Народжений 1920 року в Лейпцигу Едді Яку вважав себе насамперед європейцем, точніше німцем, а вже потім євреєм. Йому подобалися німецький порядок, логіка, педантизм і акуратність. У юності він не уявляв, що коли-небудь це обернеться проти нього.

Ознаки біди, що насувається, можна було помітити ще 1933 року, коли Едді вступив до гімназії Лейбніца, але його вигнали звідти, тому що він єврей. Батько Едді, учасник Першої світової війни й патріот Німеччини, змушений був зробити синові фальшиві документи та відправити його вчитися далеко від дому, до коледжу в Тутлінгені, де навчали машинобудування. Весь час навчання Едді видавав себе за сироту і звикав відгукуватися на чуже ім’я Вальтера Шлейфа.

Він звик також і до особливої обережності та скритності. Хоч як важко було домашньому хлопчикові, дуже прив’язаному до сім’ї, бути відірваним від неї з 13 до 18 років, він не хотів підводити батька і вчився бути сильним. Це вміння, як і здобуті навички, допомогли йому зберегти життя під час Голокосту. Але не тільки вони.

На краю смерті Едді розумів, якими важливими для людини є дружба, моральні принципи та хоробрість. Він і його друг Курт Гіршфельд підтримували один одного в Бухенвальді та Освенцимі як могли, часто ризикуючи власним життям. Їхні батьки загинули, з усієї родини Едді вціліла тільки його сестра.

Після війни Едді довгий час відчував себе в небезпеці й завжди був насторожі. Країна, яку він любив і вважав своєю, знищила його батьків і майже знищила його самого. Люди, яких його сім’я вважала добрими друзями та знайомими, брали особисту участь у цькуванні євреїв, бо в них не вистачило мужності протистояти думці натовпу. Він і його сестра, яка теж побувала в таборі, були травмовані фізично й морально. Вони відчували себе чужими в суспільстві, де мало хто розумів, через що їм довелося пройти. Гіркота, страх, скорбота, розгубленість довго мучили Едді, поки він не зустрів свою дружину. А коли він уперше взяв на руки новонародженого сина, він нарешті відчув себе по-справжньому щасливим.

Після народження дитини вони перебралися до Австралії, щоби почати життя із чистого аркуша. Едді відкрив власну автомайстерню, швидко став шанованим членом суспільства, у нього були діти й онуки. На схилі років він зрозумів, що має поділитися своїм страшним досвідом з іншими. Він став працювати волонтером у Єврейському музеї Сіднея з моменту його створення 1992 року і виступати з лекціями. Саме на одній із таких лекцій його дорослий син, який потихеньку пробрався до зали, уперше почув, через що пройшов його батько. Едді не міг говорити про це з домашніми.

У 2021 році Едді Яку виповнився 101 рік. Він вважає, що щодня потрібно радіти життю, і допомагає іншим поділяти цю радість. Едді ніколи не пробачить нацистам, але він зумів придушити ненависть до них. Ненависть може знищити ворога, але заодно зруйнує і саму людину. І тому ділитися з іншими потрібно надією та щастям. Саме із цією метою написана його книга.

Зміст дайджесту

1Слабкість і байдужість роблять можливими найжахливіші речі2Необхідно обдумувати кожен крок для того, щоб вижити3Обіймайте своїх батьків за кожної можливості, поки вони поруч4Якщо в людини є хоча б один друг, значить, є сенс жити далі5Освіта та навички людини можуть врятувати їй життя6Поки людина жива, у неї завжди є надія на краще7Неможливо стати вільним, не позбувшись болю та страху8Завершальні коментарі

1

Слабкість і байдужість роблять можливими найжахливіші речі

Сім’я Едді вважала себе частиною німецького суспільства й німецької культури. Вони дбали не стільки про дотримання релігійних традицій, скільки про те, щоби бути добропорядними громадянами Лейпцига, центру мистецтв і культури, де творили Мендельсон, Бах, Гете, Ніцше й багато інших, а університет був одним із найстаріших у Німеччині.

Й Едді, і його батьки вірили, що вони — частина найкультурнішого, найосвіченішого й найвитонченішого суспільства у світі. Їм належало переконатися, як жорстоко вони помилялися.

Батько багато працював, щоб забезпечити родині комфортне життя. Добра й щедра людина, він завжди приводив додому друзів на вечерю і допомагав нужденним. Він учив Едді ділитися своєю удачею і надавати допомогу тим, кому менше пощастило. Навіть в умовах страшної інфляції він примудрявся зробити так, щоб сім’я не голодувала.

Але 1933 року до влади прийшов Гітлер, і для євреїв настали важкі часи. Церемонію бар-міцви для Едді, яка означала, що він сам відповідає за свої вчинки, довелося провести не в синагозі, а в таємній квартирі. І це були далеко не єдині неприємності — усе тільки починалося.

Едді вигнали з гімназії Лейбніца, де він чудово вчився, за те, що він єврей. Батько добув йому фальшиві документи на ім’я сироти Вальтера Шлейфа, німецького хлопчика, що давно покинув країну, і вибрав машинобудівний коледж у Тутлінгені за 9 годин їзди від Лейпцига. Батько навмисне обрав школу якомога далі від дому, де ні Едді, ні його сім’ю ніхто не знав. Оскільки Шлейф був сиротою, то Едді змушений був мовчати про батьків увесь час навчання, жити в гуртожитку, а їсти й одягатися на невелику стипендію.

Писати додому було небезпечно, тож Едді обходився рідкісними дзвінками. Батько підтримував його, переконуючи, що він обов’язково має залишитися і завершити навчання. За всі 5 років навчання Едді жодного разу не побачився із жодним із членів родини.

На останніх курсах Едді вдень працював у компанії з виробництва рентгенівського обладнання, а вечорами навчався. Він захоплювався майстрами, одними з найкращих у країні, і намагався перейняти в них усе, що тільки можна. У 1938 році він склав випускні іспити, здобув звання найкращого учня року у своїй школі й був прийнятий до профспілки майстрів точного машинобудування на урочистій церемонії. Під час церемонії він розплакався — ніхто з рідних не міг розділити його торжество.

Едді влаштувався на роботу з виготовлення точних медичних інструментів. Наближалося 20-річчя весілля батьків, і він вирішив влаштувати їм сюрприз: купив квиток на потяг і вирушив до Лейпцига. Під час навчання в нього не було часу стежити за пресою або слухати радіо, тож він не міг оцінити, що відбувається в країні. Він приїхав пізно ввечері, виявив, що будинок замкнений і світло не горить. Відчинивши двері своїм ключем, він переконався, що вдома нікого немає, окрім песика, літньої такси Лулу, яка радісно кинулася назустріч. Втомлений, він задрімав, а прокинувся, коли в будинку вибивали двері штурмовики. У будинок увірвався натовп, убив собаку, який захищав Едді, і ледь не забив до смерті його самого. Це була Кришталева ніч, і батьки ховалися якомога далі від будинку.

Погроми прокотилися по всій Німеччині. Майже всі єврейські будинки, підприємства та синагоги були пограбовані, спалені та зруйновані, євреїв вбивали та били. І в цьому брали участь не тільки солдати і штурмовики. Звичайні громадяни, вчорашні знайомі сім’ї, скидали євреїв на тонку кригу річки, а коли вони провалювалися у воду й тонули, ображали їх і сміялися. Цієї ночі Німеччина, якою Едді так пишався, перестала для нього існувати. Його вчорашні колеги, друзі, сусіди поводилися з євреями як закляті вороги.

Цивілізовані люди раптом втратили здатність відрізняти добро від зла. Вони творили звірства, насолоджувалися цим і були впевнені, що чинять правильно. Не всі впивалися винищенням євреїв, були люди, яких це обурювало, але вони не зробили нічого, щоб зупинити безумство.

Едді впевнений: якби більшість населення Німеччини висловила тим чи іншим чином обурення Кришталевою ніччю, історія могла б піти іншим шляхом. Але всі мовчали, бо були слабкими. Ними маніпулювали, щоб викликати ненависть до людей, які не були ні в чому винні. Саме їхня слабкість спустила з повідця злість і ненависть, від яких спалахнула пожежа Другої світової війни.

2

Необхідно обдумувати кожен крок для того, щоб вижити

Після побиття Едді разом з іншими євреями перевезли в концентраційний табір Бухенвальд. Він був так сильно побитий, що його відправили в лікарню і залишили там без охорони на кілька днів. Він збирався втекти, але медсестра сказала йому, що тоді нацисти розправляться з його батьками, і він відмовився від цієї думки. Про батьків він поки нічого не знав.

Повернувшись у Бухенвальд, Едді спочатку трохи заспокоївся. Поруч із ним були інші люди, і німці, і євреї, здебільшого люди з вищою освітою і різнобічні професіонали. Були там і політичні в’язні, і комуністи, закуті в ланцюги. Там він зустрів свого найкращого друга, Курта Гіршфельда з Берліна, якого теж заарештували в Кришталеву ніч.

Повний текст цього та інших дайджестів книжок з тем #психології, #бізнесу, #здоров'я, #науки, #філософії, #саморозвитку доступні підписникам клубу “Rozum.Love” Повний текст цього та інших дайджестів книжок з тем #психології, #бізнесу, #здоров'я, #науки, #філософії, #саморозвитку доступні підписникам клубу “Rozum.Love”

Повний текст цього та інших дайджестів книжок з тем #психології, #бізнесу, #здоров'я, #науки, #філософії, #саморозвитку доступні підписникам клубу “Rozum.Love”

Читайте тільки те, що заслуговує вашої уваги
ми вже відібрали 334 найкращих книжок та продовжуємо додавати нові щонеділі
Читайте тільки суть, без вступів, повторів та води
одна книга за ~30 хвилин
Читайте українською та вивчайте її нюанси
в кожному дайджесті по одному цікавому правилу рідної мови
Підтримуй українське!