І брат, і будь-хто з батьків, якби вона занедбала себе, тут же сказали б їй про це. Але опинившись далеко від дому, вона ніби перестала розуміти, що потрібно стежити за собою. Це одна з початкових ознак шизофренії.

Сакс пише, що шизофренія нагадує туман, який поступово огортає розум. Людина повільно перестає розуміти, що їй потрібно й що не потрібно робити. Навички догляду за собою ніби розмиваються, повсякденна діяльність стає скрутною. Те, що для здорової людини відбувається майже автоматично, як, наприклад, умивання, чищення зубів і душ, для хворого далеко не так очевидно. Вона перестає розуміти, чи потрібен душ, як часто потрібно міняти й прати одяг, їла вона сьогодні чи ні, чи пора їй спати. Коли автор це розуміла, вона це робила. Але іноді вона навіть не могла пригадати, коли вона милася востаннє — може, сьогодні, а може, і тиждень тому.