Що таке почуття? Це наша внутрішня реакція зовнішніх подразників. Ми реагуємо на різкий звук, кокетливий погляд, грубе чи лагідне слово. У відповідь на них ми відчуваємо певні емоції, які передаємо за допомогою міміки, інтонацій, тембру голосу, характерних жестів та виразу обличчя. Голос передає наші емоції криком чи пошепки, сміхом чи плачем. Почуття можна передати тілом — напружитися або зіщулитися побачивши щось страшливе, стулитися від втоми й т.д.

Емоції можуть бути заразливими. Так, після трагічної стрілянини 14 грудня 2012 року в школі Sandy Hook у Ньютауні, штат Коннектикут, коли 20 дітей були вбиті стрільцем-одинаком, губернатор Деніел Маллой виступив зі щорічною промовою по телебаченню. Вона стосувалася роботи його команди, а потім він заговорив про трагедію, про те, як викладачі намагалися захистити своїх учнів. Його голос злегка здригнувся, і це спричинило грудку в горлі та сльози в тих, хто його слухав, у тому числі в автора книги. Усі відчували одні й ті самі почуття. Голос губернатора, що здригнувся, запустив ланцюгову реакцію, яку Фельдман-Баррет називає класичним видом емоцій. Певний набір нейронів змусив людей реагувати певним чином: наморщити лоба, згорнути плечі та заплакати. Відреагувало й тіло: пульс і дихання прискорилися, кровоносні судини звузилися. Ці реакції, згідно з класичним поглядом на емоції, подібно до відбитків пальців ідентифікують смуток, так само як звичайні відбитки пальців однозначно визначають конкретну людину.

Класичний науковий погляд на емоції передбачає, що в мозку є безліч емоційних ланцюгів, які викликають певний набір змін. Побачивши людину, яка вам неприємна, кров’яний тиск підіймається, ви відчуваєте потребу виразити, кричати та відчуваєте лють. Тривожні новини запускають нейрони страху, які змушують нас відчувати озноб, тремтіння та страх. Ми відчуваємо гнів, щастя, здивування та інші емоції. Звідси народилося припущення, що кожна емоція має власну базову модель реакцій у мозку та тілі.

Наші емоції, згідно з класичними уявленнями в неврології, з давніх часів допомагали нам виживати, а в процесі еволюції поступово стали частиною нашої біологічної природи. Вони універсальні: люди різного віку, у кожній культурі, у всіх частинах світу мають відчувати смуток більш менш однаково, як і наші первісні пращури мільйон років тому. Емоції вважаються своєрідним примітивним імпульсом, який часто суперечить нашій раціональності. Примітивна частина мозку штовхає нас висловити не дуже розумному начальнику все, що ми про нього думаємо, але раціональна частина утримує від цього кроку, тому що це, напевно, призведе до втрати роботи. Ця боротьба між емоціями та розумом супроводжує людину з початку часів, як заведено вважати з погляду класичної науки.

Класичний погляд на емоції укоренився й у нашій культурі. Телевізійні шоу та серіали на кшталт «Обдури мене», ґрунтуються на припущенні, що наші внутрішні почуття викликають певну частоту серцевих скорочень або характерні лицьові рухи. Є спеціальні компанії, такі як Affectiva і Realeyes, які пропонують підприємцям дізнатися про почуття своїх клієнтів за допомогою аналізу емоцій. До класичного методу зв’язку емоцій із зовнішніми тілесними проявами вдається ФБР, їх враховує американська правова система виносячи вироки (і не тільки американська), медицина вивчає вплив гніву на здоров’я, припускаючи, що він спричиняє в різних організмах ті самі зміни.

Але наскільки цей класичний погляд на емоції може бути щирим? Попри безліч експериментів за багато десятиліть, нікому так і не вдалося отримати послідовну реакцію організму хоча б на одну емоцію.

Прикріплені до лицьових м’язів електроди, що вимірюють, як рухається обличчя коли виникають ті чи інші емоції, фіксують величезну різноманітність варіантів. Така ж різноманітність реакцій спостерігається і всередині організму, у тілі та мозку. Як з’ясовується зараз, можна злитися і без підвищення артеріального тиску, а боятися — і без мигдалеподібного тіла, що відповідає за почуття страху.

Якщо забути про класичний погляд на емоції та просто дослідити дані, можна пояснити дію емоцій іншим чином. Емоції не вбудовані в нас, а складаються із багатьох частин. Вони не універсальні, але відрізняються від культури до культури. Вони не запускаються як машина під час  натискання кнопки — ми самі їх створюємо. Емоції виникають як поєднання фізичних властивостей нашого тіла, гнучкості мозку, який пов’язує себе з будь-яким довкіллям, і нашої культури та виховання. Емоції реальні, але не як молекули чи нейрони, а як продукт людської згоди.

Саме із цієї точки зору можна інтерпретувати спільні емоції, які охопили всіх, хто слухав виступ губернатора Маллоя. Коли його голос затремтів, він не викликав у глядачів та слухачів однакову фізичну реакцію організму. Але всі відчули смуток, бо їхні тілесні відчуття збіглися з жахливою трагедією. Використовуючи шматочки минулого досвіду (відомості про подібні події та реакцію на них), мозок підказує нам, які почуття ми маємо відчувати в такий момент і що має зробити організм, щоб упоратися із цим. Так він подає нам сигнали, що серце має забитися швидше, а сльози за деякий час заспокоять нервову систему. Саме мозок, використовуючи вхідну інформацію, перетворює відчуття на смуток, чи радість, чи гордість, — іншими словами, створює емоції. Відчуття не повинні відповідати строго одній певній емоції: ми можемо плакати від радості чи подяки на весіллі близького друга, чи родича, а наступний напад печалі чи скорботи не супроводжуватиметься серцебиттям, чи тяжкістю в шлунку.

У читачів можуть виникнути питання: яка різниця, яка з теорій правильна? Це може багато чого змінити. Так, наприклад, співробітники служби безпеки аеропорту нещодавно були навчені за спеціальною програмою, як виявити обман та оцінити ризик, що ґрунтується на рухах обличчя та тіла, які нібито показують наші приховані почуття. Програма, яка коштувала 900 млн доларів із кишені платників податків, не спрацювала, оскільки була хибною. Інший випадок: пацієнт скаржиться лікарю на біль у грудях та задишку, які вказують на можливий серцевий напад. Жінці, швидше за все, пропишуть заспокійливі та відправлять додому, а у хворого-чоловіка припустять серцевий напад та шпиталізують. У результаті жінки старше 65 років частіше вмирають від інфарктів, ніж чоловіки. Адже всі, і лікарі, і самі пацієнти, звикли вважати жінок істотами емоційними, схильними турбуватися через дрібниці. Вони не можуть відрізнити занепокоєння через дрібниці від хвилювання із серйознішого приводу, що часто має смертельні наслідки.

Розуміння емоцій та роботи мозку давно потребує іншого наукового підходу. Нам давно настав час переосмислити лікування психічних і фізичних захворювань, розуміння особистих відносин, підходи до виховання дітей, та уявлення про себе.

Що потрібно знати про емоції? Автор має кілька важливих ідей.