1

Підприємницька жилка проявляється ще в ранній юності

Адам Нейман народився в Ізраїлі, в сім’ї лікарів Авівіт та Дорона Нейманів. Батьки невдовзі розлучилися, діти, Адам та Аді, залишилися з матір’ю. Адам тяжко переживав розлучення батьків. Коли Авівіт перебралася до США, до Індіанаполіса, де закінчувала ординатуру, вона відвела хлопчика до психолога. Робота з ним пішла на користь Адаму. Незабаром він уже допомагав матері, заробляючи власні гроші в місцевій газеті та віддаючи їй половину заробітку.

Після двох років ординатури сім’я повернулася до Ізраїлю та оселилася в кібуці. Життя в кібуці, ізраїльській громаді, справило на Адама велике враження. Члени кібуцу поділяють як професійні обов’язки, так і спільно виховують дітей. Спочатку Адам був у колективі чужим — здебільшого діти жили в кібуці від самого народження. Але він завжди хотів мати багато друзів, і йому вдалося швидко привернути їх до себе. Ці враження громадського життя згодом ляжуть в основу WeWork.

Після школи Адам вступив до ізраїльської військово-морської академії, закінчив ракетне училище і служив на ракетному катері. Його сестра Аді тим часом переїхала до Нью-Йорка й зайнялася модельним бізнесом після того, як виграла в Ізраїлі модельний конкурс серед підлітків. Вона часто вмовляла брата переїхати до неї. Не дочекавшись закінчення служби, Нейман перебрався до сестри. Він погано уявляв, чим займеться в Нью-Йорку. Бабуся оплатила його навчання в коледжі, куди він вступив у 22 роки.

Адам, який звик до громадського життя в кібуці, не розумів, чому в ліфті багатоквартирного будинку ніхто не розмовляє один з одним. В Ізраїлі заведено стукати у двері будь-якого сусіда в разі потреби. Аді намагалася пояснити йому, що люди втомлюються на роботі та не хочуть, щоби їх турбували, але Адама це не влаштовувало.

Він вмовив сестру на парі. Кожен із них протягом місяця мав потоваришувати з сусідами, вигравав той, хто зумів завести більше знайомств. Способи були різні: постукати у двері та запросити на чашку кави, попросити солі тощо. Попри те, що Аді була супермоделлю, Адам виграв. Життя в будівлі змінилося: тепер мешканці влаштовували вечірки для нових сусідів і дружно проводжали їх, коли вони виїжджали.

Змагання з сестрою надихнуло Адама на участь у конкурсі стартапів. Він запропонував ідею компанії з нерухомості, яка керуватиме комунальними багатоквартирними будинками, влаштованими так, щоби люди якнайчастіше виходили зі своїх квартир у спільні приміщення. Ідея не мала успіху: викладач вирішив, що навіть якщо люди відмовляться від свого особистого простору Адаму не вистачить грошей, щоби зруйнувати ринок житлової нерухомості в Нью-Йорку.

Адам намагався втілити в життя інші ідеї. Спочатку він намагався налагодити виробництво взуття на складному підборі, який можна було подовжувати та вкорочувати за бажанням. Але втілити це в життя виявилося непросто, до того ж досвідчений зразок своїм складним підбором ледь не відрізав пальці помічнику Адама. Тоді він перейшов на виробництво дитячого одягу з наколінниками, щоби діти могли повзати по твердій підлозі, не відчуваючи болю. Проте замовлені в Китаї зразки були низької якості. Ґудзиками можна було порізатися, ноги повзунків були довшими, ніж треба, тож наколінники знаходилися будь-де, тільки не на колінах. До того ж діти повзають не так довго, так що виробництво явно не окупилося б. Тоді Адам перейшов на звичайний дитячий одяг. Коледж він покинув. Спочатку справа не йшла — одяг був дорогим, наприклад, шкіряні дитячі куртки коштували від 200 до 400 доларів, але Адам розраховував на бабусь та дідусів, які люблять балувати онуків. Він зумів залучити інвесторів і привернути до себе потрібних людей (заодно завівши корисні знайомства), і до 2008 року його дитячий одяг уже продавався в бутіках по всій країні.

Однак після фінансової кризи почалися важкі часи — дорогий дитячий одяг майже не купували. Адам постійно потребував грошей і навіть здав частину свого офісу в оренду. Так він уперше став орендодавцем. Доходи перестали перевищувати витрати, хоч і те, й інше було чималим.

Усе це були перші сходинки до його великої справи, до якої залишалося зовсім небагато.

Важливою для Адама стала зустріч із Ребекою Пелтроу, двоюрідною сестрою актриси Гвінет Пелтроу. Ребека теж спробувала щастя в Голлівуді, але не досягла успіху. На момент зустрічі з Адамом вона була сертифікованим інструктором із йоги. Енергія 28-річного Адама справила на неї враження, і вона вирішила, що вони разом зроблять великі справи. Вона надихала його й казала, що він здатний на більше, ніж магазин дитячого одягу.

2

Можна заробити й в кризу, якщо вчасно вловити тенденцію

У 2008 році Адам познайомився з архітектором Мігелем МакКелві, і вони швидко потоваришували. Мігель, як і Адам, ріс у комуні, але не в кібуці, а в спільноті матерів-одиначок, від яких із тих чи інших причин пішли чоловіки, і вони разом виховували дітей, часто перебираючись із місця на місце. Мігель закінчив архітектурний коледж, відкрив сайт для іноземців із вивчення англійської мови «Це англійська, дитинко!», кілька років прожив у Японії, але все ж таки вирішив повернутися до архітектури в Нью-Йорку. В одній із будівель, яка будувалася за його проєктом для дитячого магазину, він і познайомився з Адамом. Він кілька разів стикався з ним у ліфті — високий довговолосий хлопець був то без сорочки, то без взуття, що не заважало йому розкуто розмовляти з пасажирами, навіть коли вони вже вийшли з ліфта. Зухвалість і розкутість Адама врівноважувалися спокоєм та акуратністю Мігеля.

Мігель, як і Адам, звик вільно спілкуватися з людьми у своїй комуні, і в Японії, і не міг зрозуміти, чому ніхто із сусідів у будинку, де він живе, не розмовляє один з одним. Вони з Адамом обговорювали ідею реконструкції житлових приміщень, де люди не зможуть сховатися один від одного. Вони дізналися, що їхній домовласник ремонтує порожню будівлю. Приятель Адама займався тим, що розділяв великі офісні приміщення на дрібніші та здавав їх у найм невеликим компаніям. Що, якщо спробувати зайнятися чимось у цьому роді, об’єднавши енергію Адама та архітектурні таланти Мігеля?

Адам запитав домовласника, на прізвище Гаттман, чи не здасть він їм один із поверхів, що пустують, своєї висотної будівлі під офіси. Гаттман запропонував інший варіант: стару кав’ярню з цегляними стінами, дерев’яними балками та практично без стін. Нейман сказав, що не збирається будувати стіни. Натомість він би розділив поверх перегородками на маленькі кабінети та здавав би кожен окремо. Гаттман подумав та попросив накидати бізнес-план.

Над планом працював Мігель. Він вирішив, що новий простір називатиметься Green Desk, щоби зробити акцент на екології та залучити потрібних їм клієнтів. Він розробив логотип, надрукував візитні картки та листівки, і приніс Гаттману план будівлі та електронну таблицю з бізнес-моделлю.