1

Право першості створює багато юридичних казусів

У США будь-хто може потрапити до зали Верховного суду й поспостерігати за процесом. Для публіки завжди доступні 100 місць, і якщо прийти раніше, можна їх зайняти. Логічно припустити, що місця дістануться першим у черзі. Але це лише теорія.

Люди займають чергу за день до особливо гучного процесу: приходять зі складними стільцями, спальними мішками, повербанками для смартфонів. Вони самі стежать за порядком: дивляться, щоб ніхто не влазив на чуже місце, притримують чергу, поки хтось відлучився до туалету, і так далі. Однак, коли час відкриття зали ось-ось настане, на початку черги опиняються добре вдягнені та свіжі чоловіки й жінки, які явно ночували не на вулиці. Вони раніше за всіх входять до зали суду й займають найкращі місця, поки інші все ще стоять за дверима.

Компанії заздалегідь наймають людей, часто безхатченків, щоб вони створили чергу і тримали її. В останню хвилину черговики поступаються своїми місцями заможним клієнтам, яким ніколи чекати. Є навіть стартапи, які платять учасникам черги, щоб ті мерзли під дощем і вітром замість заможних клієнтів, які потім купують у них місця. Ціна місця іноді перевищує 5 тисяч доларів.

З їхньою допомогою можна купити місця не тільки до Верховного суду, а й на слухання в Конгресі. Те ж саме відбувається в чергах до інших урядових будівель, чи то черга за дозволом на будівництво в мерії, чи то черга за новими посвідченнями у федеральній будівлі.

Платні місця в черзі існують і в приватному секторі, наприклад, у черзі за новими айфонами в магазинах Apple, модним одягом, квитками на шоу, парадами на День подяки в Нью-Йорку. Цей бізнес процвітає і в Інтернеті, зокрема, у продажу квитків на бродвейські мюзикли. Спочатку продюсери пускають квитки у вільний продаж на своєму сайті. Потім програми-боти скуповують усі квитки в першу секунду їхньої появи. Артисти та продюсери одержують гонорари, виходячи з номінальної вартості квитків, а спекулянти перепродують їх утричі дорожче. Продюсери намагалися із цим боротися, реалізуючи частину квитків тільки через театральні каси, але спекулянти найняли людей для черги й ті швидко їх скупили.

Право встановлення первісної власності — одне з найстаріших в історії, що закріплене в давньоримських законах. Його суть зводиться до того, що першочерговий доступ до послуг, володіння та інших благ отримує той, хто встиг раніше за інших.

Ще в Біблії згадується історія Якова, який обдурив сліпого батька й хитрістю здобув право первородства, тобто успадкування батьківського стану першим сином. Ця практика донині застосовується в королівських сім’ях усього світу, лише з невеликими змінами: якщо раніше права на престол передавалися першому синові, то у Швеції та Нідерландах їх передають будь-якому первістку незалежно від статі.

Колись права на недосліджені землі отримували ті, хто першими їх відкрив і підняв на них прапор своєї держави. Щоправда, найчастіше на цих територіях уже жили люди, як, наприклад, в Америці, а отже, мали на них усі права. Але міжнародне право того часу уточнювало, що право на землю мають перші християнські першовідкривачі.

Тож на ділі з’ясовується, що правом первісної власності розпоряджається той, хто сильніший. Він сам вирішує, хто перший і кому належать права. Перші європейці-християни вважали, що мають право на колонії в Карибському морі, Техасі, Мексиці та Каліфорнії (Іспанія), Новий Орлеан, Канада (Франція), Нова Англія та Віргінія (Англія).

До 1960-х років країни відмовилися від відкриттів і завоювань для оголошення права першості. Коли Армстронг встановив на Місяці американський прапор, він тим самим не позначав, що Місяць належить США. Це був символічний жест національного досягнення. Щоправда, уже сьогодні фінансуються стартапи, які планують видобувати воду, платину й золото на Місяці та найближчих астероїдах, що суперечить міжнародним правилам володіння.

Іноді невизначеність закону щодо власності сприяє сміливим і винахідливим, таким як Uber, Airbnb та інші.

Право першості сьогодні зазнає всебічних атак. Попри всі свої переваги, у нього є й істотні недоліки. Занадто багато цінностей можна захопити тим, хто придумає власні правила володіння.

Поступово право першості трансформується у винагороду багатства, коли заможніші люди не мають часу на стояння в черзі, але мають гроші, щоб увійти куди треба без жодних черг.

2

Люди схильні вважати, що якщо вони користуються чимось, то це стає їхньою власністю, що веде до зловживань і конфліктів

У багатьох американських містах під час сильних снігопадів заведено позначати місце паркування автомобіля яким-небудь предметом: пластиковим стільцем, перевернутим відром, помаранчевим конусом. За неписаними правилами, людина, яка відкопала зранку свій автомобіль зі снігу, ввечері спокійно може поставити його на те саме розчищене нею місце.

У міру того як будувалися нові будинки, брак місць ставав дедалі відчутнішим. Водночас паркувальні місця пустували весь день в очікуванні своїх «власників». Під тиском численних скарг із боку офісних контор, клієнтам яких ніде було паркуватися, у Бостоні запровадили обмеження в 48 годин на резервацію місця після або під час сильного шторму. Але жителі з цим не погодилися і постійно ігнорували правила. На їхній бік ставали й деякі міські чиновники, які вважали, що вони обстоюють свої священні права власності. Однак вони самі привласнили собі ці права. Вулиця — не приватна власність, ні в кого на ній немає особистих паркувальних місць. Однак люди однаково позначають місце паркування, куди мають намір повернутися, вважаючи його своїм (я тримаюся за це місце, а отже, воно моє). Не у всіх містах так заведено. Так, якщо в Нью-Йорку позначити стільцем паркувальне місце, то повернувшись, людина не знайде ні місця, ні стільця.

Інстинкт володіння закладений у нас із дитинства.

Коли ми отримуємо фізичний контроль над яким-небудь об’єктом, ми вважаємо його своїм, а не чиїмось ще. Водночас річ може фактично нам не належати. Уявіть, що ви стоїте в черзі до каси в супермаркеті, і раптом інший покупець починає нишпорити у вашому кошику й виймати з нього ті товари, які йому сподобалися. Ви будете страшенно обурені — хоча товари, поки за них не заплачено, вам не належать. Магазини роздрібної торгівлі знають психологію покупців і тому дають змогу їм брати в руки вподобаний товар, як, наприклад, це робить Apple. Клієнтам дозволяють грати з айфонами, айпадами та іншими своїми продуктами так довго, як їм хочеться. Що довше ця річ залишається в їхніх руках, то сильніше відчуття володіння, тож наприкінці здається немислимим просто покласти її на місце і вийти, попри високу ціну.

Людина, яка звикла користуватися землею, господарі якої відсутні, вважає цю землю своєю. Так, в 1980-х подружжя Кірлін купило кілька ділянок із гарним краєвидом у Боулдері, Колорадо, з наміром продати їх, коли ціна підніметься, щоб мати хорошу надбавку до пенсії. Вони почекали, коли ціна зросте до мільйона, і вирішили продавати. Подружжя не знало, що по сусідству з ділянками жив колишній мер Боулдера Річард Маклін із дружиною. Двадцять років вони використовували третину землі Кірлінів як свій задній двір і звикли вважати його своїм. Вони збирали там друзів на барбекю, тримали дрова і виклали садову доріжку. Навколишні вважали цю землю надбанням Макліна. У 2007 році Маклін подав до суду на право власності на свій задній двір. Кірліни були шоковані таким нахабством: мало того, що на їхню ділянку вдерлися, так ще й намагаються її відсудити! Суд, як не дивно, став на бік Макліна, але не громадська думка. Незабаром Маклін отримав конверт, у якому лежали куля і записка: «Раніше тут знали, як чинити з такими, як ви».