Мартін Селігман — один із найцитованіших сучасних психологів і основоположник позитивної психології (не варто плутати її з позитивним мисленням). На початку своєї кар’єри Селігман поставив питання, чому в центрі уваги психології завжди виявляються негативні емоції, психічні розлади та хвороби. Як противагу такому однобокому підходу він створив новий напрям — позитивну психологію, основний наголос у якій робиться на ті особливості поведінки та характеру людей, які допомагають їм почуватися щасливими, психічно здоровими та задоволеними життям.

У своїй книзі Селігман розповідає про два варіанти ставлення до життя — песимістичний і оптимістичний, і про те, чому різні люди обирають різні установки й по-різному дивляться на однакові ситуації. Песимісти переконані, що їх переслідують невдачі. У всіх бідах вони звинувачують себе й частіше впадають у депресію. Оптимісти спокійно ставляться до невдач, оскільки вважають, що вони мають тимчасовий характер. Складну ситуацію вони сприймають як випробування. Оптимізм дає істотні переваги — оптимісти частіше досягають успіху, у них краще здоров’я. Проте, як свідчать дослідження, дуже багато людей схильні до песимізму. Це відбувається не тому, що вони такі від природи, а тому, що вони буквально навчилися песимізму. Але людина може «навчитися» і оптимізму за допомогою свідомих зусиль та набуття нових навичок.

Зміст дайджесту

1В основі песимізму лежить вивчена безпорадність2Для песимізму та оптимізму характерні різні стилі пояснень3Песимістичне мислення призводить до депресії4Різні стилі пояснення по-різному впливають на стан здоров’я5Оптимізм важливий для успіху, але він не має бути сліпим. Необхідний баланс між оптимізмом та песимізмом6Стиль пояснення проявляється в дитинстві7Використовуючи моделі НУП та НУП-СА, ви можете перейти від песимізму до оптимізму8Завершальні коментарі

1

В основі песимізму лежить вивчена безпорадність

Мартін Селігман відомий не лише як творець позитивної психології, а ще як автор гучних експериментів, під час яких було відкрито феномен «вивченої безпорадності». У 1960-х роках автор брав участь у серії експериментів із собаками в лабораторії Пенсільванського університету. Собак розділили на три групи, кожну групу поміщали в клітку та пускали струм. Перша група собак мала можливість уникнути впливу струмом: собак навчили натискати носом на кнопку та вимикати напругу. Пристрій, що подає струм до другої групи собак, був пов’язаний із пристроєм першої групи. Тобто собаки з другої групи не могли вплинути на подачу струму, і його дія припинялася лише тоді, коли собаки першої групи вимикали його. Третій групі собак взагалі не вмикали струм.

Після того, як собаки отримали кілька пробних ударів струмом, їх помістили в бокси, з яких можна було вибратися, перестрибнувши через перегородку. Собаки, яких навчили вимикати струм, за кілька секунд виявили, що можуть перестрибнути та втекти. Собаки, яким струм не подавали, теж знайшли вихід за кілька секунд. Але дивовижним був результат другої групи. Собаки з неї навіть не намагалися втекти, оскільки засвоїли, що від них нічого не залежить. Собаки лежали на підлозі камери, якою періодично подавався струм, і так і не зрозуміли, що болю можна було уникнути, перестрибнувши через бар’єр. Дослідники виявили те, що Селігман згодом назве станом вивченої або набутої безпорадності, через який людина чи тварина не робить спроб поліпшити своє становище, попри те, що має можливості для цього. Експерименти не узгоджувалися з теорією біхевіоризму, що панувала на той час, згідно з якою люди та тварини лише рефлекторно реагують на стимули.

Невдовзі аналогічний досвід провели з людьми. Одні мали змогу вимкнути гучний звук, інші не мали, третім звук не вмикали. Потім їх помістили до кімнати, з якої треба було вийти. Перша та третя групи знайшли вихід. Більшість учасників другої групи вирішили, що від них нічого не залежить і навіть не намагалися знайти вихід. Учасники другої групи, що здалися, реагували, так само як і собаки з попередніх дослідів. Вони ставали пасивними, не намагалися змінити вороже середовище або вибратися з нього, попри те, що в них була така можливість. Навіть такої простої ситуації виявилося достатньо для того, щоби людина відчула себе безпорадною.

Але якщо безпорадність можна «вивчити», то чи можна від неї відучитися?

Собак, які навчилися бути безпорадними, почали перетягувати через перегородку туди-назад, всупереч їхньому опору. Продовжувалося це до того часу, поки тварини не почали рухатися самостійно й побачили, що дії дають результат. Після цього вони «відучувалися» від вивченої безпорадності. Експерименти показали, що цей метод ефективний і для цуценят, які отримують імунітет проти безпорадності на все життя. Завдяки попередньому навчанню того, як потрібно реагувати в складній ситуації, можна запобігти виникненню вивченої безпорадності.

В експериментах із людьми не всі учасники припиняли боротьбу після кількох невдач, кожен третій знову і знову намагався позбавитися шуму. Водночас майже 10 % людей взагалі жодного разу не намагалися щось зробити й одразу здавалися.

Песимізм являє собою те саме, що й вивчена безпорадність. Це психологічна установка, яка виникає, коли людина приходить до переконання, що ніяк не здатна вплинути на те, що відбувається.

Багато чого в житті дійсно нам непідвладне, але водночас є багато речей, на які ми можемо впливати, у тому числі ми можемо впливати на своє ставлення до тих чи інших ситуацій. Людина з песимістичним мисленням перетворює свої установки на пророцтво, що самоздійснюється і сама заважає собі жити щасливим життям.

Людина свідомо може виробляти оптимістичну установку. І велику роль у цьому грає стиль пояснення, який він обирає.

2

Для песимізму та оптимізму характерні різні стилі пояснень

Чому одні люди легко набувають безпорадності, а інші й далі роблять спроби покращити ситуацію? Це багато в чому залежить від того, як вони пояснюють собі неприємності, що відбуваються з ними, впливу яких чинників приписують свої успіхи та невдачі.

Люди, які легко здаються, зазвичай бачать у невдачах погані ознаки й не намагаються знайти нові можливості, щоби щось виправити. Так проявляється песимістичний стиль пояснення. Люди, які не здаються, вважають неприємності невдалим збігом обставин, вони не втрачають надії та впевнені, що своїми діями можуть виправити ситуацію. Такий стиль пояснення характерний оптимістам.

Звідки беруться песимістичний та оптимістичний стилі пояснення? Людина з дитинства засвоює певний спосіб мислення, орієнтуючись на своє оточення. Найбільший вплив мають батьки. Згодом той чи інший стиль пояснення стає для неї звичним.

Схильність до песимізму чи оптимізму виражається в трьох параметрах: стійкості, генералізації та персоналізації.

Перший параметр — стійкість. Люди, які легко здаються, вважають, що неприємності мають стійкий характер. Вони використовують слова «завжди» й «ніколи» для опису неприємностей. Люди, які не здаються, навпаки, вважають, що неприємності є тимчасовим явищем.

Невдача змушує будь-яку людину відчути себе безпорадною на деякий час. Виникає біль, але в оптимістичніших людей він швидко проходить. Схильні до песимізму постійно повертаються до цього болю та посилюють почуття безпорадності, не даючи йому піти.

Повний текст цього та інших дайджестів книжок з тем #психології, #бізнесу, #здоров'я, #науки, #філософії, #саморозвитку доступні підписникам клубу “Rozum.Love” Повний текст цього та інших дайджестів книжок з тем #психології, #бізнесу, #здоров'я, #науки, #філософії, #саморозвитку доступні підписникам клубу “Rozum.Love”

Повний текст цього та інших дайджестів книжок з тем #психології, #бізнесу, #здоров'я, #науки, #філософії, #саморозвитку доступні підписникам клубу “Rozum.Love”

Читайте тільки те, що заслуговує вашої уваги
ми вже відібрали 291 найкращих книжок та продовжуємо додавати нові щонеділі
Читайте тільки суть, без вступів, повторів та води
одна книга за ~30 хвилин
Читайте українською та вивчайте її нюанси
в кожному дайджесті по одному цікавому правилу рідної мови
Підтримуй українське!