1

Наші судження про рішення спотворюються під впливом їх результату

Автор пропонує відповісти на два наступних запитання:

• Ваше найкраще рішення закінчилося добре чи погано?
• Ваше найгірше рішення закінчилося добре чи погано?

Переважна більшість людей відповідає, що найкраще рішення призвело до доброго результату, а найгірше — до поганого. Проте тут міститься помилка — результування.

Результування — це схильність оцінювати якість рішення за його результатами. Людина сприймає рішення як добре чи погане залежно від того, чи будуть його результати позитивними, чи негативними. Здавалося б, як ще ми можемо оцінити, чи було наше рішення правильним? Але судячи про рішення за його результатом, ми не можемо мислити об‘єктивно та керуємось упередженнями.

Наприклад, ми розмірковуємо над тим чи правильно зробили, що змінили роботу. Якщо вам подобається ваша нова робота, ви вважаєте, що рішення було правильним, якщо не подобається, то ви вважаєте рішення неправильним. Однак в обох випадках рішення одне: змінити попередню роботу. Його результат уже не залежить від вас: ви не могли знати, що керівник виявиться неврівноваженою особою, що вас не полюблять колеги, що у вас буде незручне робоче місце або що навпаки, усе складеться чудово. Коли ви приймали рішення про перехід на іншу роботу, ви не могли знати, чи подобається вона вам, проте ви робите висновки на підставі інформації, яка з’явилася пізніше.

Одне й те саме рішення може призвести до кардинально різних результатів. Ви купуєте абонемент у спортивний клуб і починаєте регулярно займатись. Результат — ваше самопочуття і зовнішній вигляд суттєво покращились. Однак це ж рішення може мати інший результат — ви отримуєте травму і змушені залишитися вдома та втішати себе солодким набираючи вагу.

Аналогічно ми робимо висновки про рішення інших: якщо результат поганий, то й рішення було поганим. Ми не враховуємо чинник випадковості. Так результування знижує співчуття до інших та самого себе. Ми звинувачуємо людей за погані рішення, ігноруючи випадковість. Крім того, ми можемо не помітити своїх та чужих помилок через випадковий добрий результат.

Якість рішення і якість його результату часто пов’язані, але зазвичай це помітно лише в довгостроковій перспективі. На короткостроковому проміжку, маючи перед собою лише поодинокий результат рішення, ми не можемо судити об’єктивно, тому що в процес може втрутитися так званий випадок. Як зіпсований годинник двічі на добу може показувати точний час, так і ми можемо вважати рішення правильним, орієнтуючись на результат, котрий був пов’язаний із випадковою удачею.

Перший крок для опанування науки прийняття рішень — навчитися відрізняти самі рішення від їх результатів. Аналізуйте сам процес прийняття рішень: чи був він правильним з урахуванням тієї інформації, котра була відома на момент прийняття рішення, а не та, котра з’явилася пізніше і ви не могли нею володіти, коли приймали рішення. Враховуйте, що наскільки б влучним не був ваш процес прийняття рішень, завжди залишається чинник випадковості. Тому обирайте більш реалістичні орієнтири. Ставте за мету не гарантовано отримати результат, а намагатися обрати той варіант, який призведе до найбільш бажаного діапазону результатів.

Будь-яке рішення може призвести до набору певних результатів, якісь із них будуть хорошими, якісь — поганими, якісь будуть середніми. Хороші рішення в результаті випадковості можуть призвести до поганого результату, а погані — до хорошого. Небезпека результування в тому, що воно не дозволяє вам вчитися на своєму досвіді. Ви повторюєте невдалі рішення, орієнтуючись на випадковий позитивний результат, і відмовляєтесь від хороших рішень через випадковий невдалий результат, що загалом негативно відбивається на якості вашого життя в довгостроковій перспективі.

2

Враховуйте свою схильність до упередженості ретроспективного погляду

Пов’язана з результуванням проблема — упередженість ретроспективного погляду. Це тенденція вірити, що результат рішення можна спрогнозувати. Під час результування ви робите висновки про якість рішення за його результатом, а ретроспективна упередженість змушує вас вірити, що події були передбачуваними або навіть неминучими. Так, після перемоги Дональда Трампа на президентських виборах у США 2016 року, багато видань почали писати про те, що помилка команди Хілларі Клінтон полягала в недостатній увазі трьом штатам: Вісконсину, Мічигану та Пенсільванії. Проте аналітика вийшла тільки після перемоги Трампа, коли результат став уже відомим, до оголошення результатів ніхто не говорив, що Клінтон неправильно поводиться в цих штатах.

Ми міцні заднім розумом — результат має на нас такий вплив, що ми вже не можемо згадати, що нам насправді було відомо на момент прийняття рішення. Ви купуєте акції, їхній курс знижується, і ви в засмучених почуттях кажете собі, що знали що буде саме так. Але те саме ви кажете собі, коли курс зростає, вихваляючись за правильне рішення. У повсякденній промові ми використовуємо висловлювання, які говорять про упередженість ретроспективного погляду, такі як: «мені треба було б знати», «я весь цей час знав», «я ж тобі казав». Як і у випадку з результуванням, упередженість ретроспективного погляду заважає відчувати співчуття як до інших, так і до себе. Знаючи про негативні результати дій інших людей, ми швидко засуджуємо їх, адже, як підказує наш ретроспективний погляд, вони повинні були знати, до чого призведуть їхні дії.