1

Людині необхідне спілкування з природою, але в сучасному ритмі життя для цього залишається все менше можливостей

У Японії є поняття «лісове купання», яке означає повне занурення в природу — виїзд за місто до національних парків. Там людина зливається з природою, позбавляється наслідків стресу та інших міських турбот. Ця практика набирає обертів, тому в японському лісі ви навряд чи залишитеся на самоті. Але, за словами Уїльямс, багатолюдність не заважає японцям відчути цілющі сили зелені.

Практика «лісового купання» з’явилася 1982 року, але багато в чому пов’язана зі східними релігіями — буддизмом і синтоїзмом, у яких приділяють велику увагу союзу людини та сил природи. Вважається, що людина має «впустити» природу у своє тіло і відчути її всіма органами сприйняття — торкатися, бачити, чути, вдихати та навіть куштувати на смак.

Нині лісову терапію практикує чверть населення Японії, що є значним досягненням. Держава виділяє значні ресурси на будівництво нових лісових стежок, вивчення лісової терапії та інші суміжні дослідження в цій галузі. Але фінансові вкладення повністю окупаються — японці після перебування в лісі стають спокійнішими та розслабленішими. Їм необхідний такий різновид відпочинку через постійний стрес, адже Японія посідає третє місце у світовому рейтингу за кількістю самогубств. Автор бачить причину в соціальному тиску, виною якому — надто швидкий темп життя, велика щільність населення та висока конкуренція. Щоби досягти чогось у житті, доводиться прагнути бути найкращим уже з дитячого садка.

Японія не єдина країна, де простежуються негативні наслідки урбанізації. Весь світ переходить до швидшого та хаотичного життя. Жителі багатьох розвинених країн зазначають, що їм стає складніше концентруватися, думати та запам’ятовувати інформацію. Нескінченні телефонні дзвінки, повідомлення в гаджетах, затори та суєта стали звичними для сучасної людини. Усе більше людей страждають на різні психічні розлади, депресію на тлі стресу, недосипання й перезбудження.

Лісова терапія допомагає повернутися до нашого коріння й хоча б на якийсь час зменшити швидкість, з якою рухається наше життя. Вільямс зустрілася з одним із вчених, які займаються розробленням цього проєкту — Йосіфумі Міядзакі, який також є антропологом та віцедиректором Центру з питань довкілля, здоров’я та польових досліджень. Він вважає, що оскільки люди розвивалися та еволюціонували в тісному контакті з природою, то близькість до неї є однією з наших базових потреб. Але багато хто про це навіть не здогадується.

Міядзакі є прихильником підходу американського біолога Едварда О. Вілсона, який висунув гіпотезу біофілії — природженої любові до всього живого та природи. Вілсон оцінює природу не тільки як простір, у якому людині доводилося виживати, але і як місце, яке дарувало їй натхнення, наповнювало емоціями та допомагало впоратися зі стресом. Згідно з гіпотезою біофілії, природа допомогла людині розвинути співчуття, емпатію та когнітивні здібності. Коли вона не мала можливості черпати натхнення з музики, любові та спілкування з родичами, вона зверталася до природи. Захід сонця, світанки, хвилі океану були свого роду антидепресантами ще з часів палеоліту.

Міядзакі провів десятки досліджень, аби зрозуміти, як саме природа впливає на організм людини. Він з’ясував, що кортизол знижується на 12 %, нервова активність на 7 %, серцебиття на 6 %. Дослідник підкреслює, що людина досягла нинішнього рівня розвитку завдяки природі. Наші пращури перебували на свіжому повітрі практично весь час. Але й сьогодні наші потреби в цьому плані мало змінилися — нам потрібний активний відпочинок. Але ми більше не проводимо час так, як закладено природою, і від цього відчуваємо стрес. З кожним поколінням цей розрив усе більше, тому що з’являються альтернативні способи проведення часу, які все більше прив’язують нас до міст і затишних квартир. Тому важливо хоча б іноді давати організму доступ до природного для нього середовища проживання.

2

Перебування на природі зміцнює імунну систему людини

Вільямс познайомилася зі ще одним членом команди Міядзакі — імунологом Кінгом Лі. Дізнавшись, що прогулянки на свіжому повітрі зменшують рівень стресу, він висунув теорію, згідно з якою перебування на природі позитивно впливає на нашу імунну систему. Річ у тому, що в нашому організмі є клітини-кілери (так звані NK-клітини), які захищають нас від хвороботворних агентів. Ці білі кров’яні клітини відправляють команду знищення зараженим вірусом клітинам, зокрема й раковим. Однак кількість цих корисних клітин залежить від великої кількості чинників — у тому числі від правильного харчування та рівня стресу. Іншими словами, чим більше ми нервуємося й переживаємо, тим більший ризик, що наш організм не впорається з небезпечними клітинами.

Лікар припустив, що якщо перебування на природі зменшує тривожність, то воно також впливає на кількість NK-клітин. Було проведено дослідження, у рамках якого група бізнесменів середнього віку проводила кілька годин у лісі три дні поспіль. До кінця дослідження кількість клітин-кілерів за результатами аналізу крові в них збільшилася на 40 %.

І навіть через місяць їхня кількість була вищою на 15 % у порівнянні з початковими даними.