1

Найбільша перешкода на шляху до влади — ви самі, тож не стійте в себе на шляху

Те, як люди думають про себе, впливає на їхню поведінку з іншими. Якщо вони стримані та делікатні, вважають, що чим зговірливіше та послужливо будуть поводитися з колегами, тим краще до них будуть ставитися, але  зростання їхньої кар’єри сильно сповільниться.

У приклад Пфеффер наводить молоду жінку Крістіну, виховану в азійський культурі, тобто у ввічливості, повазі та сумлінності. Вона пройшла спеціальний тренінг чутливості у Стенфордській бізнес-школі, який навчав методів розуміння себе та інших і побудови дружніх стосунків. Однак у побудові позитивних стосунків була зацікавлена ​​Крістіна, а не її колеги, серед яких вона, до того ж була єдиною жінкою. Особливо намагався показати себе один із них: він навіть сходив до вищого менеджера й переконав його, що група Христини має бути підпорядкована йому.

Розповідаючи про свою ситуацію авторові, Крістіна кілька разів згадала, що вона єдина жінка серед чотирьох чоловіків, до того ж наймолодша і прийшла нещодавно. Пфеффер запропонував їй інші слова для опису себе: вона єдина в колективі, хто має ступінь МВА в престижній бізнес-школі, вона найдосвідченіший аналітик і найефективніший співробітник в економічному плані. Можна думати про себе як про недосвідченого, молодого, не дуже кваліфікованого працівника, а можна навпаки — вибір тільки за нею.

Автор радить усім, думаючи про себе, використовувати такі епітети, які передають вашу силу, і не вживати тих, що шкодять вашому статусу, навіть якщо вони справедливі. Скориставшись цією порадою, Крістіна зуміла просунутися кар’єрними сходами та незабаром пішла в іншу компанію, де її  почали більше цінувати.

Є багато талановитих людей, які вже багато чого досягли, проте їхні самоописи обмежують перспективи та позбавляють сили. Навіть впливові люди, що відбулися, створюють наративи про себе, які сильно применшують їхні досягнення. Це не правильно.

Багато фахівців, і не завжди молодих, страждають на синдром самозванця. Це психологічний термін, що характеризує людей, які сумніваються у своїх здібностях та компетентності, навіть якщо в них не сумнівається оточення. Вони настільки не впевнені в собі, що навіть бояться, що їх сприймуть як недотеп чи  шахраїв. Синдром самозванця викликає самоздійснювані пророцтва (як правило, негативні), часто запускає цикл саморуйнівної поведінки. Уявні самозванці схильні до невдач і зволікання, коли треба діяти швидко та рішуче. Навіть презентуючи публіці свою інновацію, вони так нервують і турбуються, що їхня невпевненість передається оточенню, знецінюючи їхню працю.

Як подолати синдром самозванця? Автор радить звернути увагу на людей вище вас за посадою чи званням. Чим вони відрізняються від вас? Напевно, вони не більш кваліфіковані, ніж ви, можливо, вони досягли успіху завдяки родинним зв’язкам або щасливому випадку. Водночас вони явно не страждали на синдром самозванця. Ще один спосіб — підносити себе в найбільш вигідному світлі, навіть коли вам цього зовсім не хочеться, просто здійснивши вольове зусилля, через «не хочу».

Якщо ви у власних очах постаєте некомпетентним, слабким і негідним, то ця самооцінка передаватиметься іншим. Вони не думатимуть про вас краще, ніж ви самі. Колеги чекають від вас невеликої самореклами та здатності обстояти свою думку, бо це нормально. Якщо людина такого не робить, це працює проти неї.

Як вправу Пфеффер пропонує записувати епітети про себе, призначені як собі, так і стороннім. Запишіть їх, а потім розпитайте кількох друзів, чи правильно ви оцінюєте себе. Після цього запитайте себе, яких описів потрібно позбутися, щоби представляти себе як сильнішу особистість. Які свої якості ви недооцінюєте, взаємодіючи з іншими? Записуйте також, як ви взаємодієте з колегами упродовж дня чи тижня. Скільки разів просили вибачення за вторгнення, за відібраний час, за пропонування своїх ідей? Як часто ви активно обговорюєте щось, обстоюючи свою точку зору, і як часто перепрошуєте, що вона у вас є?

Перегляньте свої записи про те, як ви описуєте себе іншим. Чи кажете ви про свої досягнення, заслуги, успіхи, чи постійно їх применшуєте? Проаналізуйте свою самопрезентацію та змініть її, щоби вийти з тіні власної скромності. Змініть свою поведінку, і потім ви зміните ставлення до себе і свого місця у світі.

2

Іноді корисно порушувати загальноприйняті правила

На думку автора, порушення правил та соціальних норм задля досягнення влади — це незвичайна та несподівана поведінка, яка потребує ініціативи та активних дій.

Люди, які порушують норми, здаються оточенню більш могутніми й володіють якоюсь владою, хоча насправді це може бути зовсім не так. Люди при владі грають свою роль. Вони менше посміхаються й жартують, легко перебивають інших, говорять голосніше за інших. Вони менше  дотримуються правил, вважаючи, що вказівки та норми придумані не для них.

Сильні цього світу нехтують соціальними нормами, і їм це минається. Тому оточенню здається, що впливові люди, швидше за все, поводитимуться не цілком соціально адекватно, щоби виглядати наділеними владою.

Соціолог з Амстердамського університету Гербен ван Кліф та його команда провели дослідження порушення правил, щоби з’ясувати, чи виглядають порушники більш могутніми, ніж інші. У першому експерименті учасникам запропонували уявити, що вони перебувають у залі очікування мерії, щоби пролонгувати свій паспорт. Один із них підвівся й налив собі каву за стійкою обслуговування, хоча там нікого не було. Інший учасник ненадовго вийшов до туалету. В обох випадках люди вчинили певну дію, але людину, яка пила каву без дозволу, учасники експерименту вважали більш впливовою, у порівнянні з тією, що просто вийшла до туалету.

В іншому експерименті учасникам показали відеозапис кафетерію просто неба. На записі актор клав ноги на стілець, курив, струшуючи попіл на підлогу, хамовито розмовляв з офіціантом. Але його сприйняли як більш впливового, в порівнянні з іншим актором, ввічливим і лагідним, який струшував попіл у попільничку й не закидав ноги на стілець. Здебільшого  людям здається, що якщо можновладці порушують правила, це загрожує їм втратою влади та немилістю. Однак часто сама дія, що порушує правила, наділяє владою.

Порушники норм демонструють, що відрізняються від звичайних людей, які зобов’язані дотримуватися соціальних очікувань, і мають більшу силу, ніж вони. У приклад автор наводить Трампа, який легко може збрехати не моргнувши. Він порушує соціальну норму, яка зобов’язує говорити правду, тим самим створюючи враження, що йому дозволено те, що не дозволено іншим. Однак цим зловживати не можна, є межі порушення норм.

Пфеффер розповідає про свою студентку Крістіну Троїтіно, якій він доручив прослизнути на приватну ексклюзивну вечерю на кінофестивалі Sundance у Юті, запрошення на яку можна чекати роками та не дочекатися. Замість очікування Троїтіно відправила організаторам електронного листа в один рядок, де повідомляла, що її звуть Крістіна, вона пише для Forbes і збирається бути присутньою на одній вечері з двох. Їй відповів хтось із команди зі зв’язків із громадськістю, що на одній вечері буде Еліс Вотерс, засновниця Chez Panisse, а на іншому — Марта Стюарт, якщо їй це цікаво. Христина почекала два дні, перш ніж відповісти, і обрала вечерю з Мартою Стюарт. Їй одразу надіслали електронне запрошення, де вона мала зазначити, чи прийде одна, чи з супутником. Христина не вказала супутника, але прийшла з бойфрендом. І її пропустили.