Вільям Нойман мав можливість спостерігати за життям Венесуели зсередини — він 4 роки, з 2012 по 2016 рік, працював у Каракасі журналістом. Як очевидець, він мав можливість спостерігати за парадоксом. У Венесуелі нафта буквально сочилася з-під землі, але люди  жили в умовах тотального дефіциту найелементарніших речей, постійного вимикання електрики, яку давали певні дні та години, як і воду. Здебільшого, люди вели найжалюгідніше існування, процвітало насильство, банди озброєних грабіжників тероризували мирних громадян.

Раніше мешканці багатьох латиноамериканських країн заздрили жителям Венесуели, в яку після нафтового буму 1970-х років полився потік грошей. Політики були впевнені, що незабаром країна стане на шлях процвітання, буде великою. Натомість вона поринула в нескінченні політичні чвари, а безгосподарність і корупція швидко поховали мрію про майбутню велику Венесуелу. У результаті для країни 1980-ті роки стали втраченим десятиліттям, завершившись безладами 1989 року.

В 1992 молодий військовий Уго Чавес став на чолі державного перевороту, який не увінчався успіхом, але зробив Чавеса знаменитістю. 1998 року він виграв президентські вибори. Поки він був при владі, суспільство розділилося на його прихильників і противників, які непримиренно ворогували й не бажали слухати аргументи один одного.

Політичні розбіжності були гострими, противники навіть не намагалися не те що зрозуміти, а навіть вислухати іншу думку. Розкол у суспільстві був присутній завжди, але за Чавеса він загострився і водночас став чимось звичним і буденним. Протиборчі сили у Венесуелі були схожі на дві групи людей, що стояли по різні боки розваленої вулиці, повної вибоїн, сміття та ям. Вони звинувачували один одного, зовсім забувши про те, що треба все прибрати й навести порядок. І якщо хтось із них і кричав, що настав час зайнятися справою, то в загальних криках його не було чути навіть йому самому.

Суперечності Венесуели закладені в її історії, яку Нойман досліджує, щоби зрозуміти, як у такій багатій на ресурси країні життя з кожним роком ставало гіршим.

Зміст дайджесту

1Ідеалізовані уявлення про велике минуле стають потужною силою, але виявляються міфом2У Венесуели були великі багатства, але недостатньо планування та нагляду за ними3Нафтове багатство може стати ресурсним прокляттям4Президент-популіст легко може зачарувати народ, але сам водночас втрачає розуміння межі між вигадкою та реальністю5Керівнику не можна захоплюватися лише тактичними рішеннями, забувши про довгострокову стратегію6Не вміючи аналізувати наслідки, неможливо приймати добрі рішення7Завершальні коментарі

1

Ідеалізовані уявлення про велике минуле стають потужною силою, але виявляються міфом

На початку XVI століття Венесуела пережила свій перший товарний бум та перший спад. Ще під час третьої експедиції Колумба іспанці помітили, що місцеві мешканці носять намиста перлин. Перли видобували на невеликих островах біля узбережжя Венесуели. З 1510 по 1540 один із цих островів, Кубагуа, був головним місцем видобутку перлів для іспанців. Раби, набрані з корінного населення, змушені були працювати нирцями. Але через 20 років раковин поменшало, а ще через 20 вони зникли зовсім. Острів був покинутий, промисел перлів припинили, місце стало безперспективним. Нойман вважає, що Венесуела час від часу повторює цей цикл між багатством та бідністю.

Незабаром завойовники забули про Венесуелу, зосередившись на Мексиці та Перу. Вона стала перевалковою базою, шляхом до більш ласих шматочків. Зрештою, вона стала периферією, не особливо прибутковою країною, де вироблялися кава й какао.

1811 року Венесуела проголосила свою незалежність від Іспанії. У здобутті цієї незалежності велику роль відіграв Симон Болівар, виходець із багатої родини, яка володіла мідними рудниками, плантаціями какао та цукру, та великою кількістю рабів.

Сьогодні Болівар вважається одним із символів Венесуели. Однак мало хто пам’ятає, що одним із головних борців за незалежність був зовсім не він, а Франсіско де Міранда. Він народився у Венесуелі, але здебільшого своє життя провів за кордоном, агітуючи зі свого будинку в Лондоні за незалежність іспано-американських колоній. Болівар зі своїми однодумцями запросили його до Венесуели, оголосили генералісимусом і командувачем повстанської армії.

Спроба Міранди зробити переворот зазнала невдачі через недосвідченість його самого та його новобранців. Він був змушений капітулювати та погодився на всі умови іспанців. Болівар з однодумцями визнали його зрадником і вирішили видати іспанцям. Коли вони прийшли за ним і повідомили про свої наміри, Міранда сказав, що єдине, на що вони здатні, — це шуміти й чинити метушню. Ця фраза стала і пророкуванням, і прокляттям венесуельців. Міранду посадили до іспанської в’язниці, де він і помер, а Болівару дозволили втекти. За межами країни він зібрав військо, повернувся, дав іспанцям кілька великих боїв та переміг.

Розгромивши іспанські війська, він у серпні 1813 року в’їхав до Каракаса на білому коні, в ефектній уніформі. Його оголосили визволителем Венесуели та водночас диктатором, який має нероздільну владу.

Незабаром Болівару довелося випробувати на собі, наскільки складне суспільство йому дісталося. У ньому існували непримиренні сперечання. Біла еліта хотіла незалежності від Іспанії. Чорношкірі раби, індіанці та бідняки прагнули свободи від білої еліти, і найкращим способом звільнення було стати на іспанську сторону в боротьбі проти своїх господарів. Болівару доводилося кілька разів тікати та повертатися. Він зібрав війська й поступово витісняв іспанців з американського континенту. Він вигнав їх з Еквадору, Чилі, Уругваю, Парагваю та Перу. Цю частину Південної Америки назвали Гран-Колумбія, а Болівара проголосили її президентом. Але союз різних за духом країн довго не протримався: плелися інтриги та змови, кожен розглядав чужі країни, як суперників, а не союзників. Незабаром вони почали відколюватися від Гран-Колумбії одна за одною, включно з Венесуелою.

Розчарований Болівар вирішив поїхати до Європи, але слабке здоров’я не дозволило. У листі до друга він каже, що за час своєї боротьби та знаходження біля керма засвоїв лише дві істини. Одна з них полягає в тому, що Південна Америка є некерованою. Друга: служити революції — однаково, що орати море. Він помер у 47 років.

Сьогодні в Латинській Америці, особливо у Венесуелі є культ Болівара. Статуї Болівара та площі його імені є в кожному венесуельському місті. Болівара вшановували кубинські комуністи. Водночас його ненавидів Маркс, а Муссоліні та Франко вважали його попередником фашизму. Чавес проголосив Болівара соціалістом, наказав ексгумувати його останки й по них відтворити справжнє обличчя венесуельського кумира. Нойман пише, що справжньою особою Болівара було те, яким його хотіли бачити. У його статтях та промовах можна знайти ідеї на будь-який смак. Він поставав то комуністом, то диктатором, аболіціоністом та рабовласником, тираном та гуманістом, залежно від моменту. В очах венесуельців він перетворився на якусь подобу Бога, символ героїчного минулого. Він нагадував народу Венесуели про колишню славу, від якої з роками не залишилося і сліду, і допоміг скластися місцевому комплексу неповноцінності: усі журилися про те, якими могутніми та успішними вони були і якими стали слабкими. Порівняння було явно на користь минулого. Насправді все було не так: у минулому чергувалися періоди розквіту та занепаду, досить швидко змінюючи один одного. Але людям потрібний був міф, і вони його підтримували.

2

У Венесуели були великі багатства, але недостатньо планування та нагляду за ними

Після смерті Болівара влада переходила від одного правителя до іншого без особливих потрясінь. 1914 року запрацювала перша нафтова свердловина, а 1922-го, неподалік міста Кабімас, забив перший нафтовий фонтан. До появи нафти Венесуела експортувала переважно каву та іншу сільгосппродукцію. З 1926 року на експорт пішла й нафта.

Уже до 1928 року Венесуела стала найбільшим нафтовим експортером і другою країною з нафтовидобутку після США. До 1935 року дев’ять десятих експортного виторгу припадали на нафту. Стрімко зростали державні доходи, тоді як експорт кави та какао скорочувався. Економіка майже повністю залежала від нафти.

На той час країною правив диктатор Хуан Вісенте Гомес. Він оголосив профспілки та політичні партії поза законом, скоротив уряд до мінімуму, посиливши лише таємну поліцію. Критиків влада заарештовувала й катувала, народу від нафтових доходів майже нічого не діставалося. Люди жили в злиднях, а епідемії малярії та жовтої лихоманки остаточно позбавляли їх сил протестувати.

Гомес ставився до країни як до особистого маєтку, де міг робити що хотів.

Він дозволив іноземним нафтовим компаніям, переважно зі США, розробити взаємовигідний закон про нафту — вигідний для нього особисто. На посаді він перебував 27 років, і після його смерті в 1935 році країна за своїм розвитком, політичним та економічним, була на рівні початку ХХ століття.

З відкриттям нафтових родовищ, начебто, країну має чекати процвітання. Але, як зауважує автор, головне не в тому, що Венесуела почала добувати нафту, а в тому, що нафту видобуто Венесуелою, країною, відсталою у всьому. Вона сформувала нафтову економіку та нав’язані нею соціальні та політичні відносини.

Після смерті Гомеса та зміни кількох урядів у результаті переворотів до влади прийшов генерал Маркос Перес Хіменес. Він проголосив себе модернізатором та будівельником. На нафтові гроші він збудував шосе, аеропорти та житлові будинки. Він теж переслідував профспілки, запровадив у пресі цензуру й закликав до країни європейців, щоб у суспільстві переважали білі, такі як він сам.

1958 року Хіменеса повалила інша група військових, а президентом став Ромуло Бетанкур, голова опозиційної лівоцентристської партії «Демократична дія». «Демократична дія» та Партія християнських демократів підписали пакт про поділ влади та роботу на загальне демократичне благо. Ціна на нафту була стабільною, економіка зростала, вибори проходили чесно, обидві партії були поперемінно  при владі.

Повний текст цього та інших дайджестів книжок з тем #психології, #бізнесу, #здоров'я, #науки, #філософії, #саморозвитку доступні підписникам клубу “Rozum.Love” Повний текст цього та інших дайджестів книжок з тем #психології, #бізнесу, #здоров'я, #науки, #філософії, #саморозвитку доступні підписникам клубу “Rozum.Love”

Повний текст цього та інших дайджестів книжок з тем #психології, #бізнесу, #здоров'я, #науки, #філософії, #саморозвитку доступні підписникам клубу “Rozum.Love”

Читайте тільки те, що заслуговує вашої уваги
ми вже відібрали 291 найкращих книжок та продовжуємо додавати нові щонеділі
Читайте тільки суть, без вступів, повторів та води
одна книга за ~30 хвилин
Читайте українською та вивчайте її нюанси
в кожному дайджесті по одному цікавому правилу рідної мови
Підтримуй українське!