Шизофренія: історія американської родини
Дайджест бестселера 2020 Роберта Колкера «Hidden Valley Road».
Про історію багатодітної родини, де кілька десятиліть боролися з проявами шизофренії в шістьох із дванадцяти дітей.
Щаслива американська родина Гелвінів, у якій, здавалося, ніщо не віщувало біди, раптово зіткнулася з божевіллям одного сина, потім іншого, третього — поки шестеро синів не опинилися під владою душевної хвороби. Здорові діти змушені були жити пліч-о-пліч із хворими, що не могло не позначитися на їхньому світовідчутті та характері. Батьки, безнапасна американська пара — Мімі та Дон Гелвін, були психічно здорові. Вони намагалися розвивати дітей, дати їм гарну освіту, прищепили любов до мистецтва та спорту. Одначе, їм довелося багато років безсило спостерігати, як діти все більше занурюються у хворобу, а медицина не може запропонувати їм нічого, крім препаратів та шпиталізації під час загострення.
Паралельно в книзі розповідається про методи лікування шизофренії, різні теорії її виникнення і про ту стигматизацію, якій суспільство піддає хворих. Гелвінів, як унікальну сім’ю, вивчало кілька психіатрів-дослідників, які за багато років зібрали великий матеріал для генетичних та нейробіологічних досліджень шизофренії.
Довгий час дослідники дотримувалися теорії, що шизофренія передається у спадок. Але, як показали дослідження, з генетичним чинником не все однозначно, причини шизофренії так і залишаються предметом наукових дискусій. Сім’ю Гелвінів вивчали з 1980-х років, узятий в них генетичний матеріал аналізували наукові інститути та фармацевтичні компанії. Дослідження ДНК цієї сім’ї призвело до значного прогресу в лікуванні, прогнозуванні та профілактиці шизофренії.
Зміст дайджесту
1Віра в щасливе майбутнє ще не гарантує, що воно буде щасливим2Іноді нещастя валяться раптово, коли ніщо не віщує біди3Навіть після того, як катастрофа сталася, багато людей вважають за краще її не бачити4Психічний розлад виявився і в інших братів5Дівчаткам у сім’ї Гелвінів довелося особливо важко6Ставши дорослими, діти Гелвінів по-іншому почали ставитись один до одного7Засобів для повного лікування шизофренії ще немає, але ставлення до хворих останні десятиліття змінилося8Завершальні коментарі1
Віра в щасливе майбутнє ще не гарантує, що воно буде щасливим
Шлюб Дона та Мімі спочатку був щасливим, хоча Мімі й довелося пожертвувати заради життя з чоловіком-військовим своєю освітою. Вони мали багато спільних інтересів, познайомилися ще в школі та швидко здружилися. Дружба переросла в кохання. Обидва походили з безнапасних сімей, хоча мати Мімі розлучилася з двома чоловіками.
1942 року Дон записався в резерв морської піхоти. На той час він був студентом університету. Після короткого військового вишколу він вирушив на передову оператором десантного корабля. Перед від’їздом вони з Мімі встигли одружитися. Перший син, Дональд, народився в 1945 році. Своє подальше життя Дон пов’язав з армією, обравши кар’єру морського офіцера.У Мімі незабаром після війни народився ще один син, Джим. Мімі уявляла собі не таке сімейне життя. Їй хотілося жити в Нью-Йорку, де мешкали їхні батьки, спілкуватися з рідними, продовжити навчання. Однак вона терпляче йшла за Доном.
На флоті кар’єра Дона не складалася, і він перейшов до ВПС. У сім’ї народився ще один син, Джон, і вони переїхали до Колорадо-Спрінгс, у скелясту місцевість із гарною природою, яка швидко полюбилася Мімі. Вона влилася в місцеву спільноту: співала в хорі, допомагала з постановками в місцевому театрі. Разом із чоловіком вони захоплювалися дресуванням соколів, якому навчилися у знайомого біолога, та долучили до цього заняття дітей. У 1951 і 1953 роках народилися Браян і Майкл, на той час Дональд і Джим уже пішли до школи, Джон був ще маленьким. З усім господарством Мімі справлялася сама й пишалася цим. Незабаром з’явився Джо.
Рідня з обох боків не розуміла, навіщо їм стільки дітей. Мімі мала амбіції, вона тягнулася до культури, мистецтва, соціального статусу, а багатодітне материнство віддаляло від неї всі ці речі. Але Мімі вважала, що знайшла себе в материнстві. Їй хотілося велику родину. Дон часто був відсутній, а вона не любила самотності. Дону теж хотілося мати багато дітей, але він мав науковий склад розуму й часто відсторонювався від домашніх справ, щоби поміркувати на самоті у спокої. Він мало займався будинком, проводячи час в основному на службі та приручаючи соколів з іншими соколятниками, поки Мімі була вдома з дітьми, і поступово все більше віддалявся від неї. Але він щиро любив свою родину.
Мімі перейшла в католицтво, як Дон, і потоваришувала з місцевим священником Робертом Фрейденштейном, який часто проводив час у них вдома, розважаючи синів і розмовляючи з Мімі та Доном про літературу, мистецтво та музику. Зміна конфесії була для Мімі ще одним способом стати ближчою до католика-чоловіка. Крім того, з кожною дитиною вона ставала впевненішою в собі — у неї ніби з’явилася своя маленька армія, якою вона командувала. Вона була суворою і вимогливою, але не карала й не ображала дітей. Під її керівництвом вони строго одягалися, коротко стриглися, ходили до недільної меси. Кожен отримував завдання по дому: прибрати, пропорохотяжити, накрити стіл і так далі.
Старші відвідували курси швидкого читання, всі разом виходили спостерігати за природою. Усі займалися музикою, після школи готували уроки, а не гуляли вулицею. Дону вони допомагали приручати соколів і полювати з ними на дрібну дичину. Мімі намагалася розвивати їхній розум і командувала суворо, але справедливо. Це прагнення до дисципліни згодом буде поставлено їй у провину, коли в психіатрії стала модною теорія про шизофреногенну матір, згодом розвінчана.
Про сім’ю Гелвінів часто писали місцеві газети Колорадо-Спрінгс, публікуючи фотографії Дона з соколами або Мімі з синами. Вони вважалися зразковою американською родиною.
2
Іноді нещастя валяться раптово, коли ніщо не віщує біди
Улюбленцем батьків був Дональд. Він стрибав з парашутом, брав уроки класичної гітари, грав у хокей, займався з батьком соколиним полюванням, а в школі був зіркою легкої атлетики та боротьби (в якій став чемпіоном штату). Гарний, спортивний та популярний, він був гордістю батьків та мрією будь-якої дівчини. Однак йому не вистачало харизми, вчився він посередньо й набагато краще почував себе на природі, ніж на людях. Крім того, для молодших братів він був кошмаром. За відсутності батьків він бив їх і змушував бити один одного, але коли вони скаржилися Мімі та Дону, ті не могли повірити, що їхній улюблений старший син здатний на таке.
Усе списувалося на підліткові сутички, і вони вирішили заплющити на це очі, воліючи, щоби брати самі розібралися у своїх стосунках. Якщо вони втрутяться в конфлікти, діти ніколи не навчаться самостійно налагоджувати стосунки між собою. Краще зберігати нейтралітет. Молодші швидко зрозуміли, що від батьків допомоги не дочекаєшся й не просили її. Але стосунки не налагоджувалися і ставали гіршими.
Найгостріше протистояння було між Дональдом і Джимом, другим за старшинством. Вони билися постійно за право першості. Батьки обділяли Джима увагою, зосередившись на Дональді. Джим не блищав досягненнями, хіба що в бейсболі, і потреба уваги батьків перетворилася на ненависть до старшого брата. Їхні постійні бійки з часом почали відбуватися на очах у батьків, і Дон вирішив втрутитися. Спочатку він намагався давати їм книги самодопомоги, щоби вони навчилися контролювати гнів за допомогою творчої візуалізації. Коли це не спрацювало, він збирав усіх за столом та читав лекції про гармонію. Не допомогло і це. І тоді Дон приніс додому боксерські рукавички, зобов’язавши синів битися тільки в них. Це могло пом’якшити удари, якими обмінювалися Джим і Дональд, але молодшим, яким діставалися тумаки обох, від рукавичок було трохи легше. Дон і Мімі воліли не помічати того, що відбувається: все-таки діти росли на військовій базі, де сила, конкуренція та боротьба за владу були нормою.
Дон перейшов на викладацьку роботу до військової академії, його звання та статус підвищилися. Сім’я і далі росла: 1960-го з’явився Пітер, десята дитина, і лікар наполегливо радив більше не народжувати. Але вони ще не мали дівчаток. Передостанньою народилася Маргарет (1961 року), а останньою — Мері. Мімі на той час виповнилося 40 років, і на вимогу лікаря вона зробила гістеректомію.
Кожен із дітей мав таланти, про які Мімі розповідала в листах рідним. Дональд грав на гітарі й був яскравим шкільним спортсменом, хоч і не хапав зірок із неба в навчанні. Джим найохочіше допомагав матері по дому. Джон грав на кларнеті та фортепіано, як і Браян, який згодом став рок-музикантом. Майкл грав на валторні й любив читати, Річард любив математику. Джо, Марк, Метью та Пітер були ще маленькими, але швидко вчилися читати та писати.
Можливо, вже тоді можна було помітити в Дональді небезпечні ознаки . У 17 років він уночі перебив тарілки на кухні, методично одну за одною. Іноді він ставав замкнутим і похмурим. Але Дон і Мімі вирішили, що у всьому винний підлітковий вік та стрес, пов’язаний з дорослішанням. Сам Дональд розумів, що з ним не все гаразд. Він захоплювався батьком і зовні був схожим на нього, але тільки зовні. Він намагався наслідувати батька в навчанні, але не міг, намагався контролювати молодших, але це теж погано виходило, вони боялися його та ненавиділи. Він добре грав у футбол, але не міг ні з ким потоваришувати.
Дональд вступив до університету штату Колорадо та залишив будинок, але на другому курсі почалися проблеми. Він прийшов до лікаря кампусу із прокушеною рукою і сказав, що його вкусила кішка. Причини агресії він не назвав. Потім були скарги, що його сусід по кімнаті нібито хворий на сифіліс, і Дональд дуже побоюється, що сам може заразитися. Потім він прийшов до медичного університетського центру з опіками по всьому тілу і сказав, що стрибнув у багаття.
Повний текст цього та інших дайджестів книжок з тем #психології, #бізнесу, #здоров'я, #науки, #філософії, #саморозвитку доступні підписникам клубу “Rozum.Love” Повний текст цього та інших дайджестів книжок з тем #психології, #бізнесу, #здоров'я, #науки, #філософії, #саморозвитку доступні підписникам клубу “Rozum.Love”
Повний текст цього та інших дайджестів книжок з тем #психології, #бізнесу, #здоров'я, #науки, #філософії, #саморозвитку доступні підписникам клубу “Rozum.Love”
Переглянути коментарі (0) Підписатися на Telegram-канал